Херсонський інклюзивний театр дає голос людям з аутизмом попри війну

Зображення: Вгору

У Херсоні інклюзивний театр “Звичайна роль – особливий актор” став важливим простором для дітей та дорослих з аутизмом, дозволяючи їм комунікувати через сцену та боротися із соціальною ізоляцією, особливо в умовах війни.

Як зароджувався “Особливий всесвіт” у бібліотечних залах

Культурне життя Херсона традиційно асоціювалося з великими сценами, однак одна з найчутливіших його сторінок почалася в затишних бібліотечних залах. У 2006 році в бібліотеці імені Олеся Гончара відкрили Центр обслуговування користувачів з особливими потребами. Спочатку він був орієнтований на людей із порушеннями зору, але у 2016 році до центру долучилися родини, які виховують дітей із ментальною інвалідністю, зокрема із синдромом Дауна та аутизмом.

Батьки приводили своїх дітей на творчі заняття, а Наталія Гайдай, переселенка з Криму, запропонувала створити спільний проєкт. Її ідея полягала у покращенні соціальної адаптації дітей, їхнього розвитку та можливості представляти свою творчість широкій публіці. Заступниця директора з бібліотечної роботи Оксана Шестакова пригадує, що рішення знайшли у форматі лялькового театру.

«Я побачила в інтернеті таку практику, як ляльковий театр. Ця форма арттерапії – універсальна, бо участь можуть брати абсолютно всі, незалежно від віку – і маленькі діти, і старші, і безпосередньо батьки», – розповідає Оксана Шестакова.

Робота над виготовленням ляльок позитивно впливала на психологічний стан дітей. Вони освоювали побутові навички: пришивали ґудзики, вирізали з тканин та працювали з іншими матеріалами. Через взаємодію з ляльками діти вчилися базовій комунікації, опановуючи привітання жестами та встановлюючи зоровий контакт. Це одночасно розвивало їхні навички спілкування та надавало арттерапевтичний ефект.

Від ляльок до першої вистави: професіонали на сцені

Директорка книгозбірні Надія Коротун плекала мрію створити на базі бібліотеки повноцінний інклюзивний театр. Ця ініціатива була реалізована у листопаді 2018 року, коли до проєкту запросили професійну режисерку Ірину Корольову з Херсонського театру імені Миколи Куліша. Вже наступного, 2019 року, відбулася прем’єра першої вистави – «Дивовижні пригоди книжкової феї в бібліотеці».

Ця вистава об’єднала сюжети про Незнайка, Алісу з Країни див та Маленького принца, історію якого зі сцени розповідав Богдан Щукін. Головними дійовими особами на сцені тепер були не ляльки, а самі юні актори. Через проблеми з мовленням у багатьох дітей, до підготовки вистави залучили акторів театру імені Миколи Куліша.

«Глядач чув голос актора, а дитина повторювала ці слова, пропрацьовувала артикуляцію та логопедичну функцію. Це був надзвичайно потужний елемент арттерапії», – пояснює Оксана Шестакова, заступниця директора з бібліотечної роботи.

На прем’єру запросили родичів, які не бачили репетицій. Для них стало відкриттям, як «театротерапія» змінила їхніх дітей: учасники почали краще виражати емоції, комунікувати та, що найважливіше, взаємодіяти одне з одним. Практика довела, що театральне мистецтво сприяє соціалізації людей з аутизмом.

Історії успіху: від ехолалії до ідеальної дикції

У виставі «Дивовижні пригоди книжкової феї в бібліотеці» учасник інклюзивного театру Богдан Щукін промовляє слова: «Ми, люди, яких звуть аутисти, не пам’ятаємо, чому покинули свої планети». За кожною такою «звичайною роллю» стоїть історія мами, яка всупереч діагнозам вірила у свою дитину.

Олена, мама Богдана Щукіна, розповідає, що син довго не говорив. Вона самостійно намагалася його навчати, не знаючи тоді жодних методик. Жінка пригадує, як Богдан дуже любив чай, і вона довго вчила його вимовляти спочатку одне слово «чай», потім «дай чаю», «хочу чаю», а згодом складніші речення. Утім, мовлення у хлопця розвинулося незвичайне – ехолалійне, тобто повторення чи імітація слів, почутих від інших.

“Він повторював те, що чув з мультфільмів, почав казки розповідати та пісні співати. Дуже полюбляв мікрофон змалку. Вставав перед дзеркалом і нібито співав чи давав інтерв’ю”, – ділиться Олена.

Дитяче захоплення Богдана відеороликами, де ведучі вітаються з глядачами, з часом призвело до дивовижного результату – у хлопця з аутизмом розвинулася ідеальна дикція. Сьогодні Богдан співає й артистично декламує вірші. Коли вони з сином вперше переступили поріг бібліотеки імені Олеся Гончара, Олені було лячно. Це був великий заклад із тисячами книжок та дитиною, яку часто не приймали у звичайні гуртки. Проте саме тут Богдана прийняли. За вісім років він побував на безлічі творчих майстер-класів, брав участь у лялькових виставах і вперше спробував себе в акторському амплуа.

Друг і партнер Богдана по сцені Азамат Хажин також висловлює свою любов до гри ролей.

«Над усе люблю грати ролі. Наша режисерка Ірина Володимирівна готувала з нами прем’єру на травень 2022-го… Ми їздили у Київ на фестиваль “Барви життя”, брали участь у “Мельпомені Таврії” багато разів, брали участь в онлайн-фестивалі “Зірка” у Німеччині. На Лиманські зорі в Миколаїв їздили», – розповідає Азамат.

“Особливий всесвіт” тримається під обстрілами Херсона

Мама Азамата, Віра, є учасницею громадської організації “Аутизм. Особливий всесвіт”, створеної колективом родин, які виховують дітей з аутизмом, за рік до повномасштабного вторгнення. Ця ініціатива батьків стала спробою взяти майбутнє своїх дітей у власні руки. В “Особливому всесвіті” мами самі ставали вчителями: хтось навчав плести картини, хтось – шити й розфарбовувати авторські шопери фантазійними візерунками. Віра навіть організувала спортивні тренування в місцевому Палаці дитячої та юнацької творчості, щоб у вихованців не було жодного вільного вихідного.

«Ми хотіли, щоб наші діти мали не просто дозвілля, а творчу самореалізацію та корисну трудову діяльність. Ми мріяли про власні майстерні, про “тренувальну квартиру”, де вони могли б вчитися жити самостійно, сепаруватися від нас. У перспективі ми бачили ціле поселення однодумців із подібними ситуаціями в родинах», – ділиться Віра.

Повномасштабна війна перетворила цей наповнений «особливий всесвіт» на уламки мрій. Чимало дітей з аутизмом опинилися в різних містах, проте ті, хто залишився в Херсоні, продовжують збиратися попри постійні обстріли. Тепер їхні зустрічі набули іншого, глибокого сенсу. Навіть театр не зупинив свою роботу.

Під час спілкування з журналістами «Вгору», Азамат захоплено розповідав про нову виставу, в якій ляльки – «херсонські овочі» – разом із ЗСУ виганяють ворогів із рідного міста. Це вже не просто арттерапія, це спосіб триматися за життя й одне за одного. Азамат, як і інші актори, понад усе чекає на наступну репетицію, адже так їхній особливий всесвіт стає видимим, і вони відчувають себе частиною суспільства, яке їх розуміє і приймає.

За матеріалами: Вгору