Нещодавно стало відомо, що Сальдо виділив російській компанії землі в Генічеській громаді для видобутку солі, яку вивозитимуть до РФ. Тобто йдеться про викрадення цінного українського ресурсу. Розповідаємо детальніше про історію генічеського солепромислу та запаси солі в приазовській частині ТОТ Херсонщини.
Дозвіл на пограбування
Місяць тому гауляйтер окупованої Херсонщини Володимир Сальдо підписав розпорядження, яким передав 40 гектарів землі в селі Приозерне Генічеської громади в оренду на 49 років компанії «Сольпром». Офіційно окупаційна влада назвала це «масштабним інвестиційним проєктом “Організація сучасного господарства повного циклу з промислового вирощення та перероблення солі”».
Розпорядження Сальдо. Фото з окупаційних джерел
Однак за пишномовними словами криється зовсім інша суть – пограбування українських запасів солі та вивезення її до країни-агресора. На цьому наголошує і Центр національного спротиву:
«Під виглядом економічної діяльності на ТОТ запускається схема фактичного розграбування надр. За наявними даними ЦНС, йдеться щонайменше про 14 тисяч тонн солі на рік, які планують вивозити до Росії. Видобутий ресурс не працює на розвиток регіону – його централізовано транспортують за межі ТОТ України без будь-якої користі для місцевого населення».
Сумнівною видається і діяльність компанії «Сольпром», яка планує видобувати сіль. Згідно з російськими реєстрами, підприємство було зареєстроване наприкінці грудня 2023 року в сусідньому селі Щасливцеве. За даними ЦНС, ще нещодавно фірма перебувала в стані банкрутства та не вела повноцінної діяльності. Очевидно що «Сольпром», який працюватиме на видобутку солі без проведення торгів та із залученням 265 млн рублів інвестицій, є лише формальним інструментом для легалізації мародерства на ТОТ Херсонщини.
«Генічеськ перетворюють на сировинну базу, з якої безперешкодно викачують ресурси в інтересах Росії», – додає ЦНС.
Історія солепромислу в Генічеську
Видобувати сіль поблизу сучасного Генічеська – на косі Арабатська стрілка – почали задовго до появи міста. За деякими джерелами, ще з XV століття місцеві озера були центрами солепромислу.
У перші роки після створення міста (перша згадка про Генічеськ датована 1784 роком) основним видом діяльності місцевих жителів, окрім рибальства й землеробства, було соледобування. Солепромисел значно виріс через 100 років – після того, як тут з’явилася залізниця.
«Так, на межі XIX-XX століть з станції Генічеська по залізниці щорічно відправлялось до 1,5 млн пудів солі. Зросли перевалочні операції вантажів в порту. Щорічно через нього вивозилось біля 4 млн пудів зерна і 1 млн пудів солі в інші порти Азовського узбережжя», – зазначено в скоригованому генплані Генічеська 2009 року. Додамо що 1,5 млн пудів – це понад 24,5 тисячі тонн.
У 1964 році було збудовано ДП «Генічеський солезавод». Він стояв у селі Приозерне на березі Генічеського озера, що колись було затокою Сиваша. Ймовірно, саме про цю територію йдеться в розпорядженні Сальдо.
Солезавод спеціалізувався на видобутку рожевої та йодистої солі, використовуючи солоні води з різним хімічним складом. Якість місцевої солі ще на початку XX століття була підтверджена золотими медалями на міжнародних виставках.
Після розпаду СРСР підприємство почало занепадати й повністю перестало функціонувати у 2005 році. За довгі роки простою будівля перетворилася на руїни, а техніку розікрали на брухт. Солепромисел виживав лише завдяки зусиллям окремих ентузіастів. Сіль тут же, на березі озера, продавали відпочивальникам без жодних сертифікатів і висновків про її походження.
Руїни Генічеського солезаводу в селі Приозерне. Довоєнні фото: privatization.gov.ua
Спогади херсонки
В останнє літо перед повномасштабним вторгненням РФ в Україну на Генічеському озері в Приозерному побувала пані Лілія з Херсона. Своїми спогадами про сольове озеро та місцеві краєвиди вона поділилася з «Гривною»:
«Влітку 2024 року ми з родиною відпочивали на Арабатській стрілці. Одного дня вирішили взяти напрокат велосипеди й поїхати до рожевого озера в Приозерному – від Генічеської Гірки це було всього приблизно 7 кілометрів.
