«Коли були вже авіабомби, коли на очах знищувався весь будинок, це була дуже страшна ситуація».
«Ми жили у своєму будинку, де мали улюблену роботу, своє ліжко, свій посуд, де діти ходили до дитячого садочка. В один момент ми все втратили. Будинок зруйнований повністю».
Власні клініка, спортзал, дитячий садок і кінотеатр. Близько 1700 переселенців оселилися в «Містечку Хансена» на Київщині. Будівництво тимчасового житла у селі Тарасівка оплатив американський бізнесмен і меценат Делл Лой Хансен. Житло видають безкоштовно терміном щонайбільше на 5 років. Прихисток у цьому містечку знайшли сімʼї з Херсонщини, Запоріжжя, а також Донеччини і Луганщини. Деякі з них мали досвід російського полону і тортур.
Журналісти проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» поспілкувалися з керівництвом та жителями містечка та дізналися:
- Як почуваються там вимушені переселенці з півдня України?
- Чи планують повертатися в рідні міста?
- Яка зараз черга на заселення?
- Які сподівання на майбутнє у тих, хто отримав житло в містечку?
Жінка жила у місті Олешки – там її і застав початок повномасштабного російського вторгнення.
«Ми були окуповані одразу. О 7:00 вже зайшли перші колони (російської армії). Біля нас проходить Антонівський міст. На мосту велися масштабні бої. Навколо велися і на околицях велися теж бої. Це, звісно, було дуже страшно, коли заходить чорна орда – це кілометрові колони машин, військові в чорному, у балаклавах. Це моторошно. Вертольоти, літаки, з вертольотів стріляють, всюди вибухи. Люди були просто в шоці й в паніці. Ми дуже довго не могли повірити, що таке трапилося», – згадує співрозмовниця.
Вона каже, що російські окупанти активно схиляли її до співпраці. Діяли різними методами – пропонували високу зарплату й привілеї. Тричі її викрадали. Востаннє забрали, як стверджує жінка, після доносу сусідів за те, що не віддала дитину до російської школи.
«До мене застосовували тортури і знущання. Мене і струмом катували, і побиття було. Я чорна вся була, у мене спина так боліла, що я 2-2,5 місяці спати не могла, ні на боку, ні на спині. Я просто отак сиділа, обкладена подушками. Звичайно, це були пекельні муки. Розумієте, вони (окупанти) від тортур і знущань просто отримували задоволення. Хоча я була весь час з мішком на голові, але я прям флюїди ці відчувала і по голосу чула, що... Я їх людьми не можу назвати, це істоти. Це, розумієте, маніакально агресивні істоти», – розповіла переселенка з Херсонщини.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
Виїхати та вивезти дитину з окупації жінка змогла тільки в червні 2023 року, через тиждень після катастрофи на Каховській ГЕС. Спочатку жила в Тернополі, туди ж згодом вивезла літніх батьків. Каже: довелося винаймати кімнату, де не було навіть матраца, не могла знайти роботу. Подруга надіслала їй інформацію про переселенців під Києвом.
На той момент донька вже навчалася у столиці і жила в гуртожитку. Переселення на Київщину було шансом не тільки покращити побутові умови, але й бути ближчою до доньки, каже співрозмовниця. Втім, за її словами, потрапити на поселення в містечко вона змогла тільки з третього разу.
Заселення в містечко було дуже теплим, а його мешканці вже як справжня родина, зазначила переселенка з Олешок.
«Прихистили 1700 людей»
Житло для людей, постраждалих від повномасштабного російського вторгнення, почали будувати у червні 2023-го. Проєкт спонсорує американський бізнесмен і меценат Делл Лой Хансен. Крім містечка в Тарасівці, у нього в Україні ще кілька проєктів. Зокрема, це «Чудо-містечко» для літніх людей у селі Колонщина – за 27 кілометрів від Києва, будинок на 135 квартир у селищі Софіївська Борщагівка, модульні будинки в кількох населених пунктах Київщини.Перші 80 родин у «Містечку Хансена» у Тарасівці оселилися у жовтні 2023 року. Зараз тут знайшли прихисток 1700 людей, розповідає виконавча директорка фонду «Місія Хансена в Україні» Наталія Зубченко.
За її словами, найбільше переселенців з Донецької, Херсонської та Луганської областей.
«На очах знищували будинок»
Родина Валковських – із Маріуполя. Їхню багатоповерхівку пошкодили в перші дні повномасштабної війни. Квартира на верхньому поверсі була надто небезпечною для проживання, згадує Олеся Валковська.
«Ми жили в багатоповерхівці на сьомому поверсі. Були дуже гучні вибухи навкруги, і ми не могли залишатися там. Десь з 5 березня додалися авіабомби у наш район. Наше місто брали якось частинами. Спочатку обстрілювався Східний мікрорайон, потім додався Західний. І ось коли були вже авіабомби, коли на очах знищувався весь будинок, це була дуже страшна ситуація», – поділилась переселенка.
Олеся з родиною змогла виїхати з Маріуполя через місяць після початку повномасштабного вторгнення російської армії.
Спочатку оселилися в місті Бобринець Кропивницького району. У приватному будинку, який перетворили на гуртожиток, квартирували кілька сімей. На всіх – одна пічка та спільний туалет, згадує жінка. Взимку почали відключати світло, в будинку не було опалення – стіни сиріли, зʼявилася пліснява, розповіла вона. До «Містечка Хансена» родина потрапила на початку грудня 2024 року.
