
Підземна лікарня працює на базі одного з медичних закладів у центрі міста. Сюди часто прилітають російські снаряди і ударні дрони з лівого берега Дніпра. Однак в обладнаному сховищі лікарі і пацієнти почуваються в безпеці під час обстежень та операцій.
Піти в укриття — у підвал, бетонний блок на вулиці, чи в будь яке приміщення — це вимушеність для багатьох людей, які живуть в прифронтовому місті. За даними МВА, у Херсоні є понад 800 укриттів різного типу: від вуличних габіонів (циліндри з сіток і цупкого матеріалу, наповнені піском) та залізобетонних блоків, до капітальних сховищ з продуктовими запасами, у яких можна прожити кілька тижнів.
У херсонських укриттях навчаються і займаються спортом, читають вірші і дивляться вистави, ховаються від артилерійських ударів і оперують пацієнтів. Як Херсон живе і працює у сховищах — у репортажі кореспондента Суспільного.
"Якщо ми всі поїдемо, хто тут залишиться?"
У підземній лікарні одного з пологових будинків хірурги видаляють доброякісну пухлину у пацієнтки. Лікарі сконцентровані виключно на допомозі жінці, попри артилерійський обстріл в радіусі кількох сотень метрів."Такі операції в Херсоні проводять тільки в нас, – розповідає медичний директор закладу Володимир Горбачевський. – До відкриття лікарні у бомбосховищі, оперували в приміщеннях з великими вікнами. Пригадую випадок, коли жінку поклали на стіл і вже готувалися давати наркоз, як почалися прильоти, повилітали шибки, меблі потрощило. Операцію відмінили, ховалися".


Відкриття нових підземних операційних, палат і лабораторій — це необхідність, яка допомогла втримати основних лікарів. Однак пацієнтів зараз дуже мало. До війни тут приймали понад півтори тисячі пологів на рік. Протягом минулого року тут народилося 128 немовлят.

"Ми справляємось, але психологічно дуже важко працювати через обстріли, — говорить завідувач акушерського відділення Петро Маренковський. — У персоналу хронічний стрес. Нема колег, кого не зачепила б війна. Когось поранило, хтось лишився без домівок, транспорту. Наші машини швидкої під дрони потрапляли. Та якщо ми всі поїдемо, хто тут залишиться?"

"Вдома добре, але тут ще й безпечно"
Заступник директора іншої херсонської лікарні Станіслав Бумбу веде підземними коридорами, які розмальовані квадратами для гри в класики. Цей заклад теж вимушено перемістився в укриття. Російська артилерія обстрілювала лікарню уже близько десяти разів, були скиди з дронів на територію. Один із корпусів тепер непридатний до використання.Натомість у підвалі, який раніше використовували як склад, обладнали палати, де можуть перебувати пацієнти різного віку, в тому числі діти з батьками. Є операційний блок, реанімаційна, зала з тренажерами. Кілька приміщень виділені для вихователів реабілітаційного центру, які займаються з дітьми з особливими освітніми потребами.


Ігор Білоус привів свою доньку саме в цей простір. Він працює водієм у лікарні, але часто проводить час із дитиною в укритті. Тут діти займаються з психологом, дефектологом, логопедом, малюють, граються. "Поки ми тут, я можу не хвилюватися за неї, за себе. Вдома добре, але тут ще й безпечно", — говорить Ігор.

"Якщо артобстріл, повітряна тривога або інша загроза — йдемо сюди, — розповідає Станіслав Бумбу. — Також усі пацієнти і персонал спускаються в укриття вночі. Використовуємо його дуже часто. Дітей мало, але вони є, вони хворіють, це нікуди не ділося з війною. Коли не було укриття, після обстрілів доводилося проводити операції під ліхтариками у звичайних палатах".
Станіслав показує плакати з фотографіями пацієнтів, які постраждали внаслідок російських обстрілів. Лікар памʼятає ледь не кожен випадок мінно-вибухової травми, ампутації, опіків дітей.


"Лікуємо, — каже лікар-анестезіолог Олександр, показуючи на маленького пацієнта в гіпсі. — Я не хочу їхати з міста, хоча живу в Дніпровському районі, де дронів стає все більше. Обстріли лякають, але кожного дня збираємося і йдемо на роботу".
На питання, що змусило б його покинути Херсон, Олександр відповідає без роздумів: "Тільки повторна окупація".


"Ми намагаємось пристосуватися і знайти вихід"
Через близькість до лінії фронту херсонські школи фізично не працюють. Заняття проводяться лише в кількох закладах у обмеженому форматі і тільки там, де обладнане сховище. Всі інші діти навчаються онлайн.Восени минулого року, поруч із школою у Таврійському мікрорайоні, місто почало будувати велике укриття, яке планували використовувати для навчання дітей, як це роблять у Харкові та інших прифронтових містах. Таких підземних шкіл у місті мало би бути кілька. На це виділили кошти з держбюджету.
7 жовтня школу на Таврійському росіяни атакували авіабомбою. Місцеві мешканці вийшли на мітинг проти будівництва, яке, на їхню думку, стало ціллю для росіян. Після резонансу у медіа будівництво зупинили.


