Три Ольги — дружини військових. Ніхто з їхніх чоловіків до повномасштабного вторгнення РФ не займався цим професійно. Один хотів стати хірургом, другий — електромонтер та учасник рок-гурту, третій — працював у ресторанній сфері. Зараз вони на фронті, захищають Україну та свої родини. А вдома їх чекають. Ми зібрали три історії дружин військових. Вони розповіли про те, як допомагають чоловікам, як долають постійну тривожність і про що мріють.
"Свої емоції виливаю на психолога. А з чоловіком говорю спокійно". Ольга Кулініч
Ольга Кулініч живе у Херсоні, працює в Управлінні охорони здоров’я. Після деокупації міста була волонтеркою Товариства Червоного Хреста, зараз очолює громадську організацію. Чоловік Ольги Дмитро з 2022 року на фронті. До початку повномасштабного вторгнення проходив інтернатуру у Херсонській міській клінічній лікарні імені Лучанського.
"Він навчався у медичному університеті, спеціальність — "акушерство гінекологія". Хотів стати хірургом, надавати допомогу нашим дівчатам. Коли почалась окупація, в нього залишалося декілька місяців до здачі. Якраз по-нашому — це ЗНО, по їхньому — це КРОК. Ми виїхали до Одеси. Він склав добре іспит, отримав диплом і пізніше пішов до районного ТЦК, як доброволець, надавати допомогу вже військовим побратимам", — розповіла Ольга.
З чоловіком, каже, бачиться рідко, здебільшого спілкується телефоном. Востаннє зустрічались цієї осені, коли вона привезла на фронт евакуаційне авто та іншу гуманітарну допомогу.
"Було купа реабілітацій. Були поранення, були й медичні обстеження. Я постійно за ним їздила. Я була підтримкою йому в першу чергу", — говорить Ольга.
У пари є американський стафордшир-тер'єр Герда. Каже, вона дуже сумувала за Дмитром.
"Коли він пішов, то моя собака почала депресувати. Я не могла її заспокоїти. Я там: "Герда-Герда, до мене, давай пограємось". А вона от тиждень, у неї був смуток тиждень", — згадує Ольга.
Ольга і Дмитро побрались перед початком повномасштабного вторгнення – у грудні 2021-го.
"У них дуже багато своєї роботи, там десь ці окупанти стоять, хтось тебе обстрілює постійно. І коли жінка починає нервувати й показувати свою якусь таку нервовість, воно спричиняє більше скандалу, ніж якоїсь підтримки. Тому мої емоції я передаю своєму психологу. От все, що у мене накипіло, наболіло. А пізніше я вже спокійно розмовляю зі своїм чоловіком", — каже Ольга.
"Хочу, щоб всі повернулись додому, а ще — стати мамою". Ольга Щидловська
Херсонка Ольга Щидловська зараз живе в Одесі. Працює у театрі юного глядача імені Юрія Олеши. Раніше була помічницею режисера в Херсонському театрі Куліша. Пише вірші, виступає з ними на публічних заходах. На одному з таких познайомилась із майбутнім чоловіком Євгеном. До початку повномасштабного вторгнення він працював електромонтером у Херсонській лікарні імені Карабелєша та був учасником рок-гурту «Windmusic», грав на бас-гітарі. З 2022-го приєднався до лав ЗСУ.
"Він у мене взагалі учасник АТО. Він у 2015-2016 був кулеметником і зв'язківцем, служив на Донеччині. Ну, і, звісно, коли почалось повномасштабне вторгнення, він військовозобов'язаний і вони в першу чергу мають іти служити. То він пішов сам", — каже Ольга.
Пара разом шість років, одружені з 2022-го. Жінка розповідає: поки чоловік на службі, вчиться справлятися з усіма побутовими проблемами самостійно.
"Я навіть сантехнічні послуги сама собі надавала. Але він інструктував мене телефоном, як що там де відкрутити, який сифон піти купити на ринку. І от за його інструкцією ми разом замінили в мене забитий сифон. Я не можу приховувати свої емоції, але так, в якийсь момент я подумала, що мені треба не давати йому сумувати, щоб він не бачив мої мокрі очі, скажімо так, і він також потім з важким серцем тоді їде і краще подумати про щось хороше", — каже Ольга.
Коли приїздить чоловік, відразу стає, як вдома, – розповідає Ольга.
"Коли він вдома, він дуже втомлений і у нього немає сил проводити час. Тому ми в основному проводимо його, обнявшись з котами й просто лежимо, щось дивимось, якісь відео в телефоні й більше нам нічого не треба. Звісно, якщо трошки з'являється енергії, можемо прогулятись по місту десь, зайти в кафе поїсти щось смачненьке. Такі звичайні земні радощі, яких не вистачає в тій кількості, як це було раніше. Зараз все розкіш", — каже Ольга.
З тривогою Ользі допомагає справлятися робота. Одна з її мрій – зіграти роль Есмеральди у мюзиклі "Собор Паризької Богоматері".
"Ну звісно я мрію про мирне життя, щоб закінчилася війна, щоб всі повернулися додому, а ще я хочу стати мамою", — поділилась Ольга.
"Вклад дружин військових недооцінений". Ольга
Ольга родом з міста Славути на Хмельниччині. З 2014 проживала у Києві. Близько року тому разом із сином Михайлом переїхала до Херсона, аби бути ближче до чоловіка Олександра. Він зараз — військовий. До повномасштабного вторгнення вони разом працювали у ресторанній сфері, були поряд 24/7.
"Ми рік практично взагалі не бачилися. Через те, що я почала волонтерити, ми лише раз перетнулись на один день. Він приїхав, забрав машину і все. Важко. Дитина сильно сумує за татом. Малий не говорить. І логопеди, неврологи, психологи, психіатри – ми пройшли абсолютно всіх. І нам дитячий психолог порадила, якщо є можливість, возз'єднайте сім'ю. А ми вже почали їздити в Херсон. Зняли будинок в оренду і так і живемо", — розповіла Ольга.
У Херсоні з’ясувалось, що у дитини непереносність глютену, розповідає жінка. Зараз хлопчик на дієті й почав говорити.
"Чоловік купив для нього картонний будиночок і ми його розмальовували фарбами. І запропонували сину: "Розмалюємо дах". І він повторює: "Дах". Кажу "кран" і він повторює: "Кран". І ми так один на одного дивилися типу: "Ти чув?", "Ти чула?", — розповідає Ольга.
Вона членкиня простору дружин військовослужбовців. Була його модераторкою. У жовтні долучалась до організації ретриту, проводила кулінарні майстеркласи.
"Мені дуже болить те питання, що недооцінений вклад дружин-військових. Бо це моє щастя в тому, що я ризикнула і приїхала сюди. Але рік тому я була сам на сам зі своїми проблемами. Коли в тебе ламається машина, ти сам на сам. Коли в тебе хворіє дитина, ти сам на сам. Коли в тебе якісь проблеми, ти сам на сам. І паралельно в тебе ще фонова тривога, хронічна фонова тривога, навіть коли все добре. Навіть коли тобі сказав: "Я лягаю відпочивати". А ти переживаєш. А раптом зараз там обстріл?" — каже Ольга.
Зараз увесь час вона приділяє сину. А ще займається консервуванням, частину закруток передає військовим.
"Про що мріємо? Про власне житло, про мирне, спокійне майбутнє, про мирне дитинство для наших діток, і щоб мопед нарешті став мопедом, а дрон просто знімав весілля – оце все, що хочеться", — каже Ольга.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp,
Джерело – Суспільне
