Григорій Усік - один з ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. Про те, що відбувалось там 34 роки тому, і що йому довелось робити в зоні катастрофи, він розказав Суспільному.
У квітні 1986-го, коли у його військову частину прийшла телефонограма з Чорнобиля, йому було 30 років. Каже, що спогади про ті дні й досі свіжі.
«Почалося з того, що на військову частину прийшла телефонограма, щоб підготували людей, які безпосередньо по запиту Міністерства приймали участь у ліквідації наслідків. Тоді ми ще нічого не розуміли, як воно буде, що воно буде. Завдання було таке, що для дезактивації хімікам допомогти. Є установка, щоб обробляти авіаційну техніку. І машини, і зброю. Також брали грунт, повітря. З наукового інституту прибули академіки, з Москви прилетіли на вертольотах, у 18 пунктах та поблизу реактора брали грунт, повітря, наскільки воно забруднене, показує радіаційний фон, і так це було протягом всього мого часу», - розповів ліквідатор аварії на ЧАЕС.
У своїй частині Григорій Усік був одним з 16 парашутистів та спеціалістів авіації, яких відібрали для ліквідації аварії. Хоча знали теоретично про небезпеку, проходили інструктаж та, за словами чоловіка, усвідомлення прийшло пізніше, коли вже лікувався від наслідків.
«Розуміння було, але усвідомити, що такого масштабу явище – взагалі не можна було. Я також вдячний тим людям, які допомагали, не ховалися за плечі. Зокрема, офіцери, і прапорщики, і старшини, і солдати. І водії, які були там поруч з нами. Два батальйони – це цивільні люди. Їх називали партизани. З підприємств люди були відряджені. Машини, які підходили близько до реактора – дезактивацію теж робили. Взагалі не усвідомлювали. Уже потім у госпіталь нас привезли на реабілітацію, привезли одразу в Мінськ, звідти в профілакторій. За нами спостерігали. Брали аналізи, кров, виявляли недоліки, які були. Я не буду про це говорити. Жах звичайно, тоді воно було більш-менш. А на даний час воно як фільм жахів, так воно і є», - розповів Григорій Усік Суспільному.
Олена Протопопова, Григорій Шматко.
Джерело – Суспільне