Василь Петрук і Лариса Соколенко вже два роки проживають у Миколаєві після вимушеного виїзду з Херсона через російські обстріли у листопаді 2022 року. Вони мають статус внутрішньо переміщених осіб. Пара, котра разом 20 років, пережила окупацію й брала участь у мітингах проти Росії.
Детальніше про життя в окупації та протести проти РФ вони розповіли кореспондентам Суспільного.Життя до великої війни
77-річний переселенець із Херсона Василь Петрук розповідає, що народився в Тернопільській області, а у 1955 році його родина переїхала до Миколаївської області через відсутність роботи."У 1955 році приїхали з Миколаєва вербувальники. Мати з нами двома — роботи не було. Завербувались, приїхали у Баштанський район Миколаївської області", — згадує він.
Після служби в армії чоловік оселився у Херсоні, працював на суднобудівному заводі, водієм, а згодом став підприємцем. Василь живе разом із Ларисою Соколенко з 2005 року. Чоловік вдячний їй за підтримку і турботу."Важливо, коли одне одного розумієш, тобі добре з цією людиною. Ну я не знаю, оте що там – розпис, одне прізвище — неважливо, зовсім. Ніколи не стояло. Хоча кільця є", — каже Лариса.
Лариса Соколенко молодша за Василя на 16 років, в Херсоні жила з трьох років. Її батько родом із Білорусі, мати — з Російської Федерації."Мама з батьком приїхали сюди, я тут вчилася — в українській школі. Херсон, селище Комишани — там я вчилася".
У родині були складнощі з фінансами, тому здобути вищу освіту Лариса не змогла. Працювала на швейній фабриці, а пізніше — нянею та вихователькою в дитячому садку.
Життя в окупованому Херсоні
Лариса розповідає, що початок російського вторгнення був для неї шоком. Через стрес вона втратила 15 кілограмів ваги за перший місяць великої війни. Пара брала участь у мирних мітингах. Василь доєднувався до мітингів, пояснюючи, що не зміг би пробачити собі бездіяльність."Перше враження — дуже страшно: люди, молодь з нашими прапорцями, з символом України, усі кричать гасла: "Слава Україні", "Слава ЗСУ", на Путіна матом — не будемо озвучувати, але ви це знаєте все", — згадує Лариса.
За словами жінки, під час мітингу, на протилежному боці місцевої адміністрації стояли військові РФ із автоматами, що спершу викликало в неї страх.
"Ви знаєте, потім страх минув, не знаю чому — як молодь каже: "З’явився якийсь драйв". Ми разом з ними кричали, виходили наперед — з’явилась сміливість".
Василь згадує, що під час спілкування з військовими РФ, намагався переконати їх покинути місто, пояснюючи, що вони тут не потрібні. Лариса додає, що після початку репресій зі сторони російських військових, зокрема застосуванням гранат зі сльозогінним газом, протестувати стало небезпечно."Я ледь відкашлялася. Ми кинули велосипеди і почали тікати, просто тікати, нікуди. Всі тікали, бігли, кричали — паніка була, страшно", — згадує Лариса.
Учасників протестів російські військові згодом знаходили та катували, розповідає Василь Петрук. За словами Лариси, протестувальників тримали у підвалах. Затримали й куму жінки, волонтерку.
"Біля двору були багато разів (російські військові — ред.) — під хвірткою дивлюсь, тупцюють. Думаю: "Ну, прийшли".А чоловік каже: "Якщо що — тягни свій паспорт і російською мовою "шпрехай". А що? Виживати треба".
Я вже так у голові прокручувала, що їм сказати. А сама думаю: "По очах буде видно, як я їх "люблю", — каже жінка.
Виїзд з Херсона до Миколаївщини
Після звільнення Херсона обстріли міста стали регулярними. Василь зазначає, що їхній будинок, розташований біля річки, та кілька будівель поруч зазнали руйнувань. Наприкінці 2022 року подружжя виїхало до родичів у Баштанський район, а згодом перебралося до Миколаєва. Після підриву Каховської ГЕС їхній двір і будинок у Херсоні затопило. Василь розповідає, що зараз будинок пустує.“Заросло зараз, до стелі заросло — бадилля там, все росте, нічого нема. Хата пуста”.
Подружжя не полишає надії повернутися до Херсона. Лариса каже, що вони готові власноруч відновлювати свій дім, навіть якщо не отримають компенсації від держави.
“В нас ще будинок живий, якщо прильоту наступного не буде. І ми з Васею плануємо і хочемо (додому — ред.), і взагалі ми їхали до Миколаєва на два тижні”, — каже Лариса.
Василь має захоплення: риболовля, настільний теніс і написання віршів. Один з них чоловік зачитав:"Я спитав у місяця: "Скажи, любий брате,
Скільки буде мій народ на землі страждати?"
Довго думав місяченько: "Небагато років.
Розіллється Україна, як Дніпро широкий.
Розіллється, схаменеться і розправить крила.
Стане вільна серед рівних наша Україна!"
Лариса планує допомогти видати збірку Василя.