Горностаївці попрощалися з загиблим в АТО Героєм

Саме тоді загинув, водночас з двома іншими бійцями, молодший сержант Сергій ГОРО. Як повідомили - «у результаті прямого попадання міни».
Сергій народився в Молдавії, а життя віддав за Україну. Йому було неповних 36 років. Після закінчення Ольгинської загальноосвітньої школи пройшов строкову військову службу, був командиром відділення, 2005 – 2006 роках знову спробував військового «хліба» за контрактом. А з вересня 2015-го, коли вже повним ходом йшла війна на Донбасі, був призваний за частковою мобілізацією, і понад рік боровся за незалежність України на територіях Донецької та Луганської областей. Й, очевидно, служив віддано, адже у серпні 2016 отримав відзнаку – Почесний нагрудний знак начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних сил України «За взірець у військовій службі».
Минуло сім місяців і Сергій знову вирішив повернутися на військову службу, адже був упевнений, що його набутий досвід у збройних силах та в зоні АТО потрібен Україні. Горностаївський райвійськкомат 4 червня направив Сергія Горо до військової частини для укладення контракту і він приступив до служби у складі 74 розвідувального батальйону на території Донецької області. А вже 10 червня його не стало - під час артилерійського обстрілу ворожа міна накрила Сергія разом з двома побратимами. Вдома у Сергія залишилася дружина і дві доньки – 10 і 15 років, та згорьовані батьки. 
У ніч з 12 на 13 червня тіло загиблого героя доставили до рідного села. Провести в останню путь та попрощатися із Сергієм прийшли не одна сотня земляків, очільники району та селища, представники з області та громад району, колективу Ольгинської школи, побратими-військовослужбовці із сусідніх районів, приїхали й бійці з військової частини - здавалося, за всю історію це село ніколи не бачило стільки людей. Вони утворили живий коридор і, стоячи на колінах, проводжали героя від рідної домівки, щоб віддати йому шану. 
До місцевого цвинтаря, що розташоване за понад два кілометри від села, домовину героя несли на руках. Останню дорогу Сергія Горо встелили трояндами до самого кладовища. Прощаючись із загиблим, говорили про відвагу тих, хто сьогодні захищає країну. Розповідали про Сергія, його відданість, доброту, відповідальність та товариську підтримку. 
Насправді, як говорять його односельці, він ніколи не говорив про патріотизм, та й взагалі не любив показухи. Він жив своїм простим сільським життям, думав про сім’ю, про майбутнє своїх доньок. Та коли над Україною нависла загроза територіальної цілісності – узяв зброю і пішов захищати рідну землю, свій народ, свою родину.
Сергія пам’ятають у селі, як звичайного чоловіка, який жив поруч, ходив тими ж стежками, що й вони, порався по господарству. Добрий, уважний, щирий. А виявилося – справжній патріот, який захищав Вітчизну та мирне життя своїх земляків.