Зображення: Мост
Селище Високопілля на Херсонщині, яке пережило важку окупацію та інтенсивні бойові дії, сьогодні не справляє враження мертвого населеного пункту, а швидше схоже на людину, яка відновлюється після серйозної операції. Тут життя рухається повільніше, але відчувається прагнення до нормальності.
Липнева спека і реалії відновлення
На відміну від оманливої весняної краси, липнева спека у Високопіллі оголює всі реалії життя. Сонце не залишає нічого в тіні, і херсонський степовий пил, як і пошкоджена штукатурка будівель, видно чітко. У центрі селища, де асфальт ніби плавиться, люди шукають прихисток у густому холодку під деревами. Перше, що кидається в очі, – це доглянуті клумби з акуратно розкладеним камінням, відцвітаючою лавандою та молодими туями. Ці клумби розташовані під будівлею «Укртелекому», фасад якої густо посічений уламками.
Частину понівечених стін цієї будівлі прикрили банером з цитатою нардепа Сергія Козиря. Приміщення партійного офісу «Слуги народу» залишається закритим, а на другому поверсі будівлі немає вікон. Офіс нової партії Сергія Козиря під назвою «ВПО», розташований між автомийкою та магазином «Аврора», також виявився зачиненим.
Праця на центральній площі та символи життя
На центральній площі, де сонце пече ще сильніше, а пилюка в’їдається в обличчя швидше і глибше, кілька жінок прибирають узбіччя. Вони вручну прочищали від трави шви між старими сірими радянськими плитами. Одна жінка підгрібає траву, інша тягне великий мішок, третя поправляє рукавички. Їхня праця виглядає звичною, хоча у вересні 2022 року, коли Високопілля ще диміло руїнами, на цьому місці лежали розбитий трактор та понівечені «жигулі». Тоді цю площу проїжджали на великій швидкості через російський «орлан» у небі та артилерійські обстріли.
Через площу повільно проїжджає жінка на старому велосипеді з написом «Я люблю Високопілля» на задньому багажнику. Ця світлина майже листівкова, і таких фото за останні три роки було зроблено десятки.
Контрасти сучасного Високопілля
Під деревами стоїть старий синій ларьок, які колись були біля зупинок та шкіл у багатьох містах, де продавали поштучно цигарки Danhill, жуйку Turbo та горілку Stopka. Фарба на ньому давно облізла, а метал поржавів. Поряд працює інший кіоск, вже новий. Біля нього лежить собака. Чоловіки сперечаються про щось буденне. Через дорогу чоловік сидить на ґанку, курить, сховавшись у вузькій смузі тіні, не дивлячись на перехожих чи фотографа. За його спиною — облуплена стіна, попереду — сонце, а між ними — звичайний літній день.
У модній кав’ярні, що з’явилася після звільнення, немає лимонаду або квасу. «Мущінааа, дивіться меню, у нас немає лимонадууу», – з легким роздратуванням повідомила бариста. За її словами, «з холодного» у закладі тільки безалкогольні коктейлі. Пиво, яке також є, «поки не холодне». Круасан, явно з дріжджового тіста, виглядав не по-французьки, що є логічним для Високопілля – колишньої німецької колонії, де канонічними були брецелі. Лимонад виявився сумішшю трьох сиропів, а лід швидко розтанув, перетворивши концентрат напій, що нагадує розчинний порошковий напій Yupi, популярний у 1990-х роках.
Відновлення інфраструктури та символи надії
Зруйновану будівлю адміністрації, яку влучили хаймарси, вже майже перебудували в лікарню. Вона позбулася двох поверхів, але отримала нові вікна, і незабаром буде новий фасад. Поряд квітнуть троянди. Трактор повільно переїжджає центральне перехрестя. Двоє хлопців йдуть затіненим тротуаром, а жінка підпирає велосипед біля магазину. У салоні краси над входом тріснув козирьок, але біля дверей хтось посадив білу троянду. Високопілля дійсно виглядає як оаза, хай і без лимонаду.
За матеріалами: Мост
