Публікація "Зайві люди в інтер’єрі міста", надрукована 25 січня ц. р. у нашій газеті, викликала неабиякий резонанс серед читачів. У ній йшлося про долі нещасних людей, котрі потрапили у складні життєві ситуації і залишилися без житла. У ці холодні зимові дні вони живуть і харчуються на помийках, смітниках. Держава не помічає цих безпаспортних безхатченків, покинутих і знедолених людей.
Редакція «Нового дня» повертається до цієї болючої соціальної теми. Історія, яку ми розповімо, шокує моральним падінням, духовною деградацією й зубожінням людини, яка у минулому мала сім’ю, хорошу роботу, але через постійне пияцтво втратила все.
Ця сумна й трагічна історія бере свій початок з січня 2015 року, коли до управління праці та соціального захисту населення Каховської міськради звернувся завідувач хірургічного відділення центральної районной лікарні Валерій Романенко з інформацією, що у відділенні перебуває 54-річний чоловік без місця проживання. Нещодавно йому через обмороження ампутували обидві ноги. Хворий має право на встановлення інвалідності та призначення пенсії.
— Одразу після отримання листа наші спеціалісти побували у хірургічному відділенні, — розповіла начальник відділу з нагляду згаданого управління Олена Спільна. — Вдалося з’ясувати, що чоловік, який назвався Віктором Івановичем Мінаковим, не має ніяких особистих документів, паспорт громадянина України і трудову книжку давно загубив.
Начальник управління Андрій Скрипніченко звернувся з листом до районного сектору управління Державної міграційної служби України в Херсонській області з проханням видати йому тимчасове посвідчення, а згодом і паспорт, який був востаннє зареєстрований за адресою: м. Каховка, вул. Кірова…
Цей стражденний чоловік зовсім не має ніяких коштів для проживання та лікування. За станом здоров’я і медичними ознаками він потребує встановлення інвалідності та подальшого перебування у геріатричному пансіонаті на державному утриманні. Туди приймають інвалідів I та II груп, котрі потребують стороннього догляду та не мають працездатних рідних, зобов’язаних їх утримувати за законом.
Тому до відділу реєстрації актів цивільного стану у місті Каховці надійшов запит щодо наявності у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян актових записів про народження та шлюб цієї людини. Начальник відділу Олена Воробйова повідомила, що за їхніми відомостями Віктор Мінаков народився 28 листопада 1961 року, є уродженцем села Воїнки Красноперекопського району АР Крим, а його шлюб з Ларисою Литвиненко, зареєстрований відділом державних актів цивільного стану реєстраційної служби Білозерського районного управління юстиції у Херсонській області, не розірвано.
Далі читаємо шокуючі рядки: «Акцентуємо Вашу увагу, що в архіві нашого відділу виявлено актовий запис про смерть Мінакова Віктора Івановича, 28.11.1961 р. н., який помер у м. Каховці 28.06.2013 р. і похований за рахунок коштів місцевого бюджету як безхатченко, про що було складено запис № 238 від 06.08.2013 року. Начальник сектору кримінальної поліції Каховського відділу поліції у Херсонській області Євген Проценко, до якого ми звернулися, повідомив, що 28 червня 2013 року в парку Слави, по вул. Пушкіна, було виявлено труп невідомої людини без ознак насильницької смерті. В ході розслідування, за свідченнями рідних, сусідів, багатьох інших громадян, було встановлено, що померлий чоловік є Віктором Мінаковим. Той не мав постійного помешкання, жив у сосновому гаю, в якійсь норі, постійно пиячив, харчувався на смітниках. Згодом Микола Черноморченко, котрий працював юристом райлікарні, ретельно вивчивши анкетні дані, фотографію з заяви на видачу паспорта та інше, дійшов висновку, що померлий і похований є зовсім різними людьми. Допоки триває бюрократична тяганина зі встановлення його особи, вже третій рік, після ампутації обох ніг, Мінаков перебуває під опікою персоналу райлікарні.
— Ми тут його лікуємо, годуємо, доглядаємо, — говорить лікар-ординатор терапевтичного відділення Ольга Даниленко. — Крім нашого колективу, допомагають добрі безкорисливі люди. Шкода лише, що вкрали інвалідний візок, тепер чоловік пересувається на колінах. І з нетерпінням чекає на побачення з колишньою дружиною, донькою, онукою. На жаль, колишні рідні люди не переймаються його гіркою долею.
Така трагічна історія загубленого у жорстокому вирі життя Віктора Мінакова. Втім, те, що це ім’я належить саме цій особі, ще треба буде доводити у суді.
Володимир Менисенко, «Новий день»