Не було такого і години поспати спокійно, щоб ти не чув як когось катують, згадує Наталя Гавриленко про російський полон
«Коли ми приїхали, то були обстріли. Потрапили в саме пекло. В ніч з 24-25 у нас в медичній частині було 13 поранених та один 200-й. Тобто наслідки цього вторгнення ти бачиш своїми очима».
«Окупанти знали всю інформацію, яка була в документах СБУ до 2012 року – у них на руках були матеріали з особистої справи».
Наталя Гавриленко – жителька Херсону, яка під час російської окупації області вступила до лав територіальної оборони, чинила опір загарбникам та допомогла формувати херсонський партизанський рух. Про те як Херсон зустрів повномасштабне вторгнення, про свій полон, про катування російськими загарбниками херсонців, про триденний шлях з окупації додому – у звільнений Херсон, пані Наталя розповіла проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
На початку повномасштабного російського вторгнення Наталя Гавриленко залишалася в Херсоні. Жінка згадує, що напруження і передчуття війни були помітними задовго до 24 лютого 2022 року.
– Єдине, що мене дивувало, чому більшість суспільства цього не розуміє? Ставлення (до повномасштабного вторгнення – ред.) було не таке, як хотілося б. А коли все почалося о 5 ранку – вибухи, дим – ти розумієш, що відбувається. Я тоді чоловіку сказала: «Війна. Ну що, беремо автомати, йдемо воювати!». Так у нас і почалося все.
У перші дні війни Наталя і її чоловік долучилися до лав територіальної оборони. Вже 25 лютого їхній підрозділ потрапив під сильний обстріл.
– Там були обстріли, ми потрапили в саме пекло. У ніч з 24 на 25 лютого у нас в медичній частині було 13 поранених, один 200 (загиблий – ред.). Тобто наслідки цього вторгнення ти бачиш своїми очима, намагаєшся допомогти. А на 25 лютого ми вже бачили колони (російських військових – ред.), які йшли. 26 лютого в місті ще не було росіян (армії РФ – ред.), але через 2-3 дні вже були... Вони заїхали до Херсона і ми вже бачили – місто вимерло.
Повномасштабна війна Росії проти України триває від ранку 24 лютого 2022 року. Російська армія використовує проти Сил оборони України усі види озброєння (окрім ядерного), бомбардує і піддає дроновим та ракетним атакам українські міста. Кремль заперечує, що веде проти України загарбницьку війну і називає це «спеціальною операцію». Також російська влада заперечує, що скоює воєнні злочини проти цивільних жителів України.
«Перші партизанські групи»
Невдовзі тероборону розформували, і всі її учасники зі зброєю в руках залишилися в окупованому Херсоні, каже жінка. Наталя згадує, як евакуйовувала людей, вивозила обладнання та допомагала створювати партизанські групи.– Людей викинули посеред поля, коли вже танки йшли, і люди зі зброєю повинні були кудись ховатися й тікати. Ми частину людей евакуювали: медиків, вивезли все медичне, що там було. Потім повернулися, забрали зброю, БК (бойові комплекти – ред.), забрали ще людей. Тобто те, що ми могли вивезти, те, що ми могли зробити, ми зробили на той час.
За її словами, 26 лютого вже утворилась партизанська група, учасники якої перші 10 днів окупації перебували у Херсоні, а потім переїхали в інше місце розташування.
– Ну, а ми, звичайно, їм допомагали, бо це не були підготовлені групи – люди просто об'єдналися, хто кого знав, без всякого навчання, без злагодження, без нічого. І хлопці почали виконувати певні завдання. Звичайно, їм треба було їсти, їх треба було одягнути, медикаменти, ну і все, що необхідне для їхньої праці. Тому ми допомагали й надавали все необхідне.
Херсон окупували російські війська в перші дні повномасштабного вторгнення в Україну, 11 листопада 2022 року Збройні сили України звільнили місто. Лівобережна частина регіону досі залишається окупованою.
«Забрали мера Колихаєва, а потім мене»
Про своє можливе затримання Наталя здогадувалася. Її будинок знаходився поряд з офісом мера Херсона. Цю посаду тоді обіймав Ігор Колихаєв, якого окупанти також викрали.
