Що пережила родина та завдяки чому тримається зараз — у матеріалі Суспільного.
Хата, де зараз живе родина. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Світлана Морозюк до повномасштабної війни жила в селі Гаврилівка. Застала, як російські війська заходили в населений пункт.
"Вони ж заходили у села, людей тероризували. Щоб показували всі шафи – перевіряли все, там зброю шукали, наркотики шукати і казали — "бандерівців". "Чи є у вас тут Бандера?". Я не застала обстріли – я виїхала. Бо тоді вже там прибережні ті села інші почали бехкати, і було дуже гучно, і ми виїхали", — розказує жінка.
Світлана з дітьми. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Спершу вона з двома дітьми жила в Кривому Розі, потім переїхали до Українки, до родичів. Вже тут — Світлана народила третього.
"У нас було двоє діток, потім дізналася, що вагітна, і вже, виявляється, у нас є третя. Вже тут я народила", — говорить переселенка.
Обійстя родини в Українці. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Живе жінка в пошкодженому обстрілами будинку. Його допомогли відремонтувати волонтери.
"Задня стінка — у величезних дірках. Шифер весь побитий майже був. Будинок схожий був на сарай, тому що тут люди тримали курчат. Тобто у будинку все таке було… Потім згодом ми зробили ремонт, викупили цей будинок. Нам допомогли волонтери, щоб зробити будинок, привести до ладу, і живемо", — розповідає вона.
Ховаються від обстрілів у льосі. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Зараз війська РФ продовжують обстрілювати сусідні села, тож родина вимушена постійно ховатися у льосі.
"Старший син розуміє, що зараз йде війна, то сам говорить: "Кляті орки! Хочу додому. Мамо, коли ми поїдемо додому? Коли проженуть наші ЗСУ орків?"... Страшно. Всі переймаються, щоб сюди ніхто не прийшов, "освободітєлі". Стріляють дуже прибережні села – страшно дуже, гупають. Були обстріли села Хрещенівка, то ми о 4-ій ранку дітей попіднімали, довелося йти у льох. Не дай Боже, сюди влучить, то що робити?" — говорить Світлана.
Родина мріє про повернення додому. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Якщо ситуація загострюватиметься, зазначає жінка, будуть знову виїздити, адже життя -— дорожче.
Переселенці з лівобережжя Херсонщини. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
"Сидимо, щось чекаємо, не знаємо, що й самі чекаємо. Вже не хочеться виїжджати, кудись смикатися знову. Вже там покинули свій будинок… Додому хочеться. Ну, на жаль, не можна", — додає вона.