Головний сержант першого взводу третьої стрілецької роти 126 окремої бригади територіальної оборони Сергій Галієвський очолював групу військовослужбовців ЗСУ, які тримали оборону на фланзі плацдарму в Кринках. Каже, для нього це було найважче бойове завдання за два роки служби на Херсонському напрямку.
Кожен захід і вихід групи на лівий берег Дніпра відбувався під прицільним вогнем російської армії. Над точками висадки десанту — російські дрони, які коригували роботу артилерії. Так описує операцію "Кринки" військовослужбовець 126 бригади ТрО Сергій Галієвський.
"Єдине, що спадає на думку, — це пекло. На висадці ми одразу потрапили під обстріл. Причому з декількох видів озброєння. Звісно, місцевість не відповідала картам, які нам показували. На той момент ландшафт кожні шість годин змінювався. Тому зрозуміло, що на карті я побачив одне, а по факту, коли вистрибнув з човна, все було по-іншому. Вирви від КАБів, тіла загиблих, на жаль", — згадує захисник.
На краю плацдарму було два рубежі оборони. Бійці затиснуті між російськими військовими й Дніпром, до окопів армії РФ – пів сотні метрів, розповідає Сергій.
"Постійна робота авіації була. На той момент вони скидали, я не пам'ятаю точно, але це якісь скажені цифри — до 100 КАБів доходило на такий клаптик землі. Це була земля як пластилінова, ходила ходуном. Артилерія і завжди, як класика радянського наступу, — мінометний обстріл і наступ малими групами, якщо використовували піхоту. А так, в основному, вони працювали артилерією та авіацією", — сказав він.
Група Сергія Галієвського не давала російським військовим зайти у тил і тримала оборону у ближніх боях. Військовослужбовці перебували у залишках будівель, бліндажах. Найважче було без питної води. Бійці підрозділу безпілотних систем ЗСУ знищували російську артилерію і, за можливості, доставляли їм продукти та воду дронами, розповів Сергій.
"Набрали воду з криниць, які залишалися там. Бувало так, що ворог спеціально цілий день саджав снайперську групу і не давав нікому підійти. А коли в мене особовий склад сидить після бою, ви ж розумієте, це адреналін, зневоднення і бувало таке, що півтори доби ми сиділи без води. Дуже тяжко. У свої 43 роки тоді я зрозумів, що вода — це найцінніше, що може бути", — сказав чоловік.
Тоді підрозділ виконав завдання – втримав позиції. Група, яка повинна була їх змінити, зазнала втрат при висадці й змушена була повертатись. Взвод Сергія Галієвського залишився в окопах на ніч. Головний сержант відправив бійців на розвідку і вони знайшли бліндаж з українськими військовими.
"Спочатку побоювались, бо місиво зі стовпів, дротів, бетону та землі, ніч і не зрозуміло, хто це. Обійшлося, слава Богу. А вони якраз чекали з тяжким пораненим на евакуацію. Вони кажуть: "Ми якраз виходимо звідси, переміщайтесь." І так вийшло, що ми переночували в гарному, за кринківськими мірками, місці з водою. Навіть був чайник у нас. Ми попили гарячого чаю, набралися сил", — згадує боєць.
Сергій Галієвський — житель Одещини. До повномасштабної війни займався логістикою перевезень, планував змінити фах і працювати за кордоном. У березні 2022 року, коли російські кораблі обстріляли прибережні райони Одещини, він вирішив приєднатись до лав територіальної оборони. Записався до батальйону 126 бригади в Одесі. Виконував завдання з оборони Одеської області та вже два роки служить на Херсонському напрямку.
"На цей момент, здається, у всіх українців одна мрія. До початку повномасштабної я ж чому збирався поїхати? Бо 20 років займаюся однією і тією ж діяльністю і трошки втомився, можна так сказати. А зараз згадую таблицю Excel із задоволенням. Сидів би й робив ці таблиці. Що тут додаси? Маємо, що маємо. Будемо боротися. Варіантів інших немає", — сказав Сергій.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp,
Джерело – Суспільне
