Щоденні обстріли, втрата рідних та друзів, окупація міста, полон — все це впливає на психологічний стан херсонців. Хтось зі своїм психоемоційним станом справляється самостійно, ті, кому це зробити не під силу — звертаються до пунктів психологічної підтримки.
Херсонський волонтер Роман Баклажов розповідає, був у російському полоні, його катували та били. Після звільнення минуло півтора року, але чоловік і досі проходить психологічну реабілітацію.
"Я себе відчуваю нормально, але я постійно раз на тиждень проходжу терапію у психолога. Насправді після полону мені здавалося, що я тримаюся бадьоро і що в мене взагалі купа сил. Це, мабуть, був якийсь там ще один сплеск адреналіну. Але жінка моя, каже, що я був зелений і не міг нічого побутових речей робити. Там казала, йди сюди, бери чашку, отак, мішай так, ну, тобто я був дезорієнтований. Але я сам цього не усвідомлював", — говорить Роман Баклажов.
Пережити те, що відбувалося у полоні, розказує Роман, допомагала підтримка дружини Олени Арсенєнко.
"Ми першу ніч проговори майже цілу ніч. Може він і не памʼятає, але я розповідала, що відбувається за цей період у нас з сином, а він розповідав, що міг, я так думаю, розповідав як там у них відбувалися події. Розповідав, хто з ним був разом. Намагалися зʼясувати якусь хронологію від того дня коли я ходила і його шукала, якісь звʼязки, бо у нього час йшов по-іншому, а у нас життя продовжувалося. Що з ним з часом в камері було, він там чув голоси", — каже жінка.
Через місяць після того, як Романа відпустили з полону, родина виїхала до Одеси. Страхи та тривожність з’явились згодом, каже чоловік.
"Спочатку, як ми виїхали, я таки зрозумів, що з мене почав виходити стрес, мені було холодно, хоча це був початок жовтня в Одесі, і це відчувається, як кінець літа в Херсоні. І мені було холодно, мої друзі ходили у футболках, я ходив в легкому светрі, куртці та чоботах. Потім почало зводити щелепи, потім були напади агресії, і я вже зрозумів, що треба проходити психотерапію", — говорить Роман Баклажов.
Психотерапія та робота зі спеціалістом допомогли позбутися стресу. Втім реабілітація триває і досі, каже Роман. Зараз через постійне напруження до психолога звернулася й Олена.
"Моя черга психологічного відновлення, а в мене як у Роми було саме зараз. Тобто накопичений цей контроль, напруга, вивелись у важкий психологічний стан. І тепер я лікуюся", — розповіла дружина.
"Ми підтримуємо один одного, постійно спілкуємося, багато часу проводимо з дитиною. Зараз з роботою не дуже, тому ми весь час намагаємося разом проводити якісь відвідувати курси, якісь тренінги, і арттерапія проходимо також із дитиною", — каже Роман Баклажов.
Війна вплинула і на психоемоційний стан дітей. Самостійно опанувати стрес здатні не всі, потрібна допомога спеціалістів, говорить психологиня Світлана.
Більше ніж пів року шестирічний Костянтин щодня ходить до денного центру. Тут хлопець навчається, грає і відвідує індивідуальні та групові заняття з психологом. Окупація Херсона, війна, обстріли спровокували у хлопчика тривожність. Він став замикатися у собі і майже перестав говорити, розказує батько Андрій Корнеєв.
"Це сталося одразу, як тільки окупація розпочалася. Коли почали Чорнобаївку бомбити, ми живемо недалеко, біля інфекційної лікарні й коли були ці вибухи, коли все це пройшло, то це стало помічатися суттєво. Дитина почала замикатися", — розповів батько.
Аби допомогти дитині, розказує батько, знайшли безпечне місце, де є заняття з психологом та можливість поспілкуватись з однолітками. За словами чоловіка, син прийшов замкнутий, майже не балакав. Наразі у нього з'явились друзі.
"Діти майже не знають, що таке дитинство. В тих фарбах, в яких воно повинно бути, немає ігор, немає свободи, немає того всього, що повинна відчути дитина. Радість, спілкування з однолітками, ігри, цього немає. Просто війна відібрала все, на що мають право наші діти", — каже психологиня Світлана.
Дитині потрібно дати можливість проговорити свої страхи та переживання, говорить психологиня. Денний центр у місті працює понад рік. Психолог та вихователі допомагають дітям позбутися емоційного навантаження і страху.
