Втрапила мені на очі стаття пані Галини про Херсон та українізацію в Херсоні. Я так розумію, що пані Галина була в Херсоні на "Книжковому Миколаї", але не знаю, як часто вона тут буває. Я живу тут перманентно протягом 30 років, причому перманентність полягає у проживанні в Херсоні та Криму, тож я маю, із чим порівняти українськість Херсона.
1. "У Херсоні, який хвалять за патріотизм, усі від старого до малого розмовляють російською. Як зрештою, всюди – на півдні і сході України. Так давно розмовляють, що вже й не можуть пригадати жодного слова державною мовою".
Останнє просто вбило! Панове-херсонці, ви бачили хоч одного мешканця міста, який не може згадати слова державною мовою? Я - ні. Більш того, у порівнянні з 2013-м - довоєнним роком - кількість україномовних херсонців значно збільшилась.
2. "Усюди реклами Опозиційного блоку, який переможе на виборах, бо «що нам дала незалежна Україна». Тому не дивно, що число куфайників зростає через те, що влада погана. І на Заході також. Є гроші – є патріотизм, нема грошей – «Путін, прийди».
Тут прикро, але правда. Грубо, але влучно.
3. "Крамниці «Арбат», «Доярушка» і Дід Мороз з усмішкою педофіла закликає молодь з безлічі білбордів «Хочешь на ручки?». Тим часом у палаці культури «Ювілейний» вперше проводиться «Книжковий Миколай». Людей обмаль. Студентів немає зовсім. Карантин. Але карантин не завадив виступам дитячих колективів, де вже гібридна програма з переважанням Діда Мороза, символом смерті, який роздає свої дарунки. У ніч на Миколая загинуло п’ять українських воїнів на Донбасі. Скільки їх ще має загинути, щоб мешканці міст Півдня і Сходу зуміли пов’язати патріотизм з українською мовною ідентичністю?"
Тут варто зазначити, що трансформація від суто совкових традицій вже поступово здійснюється, але дуже повільно і дійсно поступово. Херсон надто довго очолювався регіоналами, аби за один день обрости традиціями Львова і заговорити українською у повному складі 300-тисячного міста. Проте за період 2013 - 2016 рр. тут чимало здійснено і в питаннях декомунізації та і українізації. Я теж не в захваті від дебілоїдних виступів Дідів Морозів, але їх стає значно менше - Херсон поступово відходить від совкових традицій. Якби пані Галина завітали сюди три рочки тому і зараз, реакція була б іншою.
4. "Мені навіть страшно уявити, що діється з садках і школах Херсона. За весь час перебування не чула, щоб бодай одна дитина розмовляла українською мовою. Навіть діти викладачів української мови та літератури. Величезний вплив учителів-сепаратистів на учнівську молодь – це не байдужість, невігластво чи лінощі, а свідома підготовка грунту для наступної спроби окупації шляхом виборів прокремлівської влади. Це може трапитись дуже скоро. Наразі мешканці Херсона – це продукт совково-російської ідеології, анклав серед українських сіл та козацьких могил у степах. Тих, що не затопили Каховським морем".
Цікаво, скільки шкіл відвідала пані Галина, аби таке казати? В Херсоні безліч шкіл та дитячих садків, де учні займаються волонтерством, причому свідомо, від серця. Якщо пані не чула дітей, які розмовляють українською мовою, це звісно прикро, але в Херсоні є одна особливість, яка притаманна і мені: ми звикли розмовляти мовою оточення. Тобто якщо здебільшого в оточенні спілкуються українською, то ми переходимо на українську, якщо російською - на російську. Це особливість регіону, яку пані Галина мабуть просто не зрозуміла. Або не захотіла зрозуміти. І яке мала право пані Галина ображати вчителів, називаючи їх сепаратистами? Багато у нас таких в Херсоні? Наскільки я пам'ятаю, ті кричущі випадки, які траплялись, ніщивно карались.
5. "Мешканці Херсона, Одеси, Севастополя досі вважають, що Суворов, Потьомкін, Єкатеріна – це іхня історія і їхні герої".
У нас так вважають лише ригівські очільники міста, низка совкових екскурсоводів і парочка істориків-алкашів. Мабуть пані Галина втрапила саме на них. Прикро, звісно. Це наша історія, але це не наші герої. І хочеться дізнатись, коли ж пані Галина востаннє була в Севастополі: там наразі один герой - і ніфіга не Суворов чи Потьомкін.
Я також критично ставлюсь до того, що наразі відбувається у Херсоні і як ставляться до розвитку культури тут, але подібні висловлювання у виконанні поважної людини неприпустимі. Вони поверхневі та наповнені незрозумілою мені агресією. У свою чергу, можу пообіцяти спростувати УСІ зазначені пані Галиною її думки про Херсон, окрім регіоналівської реклами - це мені не по силах - під час її чергового візиту до міста. Якщо він, звісно, колись відбудеться.
Позже свое мнение высказала и Анастасия Войнаровская, которая в свое время стояла у истоков Херсонской Самообороны:
"На відміну від Сходу України ми відстояли і своє місто і область навесні 2014! І зараз кожен, як може робить свій посильний влад, аби втримати мир і спокій і не лише в області. І наші російськомовні хлопці ідівчата, чоловіки і жінки, так само віддано служать Батьківщині, віддаючи своє здоров'я і життя! Най пані Налина прийде і подивиться в очі матерям і коханим дружинам, що втратили своїх близьких на війні, най скаже діткам героїв, що їх російськомовний тато з Херсонщини не патріот! Най скаже малечі, яка плете маскувальну сітку і готує печиво для захисників, а при тому лепече, як російською, так і українською мовою, що вони не патріоти!"
