Зображення: Суспільне Херсон
Новокаховчанка Ксенія, відома як “Гарпія”, пройшла шлях від волонтерки у російській окупації до бойової медикині у Збройних Силах України, рятуючи людей і тварин. Зараз вона служить у складі 34-ї окремої бригади морської піхоти 30-го корпусу Морської піхоти Військово-морських сил ЗСУ.
Рішення йти на фронт та позивний “Гарпія”
Ксенія розповідає, що бажання долучитися до війська з’явилося ще під час окупації її рідного міста. Вона вже тоді обмірковувала, яку роль може взяти на себе в армії.
«Це бажання з’явилося ще тоді, коли я була в окупації, бо наше місто захопили. Я вже тоді про це думала. Думала, ким можу бути у війську. Саме тоді я й вирішила, що хочу стати бойовою медикинею. Усе це я планувала ще звідти»
Вона обрала фах бойової медикині, оскільки під час волонтерства в окупації часто доводилося допомагати пораненим, і їй бракувало знань. Це усвідомлення стало поштовхом до навчання.
«Напевно, тому що ми дуже багато рятували людей. Були поранені, а в мене тоді не вистачало знань. І тоді я зрозуміла, що хочу навчитися цього. Вирішила, що саме так зможу допомагати людям і рятувати життя»
Єдина близька людина, донька Ксенії, яка зараз мешкає в Європі, підтримала її рішення. Попри особисті переживання, вона бачила важливість цього вибору для матері.
«Коли я їй спочатку сказала про своє рішення, вона відповіла: “Звісно, я не хочу, щоб ти йшла, але я бачу, як це для тебе важливо”. Вона мене підтримує. Зараз ми з нею спілкуємося щодня, і вона постійно підтримує мене в цьому»
Позивний “Гарпія” з’явився не одразу, раніше Ксенію називали просто “Ксю”. Це ім’я вона отримала вже після візиту до Херсона від свого теперішнього побратима. Вона припускає, що позивний був обраний через її розповіді про життя в окупації та волонтерську діяльність, в яких він побачив поєднання сміливості та жіночності.
Шлях до медичної кваліфікації та викладацький досвід
До повномасштабного вторгнення Ксенія не мала жодного стосунку до медицини. Вона працювала кухарем, а мріяла стати фармацевтом ще до 2014 року. Рішення навчатися медицині виникло під час війни.
Після виїзду з окупації Ксенія одразу хотіла долучитися до Збройних Сил. Знайомий порадив спершу пройти навчання. Вона записалася на курси тактичної медицини до “Госпітальєрів”. Очікуючи на них, пройшла базову підготовку з тактичної медицини в Києві під керівництвом бойової медикині з позивним “Мураха”.
Після цього Ксенія завершила два курси бойового медика у “Госпітальєрів”. Хоча спочатку планувала пройти ротації з ними, щоб отримати досвід перед приєднанням до бригади, вона залишилася допомагати “Госпітальєрам”, ставши для них “як одна сім’я”.
Згодом, завдяки пропозиції знайомого, вона спробувала себе у новій ролі — інструкторки у Всеукраїнській раді реанімації. Там Ксенія почала навчати майбутніх військовослужбовців основам військової та тактичної медицини.
Свій перший досвід викладання Ксенія пам’ятає як дуже складний. Вона ніколи раніше не викладала і не уявляла себе в цій ролі. Відчуття страху охопило її, коли вона вперше стояла перед 20 військовослужбовцями.
«Було дуже важко, тому що одне діло, то коли навчаєшся і щось робиш, вмієш це робити, а інше — коли ти маєш когось навчити. Мені було перший раз дуже страшно, коли переді мною було 20 військовослужбовців, і я мала їм викладати. Тобто я стою одна дівчинка, їх стільки, і я мала чомусь їх навчати»
Проте, подолавши хвилювання, вона зрозуміла важливість своїх знань. Їй стало легко, коли вона усвідомила, що навчає людей, які не мають жодних знань, а від цього залежить їхнє життя та життя їхніх побратимів.
