Родина херсонського рятувальника Віктора Ревенка виїхала з окупованого міста у вересні після офіційного наказу не виходити на роботу. Про життя та роботу в окупації, подружжя розповіло Суспільному.
За словами подружжя 24 лютого близько шостої ранку, коли Альона годувала дитину, вони почули звуки вибухів.
"Я запитала в чоловіка - це що, грім? А він каже - або вибухи. І тут чоловіку телефонують і кажуть: "Збір, аварія, приїжджай", - говорить херсонка.
Ми до останнього не вірили, що почнеться війна.
Віктору зателефонував начальник караулу, сказав, що почалася війна, та дав годину на прибуття до підрозділу, каже чоловік.
"Я їхав і бачив, як горить Чорнобаївка, аеропорт і частина поруч із ним. Після наради на роботі, приїхав додому. І тут починається Антонівський міст. А ми винаймали біля Парку Слави квартиру з видом на Дніпро. Тож усю історію з Антонівським мостом ми чули. А вночі просто над нашим будинком летить вертоліт і скидає на військову частину прикордонників бомбу. Наступного ранку бачили там стовп диму та велику діромаху", - розповів Віктор.
Військові РФ наставили на рятувальників автомати, поклали лицем в асфальт.
Рятувальник працював доба через добу, тому кілька днів родина жила в батьків Альони, неподалік Чорнобаївки. Там пережили час боїв за Антонівський міст, а потім повернулися додому. 1 березня Віктор мав іти на роботу, але росіяни вже не пускали пожежників на місце.
"Мої колеги живуть неподалік Херсона - Білозерка, Комишани, Кізомис, Городній Велетень. Той напрямок місцева тероборона перегородила бетонними блоками, деревами, камінням тощо. Мене колеги попросили поїхати подивитись, чи можливо там проїхати. І на вулиці Робітничій я зустрів колону російської піхоти десь на сотню людей. Проїхав крізь неї, мене не зупиняли. А на виїзді біля Вірьовчиної побачив на тому боці танки та БТРи, які перейшли полем від Чорнобаївки. Я поїхав назад, а пізніше дізнався, що ця колона зустріла і моїх колег на в'їзді в Херсон", - розповідає херсонець.
Військові РФ наставили на рятувальників автомати, поклали лицем в асфальт. Хлопці казали, що вони пожежні, їдуть на службу, і російські блокпости на виїзді з Білозерки їх пропустили.
"Нам довелося чотири дні безперервно чергувати збірною рятувальників із різних караулів. Робили свою справу, виїздили гасити пожежі. Цими днями йшли бої нашої тероборони з росіянами, загинули хлопці в Бузковому парку, прилетіли снаряди до будинків у приватному секторі поруч із тим парком. Там почалася пожежа, а поїхати туди зміг тільки автомобіль штабу, не цистерна. Там поруч розташована приватна частина нафтозаводу. Нікого з людей не було, машини постріляні, лише ЗІЛ-131 із пробитим склом і пошкодженим капотом завівся і поїхав. Цей ЗІЛ колись стояв як трофейний на фасаді нашої частини. І ось на цьому раритеті, без лобового скла, хлопці вдвох погасили пожежі у будинках на Шуменському. Потім ця машинка і на Перекопській гасила полум'я у квартирах. Де ЗІЛ тепер, не знаю", - розповів пожежний.
Чоловік говорить, що росіяни навіть примушували з ними змиритись, казали, що вони друзі.
Найважче, було усвідомлення того, що на своїй землі не можна бути вільним у своїх діях.
Бували попри все в цій ситуації й смішні моменти, розповіла Альона.
"Почала малому вводити в їжу прикорм - то яблучка, то банани. І одного разу перегодувала, він з'їв цілий банан. На ранок у памперсі було щось підозріле. Ми сфотографували це на телефон, щоб показати лікарю. І в цей день телефон чоловіка забрали на перевірку російські військові. І перше фото - цей памперс із "сюрпризом". А через тиждень після цієї перевірки "сюрприз" з'явився вже на телефоні - на екрані був якийсь зайчик у шапці-вушанці із зіркою на лобі. І телефон перестав працювати - видно, запустили якийсь вірус", - говорить жінка.
У соцмережі, в групі "Нацисти Херсона" побачила своє ім'я. Кажу чоловіку - невдовзі і до нас прийдуть
До народження дитини, Альона працювала у театрі. У перші гарячі дні, з колегами думали якось кооперуватися. Може, йти ховатися в підвалі театру - там жили люди, навіть їжу готували. Але після страшної звістки про вибух у драмтеатрі Маріуполя відмовилися від цієї думки та лишилися вдома.
"Шоком для нас стало, коли в створеній у соцмережі групі "Нацисти Херсона" побачила своє ім'я та імена половини учасників нашої "Поетичної шафи". Кажу чоловіку - ну, невдовзі до нас прийдуть. І тут до мене телефонує один із поетів, який ходив на наші заходи, і пропонує мені зробити поетичний захід до Дня захисту дітей 1 червня. Я відмовилася, звісно. До речі, третю збірку "Поетичної шафи", яку готували в грудні-січні, доведеться значно коригувати через неприйнятну позицію деяких авторів. Як виявилось, деякі і рок-музиканти, і поети з нашого оточення під час цих подій вирішили змінити свої погляди", - пригадує херсонка.
Українські частини у Херсоні з 1 вересня припинили своє існування.
"Якби вони не лізли до нашої роботи, ми б, може, лишились там іще та захищали цивільне населення України. Був тиск на нас із боку окупантів, заважали працювати. Погрожували, викрадали хлопців з управління, з інспекції, забирали телефони. Але попри це караули пожежно-рятувальних підрозділів України працювали до останнього, до 1 вересня. 2 вересня був уже офіційний наказ не виходити на роботу. Натомість вони набрали людей, які пройшли курси за тиждень у навчальних пунктах. Це люди з вулиці, які не мають ніякої підготовки", - розповів Віктор Ревенко.
Читайте також
- 242 день війни: хроніка подій в Херсонській області
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