– В нього в офісі були обшуки, тобто вони (окупаційні сили – ред.) там вже їздили, дивились, придивлялись. І потім я своїми очима бачила, як вони з моєю сусідкою спілкуються, щось у неї запитують, перевіряють документи. Вона наступного дня підійшла, сказала бути обережною, бо мною цікавились – питали, в який час я є вдома, коли мене бачили востаннє. Ну і я вже зрозуміла, що пізно чи рано вони прийдуть і за мною.
Мер Херсону Ігор Колихаєв зник у червні 2022 року. За словами його радниці, посадовця затримали біля однієї з комунальних установ, де працювали співробітники виконкому. Поки російські силовики вилучали жорсткі диски та відкривали сейфи, Колихаєва тримали у кайданках та під озброєною охороною в окремому приміщенні. Потім його вивезли у невідомому напрямку.
У вересні 2023 року Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердив, що Колихаєв має статус полоненого. Російська сторона подала його до відповідного списку.
«Не було сенсу кудись ховатися»
7 липня 2022 року до будинку херсонки вночі приїхали російські військові машини. Пані Наталя згадує, що у вікно побачила військових у шоломах з щитами, а також людину, яку жінка називає «зрадником». Вона переконана, що саме ця людина передала окупантам інформацію про неї.
– Окупанти не знали про мою участь в теробороні, а та людина, котра нас «здала», він про це не знав. Окупанти знали ту інформацію, яку надав їм цей зрадник, і яка була в документах СБУ до 2012 року – у них на руках були матеріали з особистої справи.
Жінка пояснила, чому не стала переховуватися від загарбників.
– В місті залишилися онук, син і невістка – якби я переховувалась, то вони б потрапили в дуже неприємну ситуацію. Тому не було сенсу кудись ховатися. Я знаходилась у себе вдома. Вночі, 7 липня, приїхали російські військові. Якраз вдома був син з невісткою, з онуком. Син побачив, що російські машини під'їхали до будинку. Я встигла відправити повідомлення своєму напарнику. Вони спочатку поїхали до будинку командира партизанської групи, з якою працював зрадник. Там забрали його дружину, і вже приїхали разом з цією жінкою до мене.
– Коли мене посадили в автобус і повезли на ІТТ (ізолятор тимчасового тримання – ред.), то там сиділа жінка, на ній була шапка, рот заклеєний скотчем, руки подряпані. Для мене це був шок і я подумала, що зі мною ще якось мирно обійшлись, мене не били при першому допиті. Нас удвох із нею поселили до однієї камери – до шостої, в ізоляторі тимчасового тримання в Херсоні – це окрема будівля, в якій на той час вже знаходився і мер міста, і інші полонені люди.
Свідок наруги над полоненими
За словами Наталі, вони потрапили в першу жіночу камеру, тобто жінок до цього в тому ІТТ майже не було.– Ми потрапили в камеру на три особи. Коли нас привезли, там вже було три жінки. І ми були четверта й п'ята. На той час цим ІТТ керували військовослужбовці, які були в Бучі, їх особи та підрозділи вже встановлені слідством.
- Російські війська займали місто Бучу понад місяць. Після їхнього стрімкого відступу наприкінці березня місцева влада і журналісти виявили тіла 458 цивільних жителів, 419 із них були застрелені або померли від тортур.
- Кремль «категорично відкидає будь-які звинувачення у вбивствах цивільних», навіть попри те, що факти вбивств цивільних у період російської окупації були підтверджені супутниковими знімками.
Наталя Гавриленко стала свідком наруги над іншими полоненими, яку чинили за наказом військових РФ. Вона чула, як знущалися з цивільних чоловіків.
– Це було перед камерою, тобто ти чуєш абсолютно все і розумієш, кого ґвалтують. І це демонстративно робилось. Наприклад, людину, яка має науковий ступінь, яка має декілька освіт, знає мови – його привезли й звинувачували у педофілії. І це було голосно, щоб всі чули. Потім вони подзвонили до командира. Командир сказав, що «можете робити з ним все, що завгодно, але праву руку залиште». Вони починали знущатися з цієї людини. І ґвалтували не росіяни (військові РФ – ред.), ґвалтували ті, кого вони залишили в цьому ІТТ з колишніх вʼязнів. Вони давали презерватив, виводили людину на коридор, ґвалтували, знімали все це на відео, а потім ще тиждень цього хлопця ґвалтували в камері, на очах у інших хлопців, які там знаходилися і яких примушували на все це дивитися.