Це була цікава подорож із чудовими, хоч місцями й занедбаними краєвидами. Ми побродили в озері – воно було досить мілке, із дуже нерівним, тягучим дном. Вода хоч і мутна, але справді рожева – гарна. Неподалік бачили руїни якоїсь будівлі – як пояснили місцеві, то був колишній солезавод.
А на березі озера відбувалася жвава торгівля – основним товаром, окрім сувенірів, звісно, була сіль. Біла, рожева, чиста, брудна, у пакетиках, у відерцях – на будь-який смак і гаманець. Уже не пам’ятаю цін, але додому ми теж привезли кілька кілограмів тієї солі – не для їжі, а щоб робити ванночки для ніг. Десь вона так і лежить вдома в Херсоні…»
Краєвиди Генічеського озера біля села Приозерне, 7 липня 2021 р. Фото «Гривні» надала херсонка Лілія
Перспективний напрямок
У дореволюційні часи на озері добували глауберову сіль – робили це методом виморожування і лише в зимовий час. А в радянський період завод використовував технологію випарювання солі з озер. До речі, за такою самою технологією працювало ще одне подібне підприємство Херсонщини – Геройський солезавод.
Додамо, що Генічеський завод було виставлено на приватизацію у 2019-му та у 2021 роках, проте його так і не продали. Щодо Геройського, то його продали в грудні 2021 року.
Цікаво, що у 2020 році нардеп Владлен Неклюдов подав до Кабміну запит щодо відновлення солепромислу на базі ДП «Генічеський солезавод». У документі він перелічив цінні властивості морської генічеської солі, а також зазначив:
«Сировинні можливості озера Генічеське за рік можуть приносити: виробництво солі шляхом випарювання (видобуток садочної солі) – від 20 до 60 тис. тонн».
Яку відповідь на запит надав прем’єр-міністр України – невідомо.
Щодо значення такого підприємства для України у 2024 році виданню Nadra.Info розповіла Лариса Босевська – кандидатка геологічних наук, директорка Українського НДІ соляної промисловості «УКРНДІСІЛЬ»:
«За радянських часів в Україні функціонували 2 підприємства з отримання морської солі. Це Геройське дослідно-промислове підприємство (його приватизували наприкінці 2021 р.) і ДП «Генічеський солезавод» (станом на травень 2024 р. ФДМУ шукає підприємству директора) – обидва на тимчасово окупованій території. Технологія садки солей з морської води із застосуванням системи басейнів була ретельно відпрацьована нашим Інститутом.
Ніша сучасного виробництва морської солі в Україні не заповнена. А басейновий спосіб виробництва солі є найдешевшим і найбільш екологічним. До речі, безпосередньо перед війною ми почали знов займатися удосконаленням технології отримання морської солі на Кінбурнському півострові (на замовлення Геройського солепромислу), але у зв’язку з окупацією території виконання договору було призупинене.
Після деокупації територій морського узбережжя та їх повоєнної реабілітації цей напрямок отримання солі буде дуже перспективним. Особливо у світлі застосування «зелених» технологій».
Наостанок повернімося до рішення російських мародерів видобувати й вивозити морську сіль із ТОТ Херсонщини. Чи загрожує це виснаженню ресурсів, яких втрат може зазнати регіон? Знову процитуємо скоригований генплан Генічеська 2009 року:
«Поміж інших корисних копалин слід відмітити невичерпні ресурси хімічної сировини, що утримує ропа озер: кухонна сіль, хлористий магній і бром, глауберова сіль, грязь та інші».
Тож солі вистачить і надалі. Але питання в іншому – чи залишиться вона придатною для людей унаслідок воєнних дій та варварського видобутку?
На головній світлині: краса Генічеського рожевого озера біля села Приозерне, де колись видобували сіль; на задньому плані – руїни солезаводу. Липень 2019 року. Фото: Ivan Shestak/Вікіпедія
Джерело – Гривна