«Дуже нам тут подобається, ми зараз дуже раді, дуже щасливі, що чистенько, гарні умови такі. Все як вдома, все так, як було у нас вдома. Прийшов і живи», – поділилась вона.
Маріуполь був окупований російськими військами навесні 2022 року після тривалої облоги та вуличних боїв. Місто було сильно зруйноване.
«Повертатися нема куди»
Родина Бутурліних – з прифронтового Оріхова на Запоріжжі. Виїхали через два тижні після початку великої війни. Повертатися їм немає, куди, каже Каріна Бутурліна.
«Наша родина втратила житло, коли почалися бойові дії, ми вимушені були виїздити. Нам дуже важко було всі ці дні, тому що ми не могли прийняти те, що ми поїхали зі свого дому. Ми жили у своєму будинку, де мали улюблену роботу, своє ліжко, свій посуд, де діти ходили до дитячого садочка. В один момент ми все втратили. Будинок зруйнований повністю. Чоловік з перших днів війни пішов захищати Україну. Перебував у гарячих точках на Донецькому напрямку. Майже півтора року він не міг поїхати у відпустку. Ми з дітьми чекали його весь цей час», – ділиться українка.
Зараз Каріна та її рідні теж проживають у «Містечку Хансена». Тут опинилися у середовищі людей зі спільним досвідом.
«У містечку ми живемо як одна родина. Спілкуємося також з сім'ями, які приїхали з міста Оріхова. Із Запорізької області дуже багато родин. Ми відчуваємо підтримку один одного і переймаємося за майбутнє Запорізької області», – каже Каріна.
«Охочих оселитися у 8 разів більше»
Квартири, які дають переселенцям, вже обладнані меблями. На території є клініка, басейн, спортзал. Також тут є, де навчатися дітям молодших класів, розповіла «Новинам Приазовʼя» виконавча директорка Фонду «Місія Хансена в Україні» Наталія Зубченко.
«У нашій початковій школі станом на сьогодні вже навчається 70 діток. Ми дуже раді, що в наш дитячий садочок ходять вже 35 діток. Ми дуже раді повідомити, що близько 20 осіб працюють в нашій керуючій компанії, й це внутрішньо переміщені особи», – зазначила Зубченко.
На житло в «Містечку Хансена» претендують у 8 разів більше людей, ніж тут проживають, каже вона. Заявки заповнили 14 тисяч людей, розповіла представниця фонду. Охопити таку кількість благодійники не можуть. Зараз заявки на поселення не приймають. Але фонд шукає можливості, щоб збільшити допомогу, каже Зубченко.
«Ми робимо все, що від нас залежить, щоб почати будівництво другої черги містечка, яке розташоване поруч на 10 гектарах землі. Ми звертаємося до фінансових міжнародних інституцій для залучення кредитних коштів, щоб мати можливість започаткувати нові програми по доступному житлу, яке так необхідне сьогодні ВПО. Ми дуже сподіваємося, що такі нові програми, як оренда з правом викупу, будуть реалізовані в Україні», – додала вона.
Жити в містечку можна безоплатно терміном до 5 років. Благодійники розраховують, що за цей час переселенці зможуть «стати на ноги» і почати шукати інше житло для проживання.
Плани та сподівання
Сімʼї з півдня України, з яким поспілкувалися «Новини Приазовʼя», мають різні плани на майбутнє. Переселенка з Олешок боїться думати про такі віддалені перспективи.
«Нам сказали, що житло надали на 5 років. Я вдячна за ці 5 років. Олешки на цей час на 90% розгромлені. Там немає ні води майже другий рік, ні світла, ні газу. Я розумію, що в нас дуже файне містечко було: ліс, дві ріки – Дніпро і Конка, озера, ліси такі гарні, поля. У нас настільки такий край – просто живи і радій. Окупанти просто знищили його. Все повністю бомблять і руйнують. Я не знаю, що буде через 5 років. Для мене це, звичайно, дуже болюча тема. В мене було два будинки, один недобудований. Останні дані, що я знаю, що з наших п’яти кварталів залишились два будинки. Просто все випалюється», – розповіла жінка.
Каріна Бутурліна з Оріхова теж поки не має чітких планів. Вона каже, що повернеться в рідне місто лише за умов безпеки для її родини: «У мене чоловік військовий, я дуже переймаюся, що поруч окуповані міста, хочу, щоб їх звільнили».
А ось родина Валковських мріє про повернення до Маріуполя, але вже в деокупований.
- Президент України підписав закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо народовладдя на рівні місцевого самоврядування». Відтепер внутрішньо переміщені особи — повноправні жителі у приймаючих громадах. Це відкриває для внутрішньо переміщених осіб нові можливості із залучення до суспільного життя громади та є кроком для інтеграції ВПО за новим місцем проживання, прокоментував підписання нового закону омбудсман України Дмитро Лубінець.
- За останніми даними Мінсоцполітики України, кількість офіційно зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб в країні досягає 4,9 млн осіб. З них – 3,6 млн – особи, які перемістилися (чи повторно перемістилися) після початку повномасштабної війни. З них – 2,5 млн, які перемістилися і не можуть повернутися до своїх домівок (оскільки житло або зруйноване, або знаходиться у зоні активних бойових дій, або на тимчасово окупованій території).
Григорій Пирлик, Юлія Щетина, Дарина Довгопʼята