Неділя. Хтось прокидається у Берліні, хтось у Варшаві, хтось у Дніпрі — і перше, про що думає, це Херсон. Де зараз той будинок? Чи стоїть ще? Чи варто повертатись?
За березневим опитуванням Фонду громади міста Херсон «Захист» (400 респондентів, березень 2026), 70% херсонців за межами міста планують повернутися — 40% впевнені у своєму рішенні. Лише 4% кажуть «точно ні». Люди облаштовуються на новому місці — але більшість думає про дім.
Ми не будемо казати вам — повертатись чи ні. Але це рішення має бути з відкритими очима.
Херсон живе — і люди повертаються
До повномасштабного вторгнення в Херсонській громаді проживали 323 тисячі людей. Станом на березень 2026 — понад 63 тисячі у місті, 75 тисяч у громаді. Це менше, ніж до війни. Але динаміка — позитивна: у перші чотири місяці 2026 року в Україну в’їхало на 17 тисяч людей більше, ніж виїхало — вперше з початку повномасштабної війни.
У самому Херсоні — працює соціальне таксі, яке возить людей до лікарень і банків. Комунальники відновлюють пошкоджене житло. Презентували мальопис «Стіни» про культурну спадщину регіону. Спортсмени Херсонщини перемагають на чемпіонатах Європи — теніс, гімнастика, бойові мистецтва. 24 травня Микита Фурік здобув золото на Чемпіонаті Європи з бойових мистецтв у Любеку.
Що потрібно для повернення — відповідь самих херсонців
Опитування «Захисту» чітко показує: люди готові повертатись, але мають конкретні умови:
- 48% — відсунення бойових дій на безпечну відстань від міста
- 63% — відновлення житла і лікарень
- 59% — запуск промисловості та робочих місць
- 56% — очне навчання в садочках і школах
При цьому дедалі менше людей чекають ідеальних умов: лише 35% вважають обов’язковим повне відновлення контролю України над усіма територіями — це на 15% менше, ніж кілька років тому. Люди стають реалістичнішими. І сміливішими.
Реальність, яку треба знати
Херсон живе під обстрілами щодня — без вихідних і святкових. Артилерія, реактивні системи залпового вогню, авіабомби і дрони — іноді кількома видами зброї одночасно. Лише за одну добу 23 травня 2026 року під ударами опинились 32 населені пункти Херсонщини. Від дронових атак у місті Херсон загинули 127 людей, 1 754 отримали поранення.
Дрони «Молнія» б’ють по автівках на трасах і залітають просто у вікна квартир. Після кожного удару — пожежі у житлових будинках, школах, магазинах. Рятувальники гасять їх під загрозою повторних атак. Вулиці накриті захисними сітками — під ними ходять люди, їздять тролейбуси. Морські піхотинці знищують до 90% дронів РФ — але 10% все одно долітають.
Окремо — міни. Росіяни щодня скидають з дронів протипіхотні міни «Пряник» прямо у дворах, на вулицях, поблизу шкіл і мостів. Вони виглядають як шматок бруду або каміння — і не мають механізму самознищення. Лише за травень їх виявляли щодня в різних районах міста — на проспекті Незалежності, у Корабельному, на Острові, у центрі. Станом на початок квітня ДСНС отримала 119 офіційних звернень — і це лише ті, що зафіксовані.
Антонівка і схід міста: інша реальність
Якщо центр Херсона ще тримається — то східна сторона міста і прилеглі райони живуть в іншій реальності. Антонівка, Кіндійка, Східний — це Антонівський старостинський округ вздовж Дніпра, поряд з Херсоном. До війни тут жили 13 тисяч людей. Зараз — близько 100.
Немає електрики, подекуди немає води і газу. Єдина дорога — під постійними дроновими атаками. Хтось пішки приходить до гуманітарного центру і пішки повертається. За словами старости округу, 90% будівель в Антонівці мають пошкодження, частина — повністю зруйнована. Ті, хто залишився — переважно літні люди, яким нема куди їхати або які не можуть уявити себе деінде.
У місті бракує водіїв громадського транспорту — у найнебезпечніші райони, як Антонівка, Корабел і Острів, маршрути вже не ходять. Це не тимчасово — це нова норма.
Херсон — це не адреса. Це ідентичність
Місто пережило окупацію, підрив ГЕС і понад 730 тисяч ударів — і стоїть. Не ціле. Не таке як раніше. Але стоїть — і живе.
Комунальники лагодять дахи просто під час обстрілів. Спортсмени їдуть на чемпіонати і привозять золото. У місті відкривають виставки, презентують книги, малюють мурали. Соціальне таксі щодня везе людей до лікарень — бо люди тут є, і вони потребують допомоги.
Хтось повернувся в квартиру з вибитими вікнами — і заклеїв їх плівкою. Хтось відремонтував дах після влучання — і залишився. Хтось приїхав «просто подивитись» — і не зміг поїхати знову. Бо це їхнє місто. Зруйноване, але рідне. Під обстрілами, але своє.
«Чимало херсонців готові терпіти обстріли, весь цей жах — але не виїжджати з дому. Бо невизначеність в інших містах і країнах для них страшніша за невизначеність у Херсоні».
— Євген Гілін, засновник ГО «Місто Сили», травень 2026
63 тисячі людей залишаються у Херсоні щодня. Не через те, що не бояться. А через те, що Херсон — це вони. І поки вони тут — місто живе.
Повертайтесь з відкритими очима. Херсон бореться, живе — і чекає на своїх.
Коментарів ще немає