"У нас є прямо заняття, де ми розбираємо, які емоції. Ми проговорюємо, що не буває поганих емоцій. Та ж злість, та ж агресія – це те, що відчуває дитина. І це теж нормально. І як правильно викласти це і зробити. Це все можна зробити в ігровій формі. Тобто для дітей це дуже важливо", — говорить психологиня.
Малювання, музика, танці — це ліки проти пригніченого емоційного стану не тільки для дітей, а й для дорослих. Арттерапія допомагає розповісти про свої емоції, каже психологиня освітньо-тренінгового простору "Своє" Людмила Коляка.
"Ми зараз в такому стані в Херсоні всі. У нас зараз такий період, коли ми не знаємо, що буде далі. І нам потрібна підтримка. І цю підтримку ми сьогодні якраз будемо малювати. А коли ми малюємо — це наша проєкція на папір. У нас відбуваються зміни, і людина відчувається підтриманою", — розповіла Людмила.
Заняття з нейрографіки, говорить Людмила Коляка, це арттерапія, яка допомагає сформулювати проблему та знайти її рішення.
"У процесі малювання людина відчуває в собі зміни. Спочатку так, виходить щось важке, важкі емоції виходять. І є способи нейрографіки, якими ми можемо управляти цими емоціями. А потім ми наповнюємося чимось тим, чим хочемо: любов'ю, довірою, силою", — розповіла Людмила.
Вперше на занятті з нейрографіки місцева жителька Ірина. Каже, результат відчула одразу.
"Коли ти один дома, то це одне, коли ти бачиш людей, які там з тобою, ну, навіть ось просто комунікація, так, яка, що ти розумієш, що ти не один", — говорить жінка.
Херсонка Наталя на занятті з арттерапії вдруге.
"Зараз за допомогою нейрографіки я можу бути щасливою людиною, тому що в мене є можливість змінити свою поведінку, змінити свій настрій", — каже вона.
У Херсоні працюють фонди, організації та простори, де є психолог. За психологічною допомогою можна звернутися і до свого сімейного лікаря. Головне – бажання людина, каже психологиня Тетяна Кірилейза.
"Але у нас, на жаль, ще немає такої культури, щоб вона була масова. Бо типу я що псих, щоб до психолога ходити? Тут немає сорому звернутися по допомогу. Це навпаки про силу. Сказати, що я не справляюся, але мені треба, бо мені є раді чого. Бо у мене діти, бо у мене там родина, бо у мене ще щось. Але головне – це я", — говорить Тетяна.
"Центр комплексного реагування та надання підтримки: інтеграція базової допомоги постраждалим від гендерно-зумовленого насильства на Сході та Півдні України" функціонує на базі однієї з міських лікарень. Проєкт реалізується Міжнародною організацією HealthRight Internatinal. Тут працюють психологи, юрист, соціальні працівники. Допомогу надають в самому центі та проводять виїзні консультації, каже психологиня центру Вікторія Гетманенко.
"Ми всі різні. Це не означає, що кожен повинен справитись з тим стресом, з яким він стикається у своєму повсякденному житті. Тому ми тут для цього і є. Для того, щоб розказати, що це нормально, треба прийти до фахівця, який допоможе вам розібратися в тих моментах, які у вас виникли. 1.56 Інколи людині потрібно просто проговорити свої проблеми. І в нього ось так, і він розуміє свою, як би, вихід з тої ситуації, яка в нього виникла", — говорить вона.
Емоційну напруженість, виснаженість ігнорувати не можна. Це може призвести до загострення хвороб, розказує сімейний лікар Іван Терпак.
"Серцево-судинне захворювання, високий тиск, захворювання системи травлення, легень — вони загострюються на фоні того, що людина хвилюється, боїться, перенапружується емоційно, виснажується. Це все веде до загострень. Багато чого людина боїться через те, що не розуміє. В першу чергу, треба пояснити, що депресія, тривожність, розлад сну – це не якийсь надзвичайний незрозумілий стан, а це розвивається внаслідок якихось закономірних порушень в організмі. Над цими порушеннями можна працювати як медикаментозно, так і психотерапією. Усі шляхи підбираються індивідуально, залежно від того, що потребує людина", — каже сімейний лікар.
Психологи радять не залишатись зі своїми проблемами наодинці. Звертатись до фахівців та не забувати помічати маленькі радощі навколо, розповіла Тетяна Кірилейза.
"Це дуже прості радощі, тут нема нічого такого, але це доступно. Якщо спробувати, то помітите, наскільки це сили надає. Слухати гарну музику, все, що можливо сьогодні, і що можливо зараз. Бо зараз якраз такий час, коли немає відкладеного життя", — говорить психологиня.
Джерело – Суспільне
