Маргарита Богдан – вимушена переселенка з тимчасово окупованого лівобережжя. До початку повномасштабного вторгнення проживала у селі Костогризове Олешківськівської громади на Херсонщині. Працювала ветеринаркою, мала бізнес та 20 років будувала оселю своєї мрії.
У квітні 2022 року виїхала з окупації. Пів року жила в Канаді, але повернулась в Україну. Зараз живе на Київщині і продовжує працювати за професією. Маргарита поділилась своєю історією та розповіла, як облаштувала життя на новому місці.
Жителька Херсонщини Маргарита Богдан зараз працює у ветеринарній клініці у селі на Київщині. Живе жінка у "Містечку Хансена" — місці тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб. Має хобі — пече солодощі та вирощує квіти.
"Вдома в мене був великий будинок приватний і багато місця, де я могла їх садити, як декоративні на вулиці, так і в будинку. "У мене в будинку було більше 10 різних квіток орхідей. І я, коли сюди приїхала, мені дуже хотілося знову ж таки себе оточити оцією красою", — говорить Маргарита.
На новому місці їй довелось починати життя заново, адже все, що мала, залишила у рідному селі Костогризове Олешківської громади, яке перебуває у тимчасовій окупації.
"До війни я мала свій власний бізнес, я мала свій будинок. Я була депутатом селищної ради села Костогризове. Я мала все. Одного разу знайшла в журналі дуже гарне фото будинку, й він мені так сподобався. Це був далеко не той будинок, який я мала на той момент, але це стало моєю мрією. І от відповідно до цього фото ми, ну, майже 20 років будували будинок своєї мрії", — розповіла жінка.
Лікаркою Маргарита хотіла стати з дитинства. Втілити мрію допоміг батько. Саме він наполіг на тому, щоб його донька своєю професією обрала ветеринарію.
"Всі мої ігри зводились до того, що я лікувала, як не черв'ячків, так котиків, ну, всіх. Загалом все, що живе. Останні 12 років я була ФОП. У мене була своя ветаптека. Я також їздила по викликах, лікувала тваринок, і в Олешківській громаді, і в сусідній — Голопристанській. В мене було дуже багато клієнтів", — згадує жінка.
Її життя різко змінилось з початком повномасштабного вторгнення. У перший день вона повернулась у рідне село з Херсона, де перебувала у гостях у доньки. Каже, навколо панувало сум'яття, ніхто не міг зрозуміти, що відбувається.
"Опівдні колони російської військової техніки вже їхали повз наш двір. Наш будинок стоїть прямо біля траси, і ми бачили все це дуже близько. Здається, вони рухалися зі Скадовська. Колони були повністю озброєні, на кожному БТРі сиділа велика кількість російських військових — буквально зверху наліплені. Це було неймовірно страшно. І вони їхали і їхали", — згадує Маргарита.
Вона вирішила залишитись у селі. Вірил, що це не надовго, каже жінка:
"Ми залишалися, нікуди не виїжджали. Іноді я їздила в сусіднє село в аптеку, коли люди просили привезти ліки. У перший же день у нас зникло світло — електромережі зруйнували "Гради". Потім електрику відновили, але хліб так і не привозили. Взагалі не було ніяких товарів, усі магазини були зачинені".
У квітні 2022 року Маргарита з сином виїхала з окупації. Рішення було важким, адже там залишались її батьки.
"Коли я прийшла до батька порадитися, чи варто виїжджати з окупації, він сказав: "Доця, виїжджай. Якщо я помру — не приїжджай. Ти мені все одно не зможеш допомогти, а ризикувати тобою я не хочу”. Це були його останні слова. Я не могла повірити, не думала, що все затягнеться так надовго. Я дуже любила і люблю свого тата. Мені важко про це говорити — це найбільший мій біль", — говорить Маргарита.
Тато помер 12 грудня 2022 року, а мама через місяць — 13 січня 2023 року. Вона так і не змогла попрощатись з ними.
"Окупація" — це дуже важке слово, яке означає повний крах усього. Після того, як нас окупували, про мирне й щасливе життя довелося просто забути. Наче поставили крапку — і після неї вже нічого немає. І на жаль, я не можу сказати, що це в минулому. Лівий берег Херсонщини й досі в окупації. Мені складно передати, що я відчуваю. Для мене окупація — це найгірше, що тільки може бути. Я не боюся смерті чи чогось іншого. Я боюся лише одного — знову опинитися в окупації. Це найстрашніше, що може статися", — говорить Маргарита.
Виїхати їй допомогли знайомі волонтери. Спочатку вона поїхала до друзів у Білу Церкву, потім пів року жила у Канаді, куди виїхала з окупованої Херсонщини її донька. У жовтні 2023 року Маргарита отримала можливість жити у "Містечку Хансена" під Києвом. Все, що залишилось від її старого життя, — кавомашина з доньчиної квартири у Херсоні.
"Це єдина річ, яку ми забрали з Херсона. Я попросила чоловіка її привезти. І тепер це в нас така згадка. Квартира, на жаль, згоріла разом з будинком у Східному селищі. Був приліт, і навіть наші пожежники не могли його загасити, тому що дрони постійно літали. Зараз кожен раз, коли я її використовую, я згадую наш Херсон", — каже Маргарита.
Жінка зараз багато займається саморозвитком і радіє, що син, за її прикладом, вчиться на ветеринарного фельдшера.
"В мене є мрія. Я дуже хочу поновити свій бізнес, так як я до війни була ФОПом, і в мене була своя аптека. Я лікувала тваринок. Я також хочу відновити свою власну справу, відкрити клініку, але саме клініку в сільській місцевості, де я зможу надавати допомогу не тільки дрібним тваринкам, а й їздити на виклики до великих тваринок. Дуже-дуже на це сподіваюся, що все ж таки це буде можливо", — поділилась Маргарита.
Вона щиро переконана, що все вдасться, якщо докласти до цього зусилля, якщо не зацилюватись на негативних думках та мислити позитивно.
"Ми — це те, що створюємо навколо себе. Я вважаю, що наше ставлення до життя — головне, що впливає на нашу долю. Якщо налаштовувати себе на добре, створювати довкола себе красу й добро, то це обов’язково повертається. Я переконалася в цьому на власному досвіді. Краса — це те, що радує наші очі й нашу душу, і вона має бути поруч з нами завжди. У цьому, як на мене, і є сенс життя", — говорить Маргарита.
Джерело – Суспільне
