Херсонський кінолог Олександр та Марко: Пошук вибухівки під обстрілами

Зображення: Поліція Херсон

Поліцейський кінолог Олександр разом зі своїм чотирилапим напарником, німецькою вівчаркою Марком, працюють у прифронтовому Херсоні, щодня виявляючи небезпечні речовини та зброю. Вони познайомилися на Закарпатті під час Всеукраїнських змагань, де Марко змагався за звання найкращої службової собаки України, а Олександр допомагав йому в цьому. Кінолог та його пес діють як єдиний, нероздільний механізм, де Олександр коригує дії Марка під час пошуку вибухівки. Пес відмінно справляється з роботою в умовах постійної небезпеки та вибухів, адже звик до них змалечку, виріс під канонаду і навчився розрізняти вибухівку краще, ніж запах м’яса.

Доля під окупацією: втрати та повернення

Олександр розповідає, що його професійний шлях розпочався не з кінології. Спочатку він служив у спецпідрозділі судової міліції «Грифон», а в 2011 році приєднався до кінологічної служби, яка з того часу стала його життям. Він починав працювати зі службовими собаками, які спеціалізувалися на пошуку людей за запаховим слідом. Проте війна на Сході внесла корективи: Олександр перевівся стрільцем до батальйону «Херсон» і їздив на ротації на Луганщину в часи проведення Операції Об’єднаних Сил. Згодом поліцейський усвідомив, що служба кінологом йому набагато комфортніша, до цього лежала його душа. Він повернувся до своєї спеціалізації буквально за кілька місяців до початку повномасштабного вторгнення.

Велику війну Олександр та його підрозділ зустріли безпосередньо в Херсоні. Він перебував в окупації близько двох місяців. Загалом у їхньому підрозділі було 52 службові собаки. У перші дні повномасштабного вторгнення кінологи продовжували приходити до кінологічного центру, щоб годувати та доглядати чотирилапих. Однак згодом стало зрозуміло, що залишати тварин на місці дислокації підрозділу небезпечно. Було прийнято рішення розосередити собак, а також вивезти якомога більшу кількість з міста до безпечніших регіонів поблизу.

Через дев’ять місяців після деокупації Херсона кінологи повернулися. Однак не всі службові собаки змогли відновити виконання завдань. Деякі не витримали постійних обстрілів, що вплинуло на їхню психіку. Іншим фактором стало те, що чотирилапі протягом цього часу перебували з іншими людьми, звикли до них і встановили новий емоційний зв’язок. Тому, як пояснює кінолог, забирати тварин назад не стали.

Олександр також зустрівся зі своїм службовим собакою вже після деокупації. «Його перетримували інші люди, він звик до них. Під час зустрічі пес метався між мною, бо упізнав, та новими господарями», – ділиться поліцейський. Він додав, що коли люди допомагають тваринам переживати обстріли, вони дуже прив’язуються до них, і навпаки. Його попередній чотирилапий напарник залишився жити з новими господарями. Загалом, із 52 службових собак після окупації херсонські поліцейські змогли повернути до служби лише п’ятьох.

Марко: голландський «іноземець» у Херсоні

Після повернення до Херсона Олександр отримав нового чотирилапого напарника – Марка. Марку чотири роки, він є «іноземцем» з Голландії, який потрапив в Україну завдяки фонду Говарда Баффета. Кінолог зауважує, що Марко приїхав цуценям, і це стало його перевагою: пес виріс під постійною канонадою вибухів, і для нього це звичне середовище. Його психіка адаптована до війни змалечку, тому Марко відмінно справляється з поставленими завданнями.

Олександр описує Марка як фаната своєї справи. У колі кінологів поширена приказка: «якщо собака зацікавлена м’ячем, з неї можна зробити що завгодно». Марко має неймовірну жагу до апортувальних предметів і не проміняє свій м’яч ані на їжу, ані на ласку. Саме за цей азарт Олександр відібрав його для пошуку вибухових речовин. Вони пройшли необхідне навчання, успішно здали іспити і працюють разом у Херсоні вже майже три роки.

Специфіка роботи кінологів у прифронтовому місті значно змінилася. Олександр пояснює їхні поточні завдання: «Ми з Марком працюємо на блокпостах, виконуємо профілактичні заходи на залізничному вокзалі, автовокзалі, реагуємо на повідомлення про замінування або виявлення підозрілих предметів. Наше завдання – перешкоджати розповсюдженню зброї, вибухівки, боєприпасів, а також запобігати їхньому незаконному обігу та вивезенню на відносно безпечні території нашої держави».

Вибухівка у схронах та «сувенірах»

Олександр пригадує один випадок, коли вони з Марком працювали на дачній ділянці, отримавши повідомлення про підозру у збуті зброї місцевим жителем. Територія була величезною, але Марко чітко дав знак. «За його “вказівкою” за гаражами ми виявили цілий схрон: заряди до РПГ, гранати ВОГ, купу патронів», – розповідає співрозмовник. Власник, найімовірніше, знайшов ці предмети після окупації та приховав їх на своїй території.

Також був випадок на блокпосту. Поліцейські зупинили автомобіль, у якому люди перевозили відстріляні гільзи та корпуси РПГ. Вони мали намір розмалювати їх та продати на аукціоні як сувеніри для благодійних цілей. Однак Марко під час обстеження вантажу своєю поведінкою вказав на наявність певного вибухового предмету. Виявилося, що серед порожнього заліза був один бойовий заряд. «Люди просто не помітили чи не знали, а якби не Марко, могла би бути трагедія із таким “сувеніром”», – продовжує кінолог.

Під ударом дрона: поранення та взаємодопомога

Поліцейський розповідає, що працювати доводиться у повному екіпіруванні. Сам він носить бронежилет та шолом, а його собака має свій власний «бронік», окуляри та спеціальні чобітки, щоб не порізати лапи склом. Найбільшою загрозою для них зараз є російські дрони, які полюють на цивільних і прицільно б’ють по поліцейських постах.

Олександр згадує 8 лютого 2025 року як «чорний» день. Тоді ворожий FPV-дрон влучив у блокпост, де ніс службу його колега Олег зі своєю службовою собакою Фані. Олександр перебував неподалік, почув вибух і відчув, що «щось не так». Кінолога Олега було сильно поранено, а разом з ним під удар потрапила і Фані. Олександр разом із колегою евакуювали їх. Собака перебувала у тяжкому стані: мала контузію, кров ішла з очей та носа, була підозра на пробиту легеню, оскільки уламок зайшов біля хребта. «Слава Богу, тоді вижили всі – і люди, і тварини. У лікарні вони лежали поруч під крапельницями», – розповідає Олександр.

На запитання, як Марко реагує на обстріли, Олександр відповідає: «Коли прилітає зовсім поряд, звісно, він нервує. Але собака також відчуває мій стан. Якщо я поруч, якщо я спокійний – він теж добре тримається. Ми заспокоюємо один одного». На війні вони є не просто напарниками, а частиною єдиного механізму, який щодня працює, щоб зробити цю землю безпечнішою.
Матеріал підготовлено “Укрінформом”, автор – Тетяна Когутич, Мукачево.

За матеріалами: Поліція Херсон