Військова операція Збройних Сил України у селі Кринки, що на лівобережжі Херсонщини, тривала з жовтня 2023 року до липня 2024. 16 липня 2024 джерело Суспільного у Силах оборони повідомило, що українські війська відійшли з утримуваного плацдарму у Кринках.
У матеріалі Суспільного спогади морських піхотинців та бійців берегової оборони про операцію у Кринках — нічні переправи, втрати, бойове братерство і віру, що тримала на плаву.
На лівобережжя боєць 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського на псевдо "Менеджер" потрапив у листопаді 2023 року. Старший навідник другої роти морської піхоти другого батальйону "Менеджер" розповів, що у самих Кринках був 71 день. Під час однієї з евакуацій отримав осколкове поранення в плече. Найдовший бойовий вихід бійця тривав 59 днів.
"Заходили на лівий берег вночі, човнами. Було 170 метрів відкритої місцевості. Називали її дорогою "життя" або "смерті". Ніч, хоч око виколи. Йдемо, спотикаємось. Наче об гілки. Потім стало ясно, що це були тіла. Численні тіла хлопців. Найгірше — це евакуація або захід на берег. Саме у цих випадках були найбільші втрати", — згадує військовий на псевдо "Менеджер".
Під час висадок на берег були ситуації, коли російські солдати "допомагали" силам оборони.
"Вночі на Дніпрі нічого не видно. Росіяни вдарили з міномета — "присвітили" вхід в річку. Знаємо, куди плисти. Постійно думав, як вижити. Здавалось, що мене оберігає мамина молитва. Розумів, що навіть якщо не виживу, то хоча б вб'ю більше росіян, щоб простіше було наступним хлопцям. Це і тримало мене", — говорить "Менеджер".
Боєць на псевдо "Панда" почав службу у Збройних сил України у 21 рік. Раніше працював ландшафтним дизайнером. Операція в Кринках стала його першим бойовим досвідом
"Перший вихід на лівий берег був через п'ять місяців, як я підписав контракт. Виходимо з човна на причал. Там були дошки й потім пустоти, по 15 сантиметрів. Я у цей відрізок впав, і одразу опинився по пояс у воді. Висадка завжди була найскладнішою", — розповідає "Панда".
Успіхом для бійців було дійти до позицій та закріпитися.
"Хлопці раділи, які були на позиціях, що є боєприпаси та харчі. А ми раділи, що дійшли. Ейфорія і щастя — такі були емоції", — каже військовий.
"Панда" пригадує, відстань до російських військових іноді була 15-20 метрів.
"Висаджуємось на берег. І у вирву від бомби застрибує хлопець. На нього одразу з дрона скидають гранату. Вона не вибухає. Він бере цю гранату і кидає метрів за 15 вправо — там уже була позиція росіян. Граната вибухнула саме у російських солдатів. Одразу їх трьох поранило", — розповідає боєць.
Під час операції в Кринках в одному підрозділі з "Пандою" служив боєць Кирило, на псевдо "Граніт". Сам родом з Донецької області, село Костянтинопіль. Зараз воно тимчасово під окупацією. Розбомбили село повністю, каже хлопець.
"Ми переїхали на Херсон з Донбасу. Єдине, що нам було потрібно — це човен. Висадка, посадка, евакуація. Оце і була наша робота. Одного разу вночі заїхали під самий берег Дніпра. На білому авто, зі світлом. ССО питають: "Хто ви такі?". Ми відповідаємо, що 35 бригада, розвідка. Вони у відповідь: "Вимкніть світло, бо на тому березі вже росіяни".
На початку повномасштабного вторгнення йому було 18 років. За рік він став добровольцем до лав морської піхоти. Участь у військовій операції у Кринках брав два місяці.
"Це було пекло. Немає постачання нормального, їжі, боєприпасів, води. Дуже важко евакуйовувати поранених. Доводилося воду з річки пити. Усі переправи постійно обстрілювали. Єдиний порятунок — безпілотники. Можна було скинути їжу, воду. Це рятувало життя", — пригадує військовий.
Віталій, на псевдо "Колючий", військовослужбовець 39 бригади берегової оборони 30 корпусу морської піхоти. Родом з Хуста на Закарпатті. До повномасштабного вторгнення шість років жив у Чорноморську на Одещині. Займався промисловою риболовлею на маломірному судні.
"Водити човна почав ще у 2023 році на Козачі Лагері. Прохідність тяжка. Ну і переправа — як лотерея: пощастить або ні. По нас стріляли з усього: дрони, КАБи, артилерія. Найважче — це захід у Кринки на човнах", — говорить Віталій.
Найголовнішим завданням "Колючого" було довезти побратимів цілими на лівобережжя або ж забрати їх звідти.
"Ми парами працювали. Два-три човни у нас були запасними. Чекали до кінця операції, поки човен дійде до точки Б і повернеться до точки А. Траплялось, у двигун залітав уламок. Тоді гребли веслами, касками, автоматами", — пригадує військовий.
"Колючий" зараз передає бойовий досвід та навчає водіїв човнів. Під час участі в операції в Кринках здійснив понад 150 переправ на лівий берег.
"Найскладніше — перебороти страх і не впадати в паніку. Щоб це не передалось побратимам. Коли обстрілювали човен, а в тебе поранені, ти просто не впевнений, чи встигнеш довезти їх живими. Допомогти своїм, зробити все, аби доправити їх додому, щоб вони рідних побачили: це була найбільша моя мотивація", — ділиться Віталій.
Цілодобові обстріли, пожежі, поранені та загиблі. Так згадує військову операцію у Кринках військовослужбовець 39-ї окремої бригади берегової оборони на псевдо "Нікулін". На Херсонщині він служить з 2022 року. Розповідає, до поранення тричі разом зі своїм підрозділом виходив на завдання у Кринки.
"Першою проблемою для піхоти були КАБи. За день могло падати по 70-80 КАБів. Там постійно ніч була, як день. Все горіло: земля, ліс, позиції. Ми вийшли вночі, ніякої лісосмуги не було, бо всі дерева знищили. По пояс заходили у болото: навіть не розуміли, куди йти", — говорить "Нікулін".
Найскладніше, за словами військового, втрачати людей.
"Прилетів танковий снаряд в ноги хлопцю. Він останній у своїй групі біг, а я перший в іншій. Я чітко бачив, що вибухова хвиля просто нищить його. Той, хто нас супроводжував каже, що нікуди не можна йти. Бо це Кринки, тут таке кожну хвилину. Мене мотивувала втрата людини у перші дні у Кринках. Бо цей хлопець перед виходом мені сказав: "Брате, ми будемо скоро у мене, у Новій Каховці", — згадує "Нікулін".
Про операцію в Кринках згадують і родичі військовослужбовців, які там побували. Син Ольги Білоград — В’ячеслав, військовий 39 бригади берегової оборони, зник безвісти 9 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання.
"Вони переходили Конку. У човні їх було п'ятеро, трьох одразу поранили. Дев’ятого грудня вони вийшли на зв'язок, але рації сіли. За нашою інформацією, вони відбивали атаки росіян. Що було далі — невідомо. Звертались до координаційного штабу, Червоного Хреста, СБУ, ГУР. Пізніше прийшов витяг з координаційного штабу, що, ймовірно, він у колонії № 28, у Торецьку. Це велика надія, що син живий, ми його чекаємо", — говорить Ольга Білоград.
Джерело – Суспільне
