До 21 листопада місцеві ради мали прийняти рішення з перейменувань топонімів, визначених Інститутом національної пам’яті та пакетом декомунізаційних законів, а також вулиць, площ, парків та скверів, названих іменами комуністичних діячів, організаторів репресій та голодоморів. Не всі ради встигли з цим справитися, деякі відкладали ці рішення на останні дні, деякі ж сміливо взялися за перейменування: позитивними прикладами стали перейменування Артемівська в Бахмут (повернено історичну назву, Верховна Рада ще не затвердила), перейменування 14 вулиць у Каневі, серед яких будуть вулиці В’ячеслава Чорновола, святого Макарія Канівського, режисера Юрія Іллєнка, президента УНР в екзилі Андрія Лівицького, та сотника 6-ї Січової дивізії армії УНР Павла Гарячого. Подібно у Старобільську з’являться вулиці Івана Світличного, який тут учителював і Василя Стуса, - пише експерт ІМІ Роман Кабачій на сайті "Тиждень.юа".Натомість у інших випадках вже гірше: до місцевих виборів 25 жовтня у найбільш контраверсійних випадках політики (діючі мери і кандидати в мери) нерідко боялися взагалі піднімати це питання, як це було у Дніпропетровську (новий міський голова Філатов стверджує, що 90% громадян із 49 тис. осіб, з якими він зустрівся, проти перейменування. У Кіровограді міськрада передала право перейменування міста парламенту, застопорившись поміж пропозиціями Златопіль, Інгульськ, Єлисаветград та ще чотирма. В обох названих містах основні історичні назви пов’язані із російським – царизмом, тож говорити про однозначне рішення не приходиться.
У Цюрупинську на Херсонщині також дотягли до виборів, і у міста тепер новий мер. Колишній блогер сайту «Олешшя онлайн» Дмитро Воронов тепер може самостійно, якщо міськрада не встигне до 21 листопада, прийняти рішення з перейменування та скерувати його до верховної Ради. Варіанти такі: Олешки, Олешшя, Дніпровськ. Проти Дніпровська виступають краєзнавці: «Якщо мова йде про перейменування, мій головний принцип — це розгляд того варіанту, який був попереднім і основним. Зазвичай топоніми так масово знищували тільки більшовики, – вважає Сергій Дяченко з Херсона – З цього періоду почався справжній безлад із перейменуваннями, тому спочатку треба відновити справедливість. Моя думка – тільки Олешки. Дніпровськ придумали десь у Петербурзі, аби стерти пам’ять про Олешківську Січ» (Олешки були центром Дніпровського повіту Таврійської губернії).
Покликання на те, що населенню не подобаються можливі зміни чи повернення, в даному випадку є окозамилюванням. Як вважає донецький професор Ігор Тодоров, який перебрався до Ужгорода, населення сприйматиме поступки влади як її слабкість. На питання «Газети по-українськи», наскільки варто враховувати думку населення в цьому процесі, він відповів: «"Совхоз Чапаєва" лишати не можна навіть якщо громада "за". Який стосунок він мав до України? Можливі дорадчі референдуми, якщо будуть зайві гроші. А загалом слід дотримуватися єдиної політичної лінії. Війна на Донбасі є передусім внутрішньою війною України зі своїм комуністичним минулим. І перемога над ворогом залежить від перемоги всередині». Тодоров наводить такий приклад: «У кількох містах на Донбасі познімали пам'ятники Леніну. Тамтешнє населення звикло жити, підкоряючись силі. Якщо центральна й місцева влада проявлять волю, то ніякого спротиву не буде».
Ще один аспект в декомунізації – свідомий саботаж: мінімальне перейменування там де це можливо. Класичний приклад подає перейменування вулиці Володарського у Запоріжжі – о вона буде Володарська (з наголосом на другому складі). Приклади по Харкову описала Ксенія Туркова: міськрада складена з екс-регіоналів просто пояснить іншими словами назви Дзержинського, Фрунзенського та Жовтневого районів міста: мовляв, перший названий на честь брата найвідомішого чекіста, який працював у місцевому університеті, другий на честь брата Фрунзе, льотчика, що народився у Харкові, а третій залишить назву, бо ж у жовтні (1944-го) Україну визволили від фашистів. У Запорізькій області, зокрема, такі максимально наближені рокіровки:
с. Петрівка Гуляйпільського району – Святопетрівка;
с. Шлях Ілліча Кам’янсько-Дніпровського району – Шлях;
с. Калініна Оріхівського району – Калинівка;
с. Петровське Чернігівського району – Петропавлівка.
Утім, для мене особисто в цьому всьому найбільш огидним є повсюдна відбувайлівка та відсутність хоч якогось креативу чи бажання поритися в історії місцевості. Український журналіст у Польщі (родом із Запоріжжя) Ігор Ісаєв так охарактеризував список перейменованих 29-ти сіл і селищ Запоріжжя: «А ще популярні всілякі «Таврії», «Дружби», «Мири» й «Степи». Українська декомунізація – це не тільки вбогість вибору, це вбогість мислення самого в собі, це страх мислення як процесу і страх рішення». Ісаєв згадує про народженого в Токмацькому районі Марка Безручка та оспівувача степів Олеся Гончара, котрі не були відзначені перейменувальниками: «Максимум сміливості поза «степом» з «кизяками» — це «покрова» і «свято»». У «списку 29-ти» є вочевидь і повернені історичні назви – такі як Форойс і Оленокостянтинівка, проте вони гаснуть на тлі чисельних Таврійських (до слова, на Херсонщині вже маємо м. Таврійськ (колишня частина Нової Каховки) та с. Таврійське, яке відділилося від Гладківки, але не захотіло повертати історичну назву Келигеї). Запорізький список мав бути з 40 назв, проте решта вочевидь ще не вирішили, а серед них є й такі оригінальні як Геленджик чи Жеребець, але поки рішення немає.
І це все поки що з тими топонімами, які напряму пов’язані з комуністичним минулим. На моє переконання, повернення історичних передусім назв має відбутися там, де таке повернення нестиме семантичне відродження образу регіону, сприятиме його туристичній привабливості. Чисельні безликі Садові, Абрикосівки, Виноградови тої ж Херсонщини приховують за собою Агаймани, Чалбаси, Юзкуї, Чалбурду… Це лише тюркська складова, а ще безліч німецького, єврейського походження а також такі, назви яких були змінені з церковних, царських, батрацьких, поміщицьких причин походження. Чим Дніпряни краще ніж Британи, а Благодатівка ніж Розенталь, не розумію.
Що з цим робити? По-перше дуже прискіпливо дивитися на пропозиції в перейменувань при затвердженні у Верховній Раді, голосувати на пакетом, а окремо. По-друге підготувати Закон «Про встановлення історичної справедливості в назвах населених пунктів», котрим буде обумовлений процес цивілізованого повертання Україні її справжнього обличчя. Без цього після чисельних червоноармійських і первомайських ми можемо втонути у бездарних Степових і Дружбах.