Протягом восьми місяців Ксенія проводила курси, які тривали по три дні, щодня, крім неділі. Вона має велику кількість випускників, деякі з яких досі підтримують зв’язок. Колишні курсанти пишуть їй, що базові знання, отримані на її курсах, допомагають їм у службі, і дякують за таких інструкторів.
Повернення до Херсонщини: служба ближче до дому
Рішення приєднатися до 34-ї окремої бригади виникло минулого року, коли Ксенія приїхала до Херсона на річницю його звільнення. Там вона познайомилася з військовими з цієї бригади, зокрема, з чоловіком своєї сестри, який служив у ній. Вона зустріла земляків з Нової Каховки і навіть провела для них короткий курс тактичної медицини.
Саме тоді Ксенія дізналася, що бригаді потрібна бойова медикиня. З того моменту думка про службу в цій частині її не полишала. Вона почала збирати документи для вступу.
Особливу привабливість для неї мала близькість до Херсонського напрямку, до її рідного дому. Вона відчуває особливий зв’язок з Херсонщиною, називаючи її “рідною” і відзначаючи “інакше повітря”, коли приїжджає сюди.
Ксенія родом з Нової Каховки, де народилася і виросла. Вона дуже любить своє місто, і після вторгнення ця любов лише посилилася. Їй боляче від того, що вона не може потрапити додому, побачити рідні вулиці та дім, оскільки Нова Каховка перебуває в окупації з перших днів повномасштабного вторгнення. Там вона провела майже три роки, допомагаючи людям як волонтерка.
Волонтерство в окупації та історія порятунку
Ксенія свідомо залишалася в тимчасовій російській окупації не просто так, а для допомоги іншим. Вона пояснює, що волонтерів було дуже мало, і якщо б вони поїхали, багатьом людям не було б кому допомагати. Кожна людина мала свої причини не виїжджати: страх, стан здоров’я, догляд за батьками.
«Ми розуміли, що якщо ми одразу можемо поїхати, то хто ж буде допомагати тим людям? Кожна людина має свою причину того, чому вона не виїжджала. Хтось не виїжджав, тому що боявся дуже і не може перебороти свій страх, щоб поїхати. Хтось по стану здоров’я. У когось там батьки лежать, у когось щось іще»
Волонтери давали надію місцевим жителям, запевняючи їх, що Україна про них не забуде, незважаючи на ризики для самих волонтерів.
«І ми розуміли, якщо ми просто кинемо цих людей… Тобто ці люди трималися і вірили в те, що про них не забуває Україна завдяки нам. Тому що ми казали, що вас Україна не забуде, все буде добре. Можливо, це десь нас і підводило, як волонтерів, тобто ми цим ризикували»
Найбільше Ксенії запам’яталася ситуація після підриву Каховської ГЕС. Вона волонтерила не лише в Новій Каховці, а й у Корсунці, Кринках, Дніпрянах, а потім в Олешках, де ситуація була гіршою. Там вона зустріла сім’ю, яка розповіла свою історію.
Коли сталася повінь, вони працювали на своєму городі і не знали про підрив ГЕС. Велика хвиля змила їх прямо там, і вони втратили все майно. Приблизно через тиждень після події, за їхніми словами, сім’я на човні дісталася до свого будинку. Там вони знайшли коробку, в якій були п’ять курчат і кішка, яка їх не з’їла.
На зворотному шляху вони помітили велике закрите пластмасове відро з-під фарби, що зачепилося за щось. Відкривши його, вони виявили свої документи. Один із синів сховав їх за два-три дні до підриву Каховської ГЕС, завдяки чому вони залишилися цілими й неушкодженими. Ксенія допомогла цій сім’ї виїхати, вони прямували в бік Італії.
За матеріалами: Суспільне Херсон
Коментарів ще немає