Елена Шиян пишет:
"В Херсоне, который все хвалят за патриотизм"- тут ключево, имхо. Просто пани Галину заело, что город с населением в 300 с хвостиком тыщ - и настолько наполнен добровольцами и волонтерскими организациями, которые постоянно на слуху.. Наверное, пани не поняла, что завидовать тут нечему - не дай боже им во Львове врага в 150 км от города"
Марина Садовская пишет:
"Мушу теж зареагувати. Я була в Херсоні з концертом, організованим місцевими активістами, театралами. Я їздила- трошки- селами і записувала пісні. І тому я точно можу сказати- пані Галина побачила те, що вона хотіла побачити. Подібна реакція пані Галини- це чергова спроба поділити світ на ми і вони. Це, практично, злочин у сьогоднішній ситуації. Особливо, якщо це робить письменниця. Не погоджуюся - зі мною розмовляли в Херсоні українською та російською мовами, плакали від зворушення і дякували, я зустріла надзвичйно цікавих людей, театральних діячів, драматрургів, соціологів, я знаю,як вони всі шили білі комбінізони, коли, на початку війни, випав сніг і треба було замаскувати, оберегти наший вояк. У селах всі розмовляють надзвичайною українською мовою і співають дивовижні пісні, крім, хіба, якщо запитатися про те, що співалося у колгоспах. Тоді переходять на російську, що може стати цікавою темою вивчення колонізації. Перебуваючи там-я постійно згадувала фільм "Які красиві люди", я бачила надзвичайно самовідданих та справді працюючих людей, котрі охороняють екологію , свою землю.Я чула їх розповіді, як їм важко, і як цинічно діє місцева влада.... Додам, що в Кьольні, де я живу, саме вихідці з Херсону зробили і продовжують страшенно багато робити, щоб підтримати Україну, військо, переселенців, культуру ітд! на кінець додам, що звільнятися від сов'єтизації потрібно "західнякам" чи не в більшій мірі, як "східнякам "та "південцям" - бо всі оті свята вишиванок, рідної мови і миколайків дуже , дуже, до підступу тошноти нагадують совєтські утрєннікі, зі своїм примітивним ура-патріЙОтизмом! Так, я також чула страшні висловлювання в бік України, їдучи в місцевому автобусі. Питання, що робити? перекреслити одним штрихом усіх? чи підтримати, всіма способами підтримати один одного?"
Писательница Дара Корний также прокомментировала позицию коллеги по "цеху":
"Стільки людей - стільки бачень. Не всі львів'яни побачили отакий Херсон, яким описала його авторка статті. Мій Херсон інший, у ньому живуть світлі, чесні люди, патріоти, українці по вірі, небайдужі, активні громадяни, веселі та сумні, закохані в українську пісню,залюблені в моув та традицію, ті, котрі чекають синів та коханих з війни, які вміють і радіти, і сумувати. Я була в Херсоні в квітні, мала зустрічі і в школах, і в університеті, і в бібліотеках, і з радістю повернулася до вас на ваше запрошення в грудні. Перечитавши всі коментарі та саму статтю, я пригадала Сократову притчу, яку розповідала Марія Чумарна. Подорожній перед входинами до міста зустрів чоловіка, який мешкав у цьому місті. Подорожній запитав його: "А скажи, чоловіче, які люди живуть у вашому місті ?" Містянин відповів питанням на питання: "А які живуть у твоєму?" "У моєму живуть брехуни, зрадники, пройдисвіти та облудники!" " О, тоді тобі краще у наше місто не заходити. Бо тут також живуть і брехуни, і зрадники, і пройдисвіти!" - сумно відповів містянин і подорожній пішов далі. Через деякий час до містянин підійшов ще один чоловік, теж подорожній-мандрівничий: "Доброго здоров'ячка, чоловіче добрий! То твоє місто?" "Так! Моє" - погодився містянин. "А які люди живуть у твоєму місті?" - запитав мандрівник. "А у твоєму які?" - трохи невдоволено відповів містянин. "О, у моєму місті живуть прекрасні люди. Вони доброзичливі, чесні, щирі, вірні, жертовні, завжди готові прийти на допомогу в найскрутніші хвилини!" І містянин втішився, коли почув такі слова. "Я такий радий, що ти примандрував до нашого міста. Бо в нашому місті теж живуть такі само чудові люди, які і у твоєму!". Ось така притча. А Книжковий Миколай був чудовий. Попри роботу над помилками, яка мусить бути. Перший крок зроблено. І обов'язково буде другий, і будуть залучені і студенти, і старшокласники, і школярі. Ох, а мені майже все сподобалося. Бо я встигла наговоритися досхочу з читачами, і запланувати майбутні зустрічі, і сходити в гості до моїх улюблених бібліотекарів з найкращої української бібліотеки ім. Дніпрової Чайки, яку я усім бібліотекам України ставлю в приклад. І нарозмовлялася з учителями-філологами, і з старшокласниками, і з їхніми батьками. І все це українською мовою. Дякую, дорогий Херсоне, за гостинність. Ви - супер!"
Херсонский фотохудожник Александр Андрющенко озвучил также и свою позицию:
"А нічого, що херсонці, які раніше НІКОЛИ! не говорили українською, принципово перейшли на спілкування державною мовою? Дехто це зробив ще три роки тому. Я бачив, як спочатку важко було цим людям і навіть трохи смішно це виглядало, але вони не здалися, подаючи приклад іншим. Вода камінь точить, але повинен пройти час, щоб був результат. Швидко сталі речі не зміниш, швидкий тільки ядерний вибух, а воно Вам треба?"