Інна Зелена - подруга Катерини Гандзюк. Про події трирічної давнини розповідає із сумом, згадує, як все було, і не може змиритися з тим, що Каті більше немає. Каже, що і вона, і інші друзі загиблої попрощатися з нею зможуть тільки тоді, коли покарають усіх винних у справі Катерини Гандзюк. У третю річницю з дня смерті Каті Суспільне записало інтерв'ю з її подругою.
Зустріч Інна Зелена призначила у херсонському парку на місці, де вони любили відпочивати та спілкуватися з Катею. Каже, що не раз тут прогулювались, говорили на різні теми, сперечалися.
"У Херсоні небагато місць, де можна прогулятися. Це - одне з таких. Ми виходили сюди після роботи прогулятися, поговорити. Не можу згадати про що точно спілкувалися, але з Катею завжди було весело, завжди була купа жартів, сміху, якихось історій з її життя, наших спільних", - розповіла Інна.
- Мріяли про щось разом?
Якщо чесно, не дуже мріяли. Ми хотіли працювати, чимось займатися, щось планували постійно. Наприклад, Євробачення в Херсоні! Якась "дєрзка" мрія, але втілилась в життя. Про Херсон заговорили і всі, як зараз кажуть, кайфонули від процесу, бо реально було дуже прикольно. Ми подавалися постійно на якісь конкурси ІМІ по прозорій раді, на різні. Багато про роботу спілкувалися, бо це була не просто робота, це був наш такий спільний проєкт і ми дуже багато працювали над його втіленням.
- Що найбільше дивувало в Каті?
Її захопливість якимись простими штуками, простими речами. Як, наприклад, бургери в парку. Один іноземець у херсонському парку відкрив бургерну, не пам’ятаю, як вона називалась, але Катя мене постійно тягала на ті бургери і говорила: "Блін, такі смачні!". Вона навіть від цього отримувала колосальне задоволення. Десь знайшла маленьку кав'ярню- потягла туди на каву. Десь зустріла щось в меню - вже тягне нас в те кафе. Десь побачила якусь цікаву локацію - і ми вже там. Вона всім захоплювалась, як дитина. Вона любила банальні якісь маленькі подарунки і вона дуже любила всякі штуки. Я більше не бачила людини, яка б так щиро захоплювалась такими простими речами, як Катя. Мені цього зараз дуже не вистачає.
- Ви разом мандрували? Які краї чи країни обирали для подорожей?
Ми любили так, щоб поєднувати корисне з приємним. Ми в Краків разом їздили на конференцію з місцевого врядування. Це була класна поїздка. Там ми прогулялись Краковом і відвідали панельні їхні дискусії, було дуже цікаво. Якось ми разом вирішили поїхати в Одесу на вихідні. У Каті були якісь справи в Одесі, а я їхала за компанію. Поселились в якомусь маленькому готелі біля моря. Теж багато гуляли, багато розмовляли. Любили на вихідні гайнути в Залізний Порт. Катя взагалі любила спонтанні поїздки. Могла сказати о дев'ятій вечора: "Хочеш китайської локшини?". І ми вже їхали до Залізного Порту, бо там відкрилась нова кафешка, де роблять смачну китайську локшину. Вона була така легка на підйом, вона завжди гуртувала всіх людей біля себе.
- Що для себе взяла від Каті?
Мабуть, я їй найбільше вдячна за те, що вона мене багато з ким познайомила, і я знаю таких прикольних людей – і громадські діячі, і журналісти, і політики. Майже в кожному місті завдяки Каті в мене тепер є друзі та знайомі. Оце дуже цінний досвід вона мені дала. Ну і ще, якщо чесно, я була така якась дуже сором'язлива, я якось ніколи нікуди не їздила, не брала участі ні в чому. Познайомилась із Катею, вона мені дала якби поштовх, вона постійно мені казала: "Ну ти ж прикольна, ти ж розумна, ти давай кудись записуйся". Вона мені порадила на одну конференцію записатися, потім на якийсь економічний тренінг, потім до вищої політичної школи. Вона казала: "Ти що, ми всюди проходимо по херсонській квоті". Це - один з регіонів, маленьких міст, дуже мало людей подається на такі курси, а якраз людей з маленьких міст і хочуть долучати до якихось проєктів важливих. І теж, завдяки і цьому зокрема, з багатьма людьми познайомилась, побачила багато міст різних.
