Зображення: ХОКМ
Вулицю у рідному селі Хрещенівка Нововоронцовського району, що на Херсонщині, перейменували на честь видатного українського актора, майстра художнього слова Павла Федоровича Громовенка. Ця подія у 2024 році стала символічним поверненням митця до малої батьківщини, що завжди була для нього джерелом натхнення.
Трагічне дитинство та шлях до мистецтва
Павло Громовенко, Народний артист України з 1985 року та лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 1993 року, народився 24 червня 1941 року у селі Хрещенівка Нововоронцовського району на Херсонщині. Його дитинство припало на важкі воєнні та повоєнні роки. Батько зник безвісти під час війни, а мати загинула від вибуху міни у 1945 році. Хлопчик ріс сиротою в злиднях. Після смерті матері опіку над Павлом та його братом взяли рідні дід та бабця.
Однак голод 1947 року змусив віддати дітей до Нововоронцовського дитячого будинку. У 1948 році родичі знову забрали Павла до Хрещенівки. Після закінчення середньої школи він розпочав свою робітничу кар’єру: працював теслею, бетонником, кочегаром, вантажником на Донбасі та в Нікополі. Згодом переїхав до брата в Орськ, де вперше зацікавився театральним мистецтвом, відвідуючи драматичний гурток Південно-Уральського машинобудівного заводу.
Київський період та моновистави
Після успішного закінчення Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, кар’єра Павла Громовенка продовжилася у Києві. Він працював у Київському театрі оперети з 1967 по 1969 рік, потім у Київському Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка з 1969 по 1977 рік. З 1977 по 1997 рік митець був пов’язаний з Київською Національною філармонією. Окрім того, Павло Федорович співпрацював з українським радіо та телебаченням, що свідчить про його жанрову різноманітність як актора.
У Київській державній філармонії творчий доробок Павла Громовенка включав серію моновистав, серед яких «Стою на землі», «Моя колиска – скіфський степ», «Вінок сонетів», «Із забуття – в безмежність». Моновистава як театральний жанр вимагає від актора високої професійної майстерності, здатності самостійно створювати повноцінний художній світ на сцені, без права на помилку, лише актор один на один з глядачем. Сила цього жанру полягає у глибокому психологізмі, емоційній щирості та близькості до глядача.
«Моя колиска – скіфський степ» як символ Херсонщини
Особливе місце серед його програм посіла моновистава «Моя колиска – скіфський степ». Сама назва літературної композиції відсилає до південного українського степу, історичного простору Херсонщини, де пройшло його дитинство. У цій виставі образ степу був не просто пейзажем, а символом батьківщини, історичної пам’яті та українського коріння. Вистава, побудована на українській поезії, прозі, пісні та романсі, стала однією з найвідоміших монокомпозицій митця, художнім підтвердженням його любові до степової України.
Творчість Павла Громовенка вирізнялася глибоким патріотизмом, увагою до української культури та історичної пам’яті. Зі сцени філармонії, у виступах на радіо та телебаченні він знайомив слухачів з невмирущими творами Олександра Олеся, Євгена Плужника, Павла Тичини, Миколи Хвильового, Івана Багряного, Василя Стуса та інших письменників. Значну частину свого життя Павло Громовенко присвятив популяризації творів українських поетів, від Тараса Шевченка до представників Розстріляного відродження.
Шевченкове слово як духовний спротив
Особливе значення у творчості Павла Громовенка мала поезія Тараса Шевченка. Програма «Ми не лукавили з тобою», створена у 1984 році, була однією з найвідоміших і найскладніших у творчості митця. Ця літературна композиція складалася з творів Тараса Шевченка та була названа за рядком із його поезії «Доля»: “Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою”.
Особливість програми полягала в тому, що автор обрав не лише ліричні, а й гостро громадянські твори Шевченка. До неї входили, зокрема, поеми «Кавказ», «І мертвим, і живим, і ненародженим…» («Посланіє»), «Розрита могила», у яких звучали мотиви національної гідності, боротьби проти поневолення та критики імперського гніту. Через такий ідейний зміст радянська влада заборонила програму, офіційно визнавши її «соціально шкідливою». Заявити таку програму в умовах радянської цензури могла лише справді смілива людина, що характеризує Павла Громовенка як правдолюбця та свідчить про його своєрідний акт духовного спротиву.
Актор висловлював думку, що “Шевченко – це людина широкої ерудиції, європейський інтелігент, який своє життя, помисли й талант присвятив своєму народові”. Саме таким він і представив Шевченка у програмі – не як «революційний демократ», а як мислитель, патріот, громадянин високої культури. Ця композиційна лінія згодом отримала продовження у його знаменитій програмі «Та не однаково мені…». За неї митець став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка у 1993 році. Програма була створена у 1989-1992 роках до 175-річчя від дня народження Тараса Шевченка та стала вершиною творчості майстра художнього слова. У ній Тарас Шевченко постає як великий гуманіст, духовний провідник українського народу. Програма стала визначною подією українського культурного життя.
Пам’ять про земляка на Херсонщині
Виступи Народного артиста Павла Громовенка завжди вирізнялися високою культурою слова, патріотизмом та глибоким осмисленням української класики, особливо творчості Тараса Шевченка. Херсонщина для Павла Федоровича Громовенка була не лише місцем народження, а й головним джерелом його духовної енергії. Образ степу, пам’ять про трагічне воєнне дитинство, народнопісенна культура рідного краю стали основою його мистецтва художнього слова та найяскравіше втілилися у програмі «Моя колиска – скіфський степ».
На батьківщині завжди пам’ятають свого талановитого земляка. Його постійно включають до переліку найвидатніших уродженців краю, херсонські бібліотеки присвячують йому окремі біографічні матеріали, а Херсонський обласний краєзнавчий музей збирає та формує особистий фонд митця.
За матеріалами: ХОКМ
Коментарів ще немає