На фото: херсонські «партизани».
Вже у військкоматівському подвір’ї з’ясував, що я такий зовсім не один: чоловіки прибували й прибували. Щоправда, відмічатися у списку «активних штиків» поспішали не всі. Якийсь клерк з облдержадміністрації, демонстративно накульгуючи, рушив до службового кабінету пояснювати: оце саме перед викликом, як на гріх, упав зі сходів, і пошкодив ногу. Офіцер недовірливо гмукав, та «болящого» таки одпустив – до наступного разу. Клерк покірливо вислухав нотацію, і почимчикував додому, супроводжуваний іронічними посмішками «новобранців».
Кожен у житті має робити вибір сам, і чиновник його зробив – навряд чи хтось з присутніх відтепер подасть йому руку. Та заради справедливості зазначу: вони не всі такі. Командиром мого відділення у 2-й роті стрілецького батальйону територіальної оборони став радник міського голови Херсона Микола Ставицький (на знімку).Ще один працівник апарату міськради тимчасово «обміняв» затишний кабінет на посаду стрільця цього ж батальйону.
На фото: Радник міського голови Херсона Микола Ставицький став командиром відділення в батальйоні територіальної оборони.
Цікаво, що медичну комісію майбутні стрільці з числа учасників зборів (зокрема, і автор цих рядків) не проходили. Та хоча з-поміж них вистачало і дядьків далеко за сорок, ба навіть за п’ятдесят, хвороб ніхто не перераховував, і не скаржився на те, що ноги крутить, чи в серці шпигає. Запитували про інше: чи дадуть форму та зброю, чи вчитимемося військової справи за муляжами та плакатами, як бувало у «строковиків» за СРСР? Але заступник військового комісара Херсона, підполковник Олександр Кожевніков трохи розчарував: зброя буде, а от форму чи самі добувайте, чи приходьте у міцному туристичному одязі та взутті із захистом.
Виїзд за три дні, тож притьмом кинувся по магазинах і ринках щось камуфльоване вишукувати. І облизня спіймав: пропонують або синтетичне «скло» (450 гривень комплект), або дуже маленькі розміри – не на поважних дядьків із черевцем. «Потрібні великі розміри за тиждень замовляють» - просвітили продавчині. Добути вдалося тільки футболку захисного кольору, а в комплект пішли спортивні штани та кросівки з домашніх запасів. «Партизан» я чи ні?
На фото: польовий табір Херсонського батальйону територіальної оборони.
Полковник пішов у рядові
Саме в тих штанях і футболці приїхав до наметового табору за сорок хвилин їзди від Херсона. З першого погляду переконався, що мій стрілецький батальйон справді буде «партизанським»: строкатість одягу його майбутніх бійців просто вражала. Дехто з волонтерів, котрі вже бували в АТО, й членів воєнізованих патріотичних формувань, замовили та купили за свої кревні не тільки форму, а й усю амуніцію – включно з автоматними магазинами, бронежилетами та кевларовими касками, виглядаючи не зеленими новачками, а радше ветеранами. Сусід по намету навіть зброю власну приніс: витяг та показав «кишенькову гармату» - загрозливого вигляду 18-зарядний травматичний пістолет. «У «тітушка» на Євромайдані «віджав». А коли повернувся, зареєстрував «ствола», - гордо розповів чолов’яга.
Старші чоловіки, котрі відслужили в армії, міліції чи СБУ, могли похвалитися переважно окремими елементами спорядження – українського, англійського, німецького або навіть штатівського виробництва. Тут могла «сусідувати» форма флотського офіцера ВМС України, прикордонних військ СРСР, і навіть легендарні «афганки». А чимало молодих хлопців з віддалених степових районів, котрі взагалі ніколи «пороху не нюхали», з’явилися на збори, наче на морський курорт – у шортах, майках та в капцях.
Певно, вони сприймали виклик повісткою, наче запрошення відпочити від важких польових робіт. І «готувалися» відповідно: ще до від’їзду у табір дехто понабиралися оковитої, наче жаба мулу. А потім на першому шикуванні просто випадав з шеренги. Та з’ясувалося, що у командира батальйону, майора Дмитра Зівякіна (на фото) для таких-от «аватарів» (влучний армійський вираз, що характеризує синіх від горілки пияків) напохваті чудовий лікувальний засіб – інтенсивні фізичні вправи протвережували напрочуд швидко. Далі подібне вже не повторювалося: хлопці таки хотіли служити, просто не розуміли, з чим ту службу «їдять».