- Про що шкодуєш?
У нас було заплановано багато поїздок. Ми постійно казали, що ми і в Австрію з тобою можемо поїхати, і в Італію колись поїдемо, і в Краків треба з'їздити, поїдемо на море всі разом, Херсонщиною подорожувати планували, і постійно відкладали. То в когось не виходило, то зайняті вихідні, то ще щось. Багато відклали планів і коли тепер її немає, то думаєш, що мені тоді треба було відкласти всі свої справи і поїхати з нею. Треба було все-таки це зробити. От про що жалкую.
- Що найперше приходить на думку, коли згадуєш день смерті Каті?
Якщо чесно, і досі важко згадувати. Я не була в Херсоні, я була на дні народження батька. Подзвонив тато Каті Віктор Михайлович. Це було десь через пів години після її смерті. Він сказав мені просто фразу: "Катя померла". І все. Далі він не міг говорити. Якщо чесно, було складно зрозуміти, що взагалі сталося. Я почала видзвонювати друзів, які в Києві були. Ми всі думали, що, можливо, це якесь ускладнення після операції. В неї вони майже кожного дня були, дуже багато було і вона дуже страждала від того. Ми все думали, що от скоро-скоро закінчиться цей період операційний і вже почнеться інший. Всі розуміли, що це складно, але ніхто не готувався до того, що це може бути такий фатальний фінал всього цього. Пам'ятаю, що ми ще організовували акцію того дня. А далі взагалі було дуже страшно. Готувались до похорону Каті. Ми самі мали купити їй хрест і підготувати залу до прощання. Взагалі пам'ятаю якимись уривками, бо це, реально, дуже страшна ситуація.
- Що відбувається зараз зі справою Каті Гандзюк?
Я з одного боку розумію, що замовні вбивства в Україні розслідуються дуже повільно і цей процес якби повільний. Враховуючи те, що нам херсонські правоохоронці трохи затягнули справу. Тобто взагалі повільно вона рухається. Зараз саботаж іде з боку адвокатів підозрюваних та обвинувачених у замовленні вбивства, бо вони відкладають яке вже засідання поспіль, вони не приходять ось вже другий тиждень. Самі начебто на судах говорять, що треба швидше розслідувати, що всі зацікавленні в тому, щоб справа йшла швидше, але знов переноситься суд. У ЗМІ постійно читаю цю інформацію, що в нас знову не відбулось засідання у справі Мангера і Левіна. Знаю, що вийшов вже один з виконавців, тобто вже три роки минуло, і цей хлопець, який купував кислоту, він отримав три роки. Мені складно повірити, що вже три роки минуло, бо час якось швидко летить. Наче ще вчора я могла з Катею зідзвонитись, прогулятись. А сьогодні розумію, що вже минуло три роки, що в нас уже вийшов один з виконавців, а замовники ще досі не сидять. І це складно оцінювати. Дуже хочеться, щоб скоріше всі винні були покарані, бо мені здається, що поки не будуть покарані всі, хто замовляв, хто саботував, хто затягував це все, хто допомагав, і правоохоронці в тому числі, ми не зможемо змиритись із цим і попрощатися з Катею як слід.
Що відомо:
- У липні 2018 року Катерину Гандзюк облили сірчаною кислотою. За чотири місяці після шпиталізації вона померла.
- Напад на Катерину Гандзюк спочатку кваліфікували як хуліганство, згодом замінили статтю на замах на вбивство, вчинений з особливою жорстокістю.
- Виконавців знайшли і покарали різними термінами ув’язнення. Один вже вийшов на волю влітку – Віктор Горбунов, який купував кислоту.
- У замовленні і організації нападу на Катерину Гандзюк підозрюють ексголову обласної ради Владислава Мангера і Олексія Левіна. Наразі вони під вартою. Тривають судові засідання.
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
