21 листопада Україна відзначає День гідності та свободи. Одинадцять років тому активні громадяни зібрались на майдані Незалежності з вимогою до тодішнього президента Віктора Януковича підписати угоду про Асоціацію з Європейським Союзом.Натомість він не сприйняв закликів суспільства і навпаки загострив протест. 30 вересня спецпідрозділ “Беркут” силою розігнав студентів на Майдані й почав переслідувати протестувальників. З того моменту мирний протест переріс у Революцію гідності.
Історики вважають, що український досвід ненасильницького спротиву заслуговує на окремі сторінки у загальносвітовому історичному процесі. Тож Музей Майдану щороку в ці дні проводить науковий форум “Революція гідності: на шляху до історії”.
Цього року, зокрема, у фокусі масові протести в умовах окупації та війни, яскравим прикладом яких став цивільний спротив громадян в умовах окупації Херсона у 2022 році.
ZMINA коротко переповідає основні тези цієї дискусійної панелі.
Херсону судилося на власному досвіді дізнатися, що таке втрата свободи та якою є ціна цієї свободи. На цьому наголосив доктор історичних наук, професор Херсонського державного університету Олександр Черемісін:
“Під час окупації були різні види й форми цивільного спротиву. Наприклад, проукраїнські мітинги, протести, рух “Жовта стрічка”, підпільний рух, масові бойкоти, інформаційний спротив, відмови від співпраці з ворогом і виїзд з окупованого міста”.
Доктор історичних наук, професор Херсонського державного університету Олександр Черемісін. Фото: “Район. Історія”
За його словами, здебільшого у місті був представлений саме цивільний спротив. Окремо можна говорити про партизанський рух, як основу підпільного руху, але здебільшого в ньому брали участь військові або колишні військові. Натомість цивільне населення мало ширший простір для дій.
Так, наприклад, професор акцентує на тому, що яскравою сторінкою історії Херсона став самоорганізований протестний рух у березні 2022 року.
“Всі могли його спостерігати майже в режимі онлайн. Проте також багато чого залишалося за лаштунками. У цілому ці мітинги були розстріляні, розігнані, але мали велике значення для Херсона і херсонців. Ці мітинги зірвали плани окупантів на проголошення так званої Херсонської народної республіки. А на 13 березня 2022 року був призначений такий собі народний референдум. Правда, шляхом прямої демократії херсонці висловили свою думку, що Херсон – це Україна і більше ми нічого не хочемо”, – розповідає Черемісін.
За його словами, головне значення цих протестів було в тому, що херсонці показали всім, чого саме вони прагнуть, які цінності для них є важливими й куди вони хочуть рухатися. Гасло “Херсон – це Україна” стало надзвичайно важливим.
Найбільш пам’ятними датами 2022 року стали 5 березня, коли Херсон був визнаний наказом президента України містом-героєм, а також 13 березня, коли відбувся найбільш масовий протестний самоорганізований мітинг. Вже тоді після активних і велелюдних протестів у Херсоні подібні мітинги прокотились всією Херсонською областю, пригадує професор.
“Такі протести були неочікуваними для окупантів. Напочатку вони просто спостерігали за поведінкою протестувальників і думали, що це все не по-справжньому, сміялися і дивувались такій атмосфері підтримки. Згодом вони зрозуміли, що це самоорганізований справжній рух, і вже тоді їхня поведінка кардинально змінилася, вони були перелякані”, – говорить Черемісін.
Після усвідомлення росіянами справжності протестів, вони вдалися до розгону проукраїнських мітингів і терору активістів. На кінець березня силовими засобами були розігнані всі протести. Згодом у медіа розійшлась думка, що на цьому цивільний протест у Херсоні закінчився і місто буде жити за російськими законами. Проте це було не так, протест повністю перейшов у підпілля. Так виник рух спротиву на тимчасово окупованих територіях “Жовта стрічка”. Активісти розвішували у місті жовті стрічки, писали на стінах, куди потрібно йти окупантам, “Слава Україні”.
Фото з мережі
“Звичайно, ті, кого ловили окупанти, зазнавали терору і репресій, їх били струмом, кидали на підвали. Але більшість населення була в підпіллі. Десь на 70% Херсон являв собою підпільно-українське місто, в якому зберігалась українська гривня, українські банки, законодавство і навіть правила дорожнього руху. Хоча під час окупації були вимкнені всі світлофори”, – каже професор.
Він додає, що найбільш яскравою сторінкою такого підпілля була передача цивільними координат розташування російських військ у місті Службі безпеки України та Збройним силам України. Завдяки цьому наші українські війська завдавали точних ударів по окупантах.
Під час окупації підпільно працювали викладачі, але водночас ховали українські документи від окупантів. Також підприємці ховали українські термінали, щоб ними можна було розраховуватися містянам. Більшість громадян бойкотували російські магазини й розрахунок рублями. Тому, на думку професора, основним елементом цивільного спротиву була відмова від співпраці з ворогом.
“Схема працювала так: окупанти когось відловлювали, визначали, де працює ця людина, і пропонували йти на співпрацю. Якщо вона відмовлялася, то окупанти давали їй два дні покинути місто, бо коли вони повернуться по неї – розстріляють. Але знову ж таки не всім пощастило виїхати. Під час такої евакуації треба було провести тижні в чергах, пройти фільтрацію, багатьох людей розстріляли або вони зникли безвісти. Досі їхня кількість не підрахована”, – пояснює професор.
Він також додає, що була також категорія невиїзних громадян. Це ті, хто брав участь в АТО, їхні члени родини, правоохоронці, представники Служби безпеки України, так звані “бандерівські” викладачі.
Кандидатка історичних наук, доцентка Херсонського державного університету Галина Михайленко переконана, що виживання і збереження українських цінностей в окупованому місті було формою спротиву, адже більшість населення не сприймала російське.
“Ключовими маркерами перших днів окупації були відчуття жаху, розгубленості, нерозуміння, що відбувається. Після цього постало питання облаштування життя в окупації. Стало зрозуміло, що необхідно вирішити, як виживати під час окупації й водночас максимально відгородитися від всього російського. Наприклад, облаштування побуту відбувалося найрізноманітнішими засобами, навіть до того, що люди фактично переходили жити в підвали”, – пояснює Михайленко.
За її словами, це було пов’язано з тим, що вулицями ходили російські військові й проводили обшуки. Тому містяни облаштовували підвальні приміщення спальними місцями, продуктами, гуртувалися і допомагали один одному.
Під час окупації було створено багато різноманітних чатів, де повідомлялась інформація про наявність продуктів у певних магазинах, про підвіз хліба, початок обшуків в якихось районах, про появу блокпостів тощо. Таким чином відбувалось інформування, яке допомагало уникати непередбачуваного спілкування з росіянами.
Також у місті були оголошені мобілізаційні заходи. Тоді на певний період херсонці масово не виходили на вулиці. Сьогодні ж до вражень містян про окупацію, додаються переживання і страхи, які відбуваються протягом двох років деокупації. А саме – постійні російські артилерійські та дронові обстріли. Попри це, місто продовжує жити та, що не менш важливо, бути українським.