Редакція не може в умовах війни підтвердити свідчення людей про сексуальне насильство російських силовиків над ними в умовах неволі, але правозахисники задокументували сотні таких свідчень. Відкрито кримінальні справи, тривають розслідування.
За словами Наталі, спочатку жінок не чіпали фізично, але ситуація змінилась після ротації, коли до ІТТ увійшла Росгвардія. Найбільших тортур зазнавали полонені жінки -поліцейські.
– Навіщо вони це робили? Важко пояснити. Там взагалі логіки якоїсь немає. А чоловіків продовжували катувати, але ґвалтувати не так відкрито, як це було при першій ротації. Але були катування, коли струм до геніталій підключали, водою топили. Це катування цілодобово відбувалося. Не було такого, що ти можеш хоча б якусь годину поспати – ти чуєш все упродовж всього часу, поки перебуваєш там.
Шлях із полону
Під час перебування в ізоляторі жінка змушена була дати інтерв’ю, хоча жодних обвинувачень їй не висували, каже Наталя. Вона зазначила, що окупанти знали про те, що вона та її син були причетні до руху «Правий сектор», що заборонений у Росії і визнаний там екстремістською організацією.Також загарбникам надали інформацію і про те, що Наталя була координаторкою протестів у Херсоні на початку російської окупації міста. Але жінка каже, що під час допитів не давала таких зізнань.
– Вже в самому кінці, коли вони залишали Херсон, вони сказали, що відпустять мене, якщо я дам інтерв'ю. Я погодилась, але ніхто мені не давав вчити тексти якісь. Хоча більшості жінок давали тексти, які вони повинні були вивчити, щоб їх зняли. Просто привели у підвал, посадили, зняли шапку. Там камера, чоловік сидить і стоїть працівник ФСБ, спостерігає за всім цим. Вони почали ставити питання про мітинги, підпал кіосків. До цього стільки допитів було, але вони навіть не запитували про це. Їх більше цікавила зброя, хлопці, місце розташування, але не ці питання.
– А потім почались питання, чи поділяю я думку президента Володимира Олександровича (Зеленського – ред.) з приводу того, що війна почалась з 2014 року. Я, звичайно, поділяю і кажу, що війна дійсно почалась з 2014 року. Мене запитують: «Чому ви так вчинили?». Я відповіла: «Тому, що я українка». Ну і тут почалось. ФСБшник збунтувався, кричав, серед них почався скандал. Вони відводять мене і напарника по камерах. Звичайно, що уже нікого не відпускають, сидимо далі. Після цього інтерв'ю було таке розуміння, що тебе ніхто нікуди не відпустить. Хоча багато людей відпустили в той період.
Наталю Гавриленко окупаційні сили відпустили з полону 1 листопада, але не одразу повернули додому. Спершу її перевезли до Голої Пристані, потім – до Новотроїцького – за 160 з гаком кілометрів від її дому. Без паспорта, без грошей та без мобільного телефона – вона три дні поверталася назад у Херсон.
5 жовтня 2022 року президент Росії Володимир Путін підписав закони про «входження до складу Росії» чотирьох частково окупованих областей України – Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської. Раніше він підписав указ про визнання «незалежності» цих регіонів, виходячи з проведених там під контролем Москви так званих референдумів. Україна і Захід засудили такі незаконні дії Кремля.
- Моніторингова місія ООН з прав людини від 24 лютого 2022 року до 31 серпня 2024 року задокументувала в Україні 376 випадків сексуального насильства, пов’язаного з війною, що стосувалися чоловіків, жінок, дівчат і хлопчиків.
- У жовтні 2024 року Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні у своєму звіті зазначила, що російська влада вчиняє систематичне катування українських військовополонених і цивільних, зокрема застосовуючи сексуальне насильство як форму тортур, і це все – злочин проти людяності.
- В Офісі генпрокурора на початку листопада повідомили Радіо Свобода, що за виявленими фактами сексуального насильства на окупованих територіях селищ Київської, Чернігівської, Херсонської, Харківської і Миколаївської областей повідомлено про підозру 59 військовослужбовцям РФ, скеровано до суду 27 обвинувальних актів щодо 36 осіб.