Сьогодні у херсонських дітей мало місць для навчання та дозвілля. Одними з таких стали обладнані укриття в багатоповерхівках, де громадські організації, вчителі та волонтери організовують заняття спортом, гуртки з малювання, робототехніки, циркового мистецтва, готують школярів до випускних іспитів.
Щотижня Руслан приїжджає в Херсон з Одеси, щоб проводити тренування з карате. В минулому спортсмен, а нині — тренер, він почав допомагати Херсону з перших днів звільнення.









"Інколи здається, що гірше вже не може бути. А потім росіяни підривають Каховську ГЕС, масово атакують Херсон дронами, кидають КАБи. Ми намагаємось пристосуватися і знайти вихід", — каже керівник ГО "Херсонська ліга соціальних працівників" Ігор Цуркан, чия команда знайшла фінансування для обладнання низки укриттів.



"Війна набридла, але вона серед нас, із нами"
Я пересуваюсь по Херсону, уважно прислухаючись –– щоб почути російський FPV-дрон, який щойно перелетів Дніпро і шукає в місті нову ціль. Добре чути й вихід артилерії з лівого берега. Після цього є кілька секунд, щоб зреагувати.Почувши пронизливе дзижчання, перебіжками під платанами, я дістаюся місцевого театру, де вже гуртуються люди в очікуванні вистави. Театр у Херсоні працює також в укритті.


Херсонський театр імені Миколи Куліша показує моновиставу "Позивний "Горобчик" за п'єсою Наталки Ворожбит "Погані дороги". Головну і єдину роль виконує акторка Тетяна Проворова. "Позивний "Горобчик" — це вистава про війну, яку Тетяна грає фактично на війні.
"Цій ролі я віддаю всі емоції і почуття, що накопичилися за останні роки. Не негатив, а скоріше крик про реальність. Дивлячись у очі глядачів після вистави, я бачу, що недаремно вийшла на сцену. Хоча це важка тема і війна набридла, але ми не можемо уявити, що її немає. Бо ось вона, серед нас, із нами", — пояснює Тетяна, готуючись до виходу на сцену у своїй гримерці.


"Я залишаюся, тому що тут мій дім. Можливо, колись поїду. А може дочекаюся перемоги вдома. Так само говорять і мої друзі, які волонтерять, працюють, воюють", — каже Тетяна.


"Ми тут, як одна родина"
"Для нас укриття стало не тільки місцем, де збираються люди під час обстрілів. Цей простір об'єднав сусідів психологічно. Ми тут, як одна родина. Тепер знаємо один одного ближче, піклуємось, допомагаємо", — ділиться Марина Каріфадзе, яка опікується укриттям у пʼятиповерхівці в центрі Херсона. Тут є бібліотека, тенісний стіл, ігрова зона для дітей, встановлена система автоматичного відкриття дверей, яка спрацьовує під час повітряної тривоги.65-річний Ігор Паливода живе в сусідньому будинку, але часто приходить сюди ночувати. "Якби не було такого укриття, то я й не знаю, що робив би. Вдома залишатися страшно, коли летить і свистить. А так ми всі поруч, переживаємо труднощі разом", – каже Ігор, проводячи екскурсію укриттям.



"Тут живу я, але двері завжди відчинені"
Російська артилерія та дрони дістають до будь-якого району Херсона, хоча Дніпро й лишається головною перешкодою. Оборона української армії дозволяє підтримувати життя в місті. Але нині на вулицях вже зʼявилося чимало нових укриттів.На зупинках громадського транспорту стоять так звані мобільні укриття — бетонні бокси, всередині яких встановлені лавки і підведена електрика для освітлення. Аби прикрасити сірі "коробки", художники з різних міст приїжджали розмальовувати їх. На деяких зупинках і дитячих майданчиках розмістили габіони, які захищають від уламків під час обстрілу. Проти fpv-дронів у місті почали вішати сітки, однак їх поки дуже мало.



Інші бетонні укриття, схожі на ті, що на зупинках, місцева влада заховала під землю. Вони розташовані поблизу ринків та місць потенційного скупчення людей. Частина таких укриттів стала прихистком для бездомних людей.
"Коли прилітали КАБи, сюди приходили дівчата з сусідніх магазинів, — розповідає 67-річна Тетяна, яка живе в бетонному укритті під землею в Таврійському районі Херсона. — Все тремтіло, осколки сипалися. Зараз я тут живу, але підтримую порядок, двері завжди відчинені, бо це передусім місце, де люди можуть заховатися. А як артилерія летить, або просто повітряна тривога, то люди вже не йдуть — звикли мабуть".

До війни Тетяна жила в квартирі доньки, а потім у мікрорайоні Корабел у знайомих. Однак після підтоплення внаслідок підриву Каховської ГЕС, вимушена була шукати інше житло і так опинилася фактично на вулиці.
Зараз Тетяна пробує шукати підробіток, але стабільного доходу не має. Вона мріє повернутися до свого улюбленого довоєнного заняття — грати на акордеоні на пішохідній вулиці в центрі міста. І щоб на цій вулиці знову шуміли веселі компанії, а не ворожі дрони.

Іван Антипенко