Юрій Папошніков із Томиної Балки Херсонської області, який повернувся 2 жовтня 2025 року з російського полону, дотепер проходить реабілітацію. Юрій схуд на 33 кілограми, залишається уламок у спині, а нещодавно витягли ще один з обличчя.
Про це журналістам Білозерка.info розповів боєць та його рідні.
До повномасштабного вторгнення Юрій працював у будівельній сфері. У 2018 році він записався до тероборони, але тоді через проблеми зі спиною не зміг піти служити. У 2022-му поїхав до Білозерського військкомату. Разом з іншими тероборонцями опинився в спорткомплексі в мікрорайоні Шуменський у Херсоні, де вони тримали оборону міста.
“Зброї тоді катастрофічно не вистачало, а росіяни наступали танками. Нам з хлопцями вдалося зберегти життя, і я згодом якось дістався свого села. А багато тих, хто стримував навалу в Бузковому парку, загинули”, – згадує Юрій.
Дев’ять місяців родина Папошнікових прожила в окупації. Мама захисника Надія розповіла, що російські окупанти приходили до їхнього дому й на очах у рідних побили Юрія та його старшого брата Віктора, ветерана АТО. Наприкінці 2022 року від російського удару загинула мама дружини Юрія.
Юрія приєднався до Збройних Сил України 14 березня 2023 року. Після навчального центру він потрапив на Миколаївщину – до 41-ї окремої механізованої бригади. Звідти старшого стрільця направили на кілька додаткових бойових злагоджень і спеціальних навчань.
Після навчань восени 2023 року бригада вирушила виконувати бойові завдання під Куп’янськом на Харківському напрямку.
Юрій потрапив у полон 2 листопада. Прийшов до тями лише через чотири дні – з уламками в спині, руках і обличчі. Спочатку полонених українських військових відвезли до окупованої Прохорівки. Там вони два місяці з пораненнями вантажили піддони. Згодом Юрія перевезли до Росії у Старий Оскол, СІЗО №2, де його тримали з грудня 2023-го по квітень 2024 року.
“Перші два місяці били тричі на день. Примушували розгрібати сніг голими руками, щоб ми їх обморозили”, – згадує Юрій.
У 2024 році його перевели до Рязанської області, у колонію №10 для терористів. Юрій зазначив, що його тримали лише думки про родину.
“З нами поводилися гірше, ніж із терористами. Били за будь-який погляд, слово – і просто так. Деякі хлопці не витримували”, – розповів він.
Улітку 2024 року бійцю дозволили написати листа додому за стандартним російським шаблоном: “Живий-здоровий, одягають, годують, потреби ні в чому не маю”.
Через Червоний Хрест лист дістався родини лише за п’ять місяців. Юрій теж отримав єдиний із десятків листів, які надсилали йому з дому.
“За кілька місяців до обміну нас перестали бити. Звісно, моральні та фізичні знущання продовжувалися”, – розповів Юрій.
Одного дня полонених з мішками на голові посадили в машини й повезли на аеродром. Там уже чекав літак до Білорусі. На українсько-білоруському кордоні їх зустрічали з жовто-блакитними прапорами, обіймами та словами подяки за мужність і витримку.
Юрій Папошніков повернувся з російського полону 2 жовтня 2025 року. Спочатку його привезли до реабілітаційного центру, а згодом туди змогли приїхати й рідні. Юрій схуд на 33 кілограми. Фізично ще слабкий: болять ноги після постійних побоїв, залишається уламок у спині, а нещодавно витягли ще один з обличчя.
“Він досі лікується у шпиталі, але уже приїжджає до нас на вихідні”, – розповідає Олена.
Наразі сім’я Юрія мешкає на Хмельниччині. Від їхнього дому у Томиній Балці після обстрілів окупаційних військ залишилася лише частина.
- Загалом 2 жовтня додому повернулися 205 військових і цивільних, серед них дев’ятеро захисників з Херсонщини.
Джерело – Вгору