На фото: Комбат майор Дмитро Зівякін показує клас у стрільбі з пістолета.
Загалом, упевнився, що більшість новобранців першого на Херсонщині стрілецького батальйону міркують про свою службу просто: часи нині грізні, тому вміння захистити себе, родину й рідний край треба «освіжити», чи отримати, якщо держава надає таку можливість. Адже дехто з них на власному гіркому досвіді уже пересвідчився у необхідності уміти захищатися. Приміром, у заступника командира батальйону, підполковника Валерія Круковського (в цивільному житті - бізнесмена) спалили мікроавтобус, яким він возив гуманітарну допомогу на АТО. Десятки активістів патріотичних організацій, котрі вступили до лав частини, також бували у бувальцях – давали одкоша «тітушкам», і зрозуміли, що проти сили виграє тільки інша сила, краще навчена й організована.
А щодо звань чи посад, то на них «партизани» особливої уваги не звертали. Скажімо, безпосередньо в нашій 2-й роті служить рядовим аж цілий полковник – щоправда, козачий. Начальник штабу Таврійського куреня Чорноморського козачого округу, полковник Юрій Книга (на знімку) пояснив свій вступ до батальйону просто: «У мене є обов’язок перед родиною – не хочу, аби наш Херсон перетворився на подобу Луганська чи Донецька. А стосовно форми чи погон – хіба для справжнього чоловіка є різниця, в якому однострої Батьківщину захищати?». Загалом, серед «партизан» були відставні морпіхи й моряки, снайпери та розвідники, зв’язківці та працівники служби тилу. Різнобій страшенний: на взвод могло не знайтися двох однакових військового-облікових спеціальностей!
На фото: козачий полковник Юрій Книга з автоматом так само вправний, як із шаблюкою.
Обійшлися без шагістики
Треба віддати належне організаторам зборів: батальйон не мордували шагістикою, а справді вчили воювати – тому, від чого у бою залежатиме життя чи смерть. Причому робили це інструктори-спецпризначенці та армійські офіцери із сучасним бойовим досвідом. Пересування у двійках та трійках, захист від вибуху міни чи гранати, зачистка будівель, пошук «розтяжок» у високій траві та їх підрив, практичні прийоми рукопашного бою з ножем та малою саперною лопаткою, голіруч та ази польової медицини від волонтерів і професійних медиків – фахівців з реанімації. За ці десять днів зборів я особисто дізнався більше, ніж за всі два роки строкової служби у армії «брежнєвського» зразку! Причому «стволи», що їх надали батальйону, були нітрохи не муляжними, а бойовими. До того ж в гарному стані: хоч зараз у бій. Роти по черзі возили на полігони, і давали пристрілювати зброю – автомати, ручні кулемети, пістолети.
На фото: На передньому плані Сергій Яновський.
Нічого надміру від резервістів офіцери не вимагали, але тренування під палючим сонцем на сорокаградусній спеці самі по собі стали випробуванням для людей далеко не першої молодості. Хтось у перервах непомітно ковтав пігулки для регулювання тиску, хтось у наметі навіть шпигав собі ін’єкцію, а хто просто падав без сил, і довго відновлювався. Автоцистерну питної води батальйон висушував за добу! «Інвалідна команда», - самі над собою жартували товариші. Але корабели, водії, слюсарі, представники «офісного планктону», покликані до армії, не ухилялися від чергового польового виходу – безвідмовно брали до рук зброю, і ставали у стрій.
На фото: рукопашний бій.
Звісно, такого короткого, хоч і досить інтенсивного «курсу молодого бійця» замало, аби добре натренувати воїна. Але ж збори далеко не останні: у військкоматі пообіцяли викликати на них регулярно. І батальйон територіальної оборони буде не один – на Херсонщині їх сформують кілька. Можливо, херсонські «партизани» за рівнем підготовки й не дадуть фори десантникам чи прикордонникам, та на війні бувають випадки, коли на рахунку кожен боєць. Тож поважаймо цих бійців: повірте, вони того варті.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ, Голос України
Фото автора.