У новій частині рубрики «Так ми жили» – новорічна тема. Зазирнемо у минуле – пригадаємо святковий Херсон і свої теплі спогади.
Сьогодні в рубриці «Так ми жили» ми поєднали фотофакти зі споминами читачів «Гривни» про те, як вони святкували Новий рік, які традиції мали, куди ходили на прогулянки з родинами тощо.
Пропонуємо зазирнути в минуле Херсона, яке нині здається вже дуже далеким. Далі на світлинах – початок 2000-х років. Ці фото свого часу були надруковані в газетах «Гривна» та «Суботній випуск». Це плівкові світлини, їхній автор – наш журналіст Анатолій Андрєєв.
Отже, місто готується до зустрічі Нового року, на головній площі прикрашають ялинку. А якщо у святкові дні ще й засніжило – то була найчарівніша пора, особливо для дітей.
Ялинка-мандрівниця
Зимовий символ мирного Херсона – новорічна ялинка, яка кочувала з місця на місце. На цьому фото – ялинку формують із живих дерев перед кінотеатром «Україна».
Але найпершим місцем у Херсоні, де почали встановлювати новорічну красуню, була площа біля краєзнавчого музею. Ось що пригадує Анатолій Андрєєв:
«Перше місце, де поставили ялинку в Херсоні, – навпроти нинішнього художнього музею, на площі. Це був повоєнний 1945 рік. Ялинка була справжньою, не штучною, прикрашали її чим могли на той час. Також біля ялинки були коні із санями – катали дітей, тут проходили новорічні гуляння.
Потім її перенесли на площу Свободи, коли в 1959 році побудували будівлю обкому партії – нині це зруйнована російськими окупантами будівля облдержадміністрації».
Головна ялинка Херсона – на площі біля кіноконцертного залу «Ювілейний»
Далі ялинка періодично їздила через дорогу до кінотеатру «Україна», потім – до драмтеатру, пізніше – до «Ювілейного». А ще в кожному мікрорайоні були свої невеликі ялинки, навколо яких теж відбувалося святкування.
Спогади Олексія, жителя Херсона:
«Пам’ятаю, як у 2019 році ми поїхали до Миколаєва подивитись на їх ялинку та новорічне вбрання міста. Були приємно вражені, бо якось не до душі було те, що відбувалося на площі Свободи в Херсоні. Якийсь суцільний шалман із шашликів у напівтьмі. А в сусідів було гарно – багато простору, багато локацій різних.
Коли нашу головну ялинку перенесли до «Ювілейного» – нам сподобалося. Там якось було більше місця, атракціони поставили, торгівля стала більш цивілізованою.
Ще пам’ятаю, як красиво було поряд із міськвиконкомом – яскраві інсталяції. Дуже багато фото зараз зустрічаю в соцмережах. А ще можна було поїхати в ліс за Олешками. Там і в кінному клубі, і в садибі від нашого театру було гарно та яскраво на Новий рік».
Спогади Марини, жительки Херсона:
«Останній Новий рік удома, 2022-й, ми вирішили зустріти біля головної ялинки, тоді вона стояла біля «Ювілейного». Це була моя ідея, і я досі картаю себе за це. Знаєте приказку: як новий рік зустрінеш, так його й проведеш. От мені хотілося провести його нарешті не скучно, не вдома – а щоб подорожувати, відвідувати нові місця. Чоловік із сином мене підтримали. Біля ялинки тоді було дуже весело, ми наробили фото, на яких були дуже щасливими…
Але далі – війна, і ті самі «подорожі», коли ми виїжджали з окупації, і «нові місця», бо вже майже 4 роки живемо в іншому регіоні України. Як кажуть, накаркала… Але ж я зовсім про інше мріяла! А тепер мрію повернутися в рідний Херсон, до нашого минулого, можливо, скучного, але такого щасливого життя».
Символ свята з коротким життям
Сьогодні напередодні свят більший попит мають штучні ялинки, ніж живі. Але колись було навпаки. У Херсоні в кожному мікрорайоні розгортали по декілька ялинкових базарів, а часто торгували ними й незаконно.
«Це фото я зробив з мостового переходу від Північного мікрорайону до залізничного вокзалу. Побачив, як унизу, на вулиці Паровозній, чоловік продає ялинки, явно десь нарубані незаконно, без сертифіката. Інакше чому б він торгував ними в такому непрохідному місці? Але тоді, на початку 2000-х, на жаль, було звичне явище – продавати крадені ялинки», – пригадує автор знімка.
Ялинки прикрашали наші оселі недовго – найчастіше до Різдва, 7 січня (нагадаємо, що нині Україна, як і весь світ, святкує Різдво 25 грудня). А далі їхня доля була зазвичай однаковою: вони опинялися на смітнику.
Часто після Нового року на вулицях Херсона можна було побачити ялинки, що стирчали з каналізаційних люків, з яких вандали викрали кришки.
Або їх використовували замість знаків, що мали б попереджувати про ями на дорогах. Як на цьому знімку, зробленому біля залізничного вокзалу:
Проте нині для декого з наших земляків ялинка стала символом стійкості. Після пережитої окупації, обстрілів, переїздів вона уособлює наші мрії про святкування Нового року вдома, у колі найрідніших.
Спогади Вікторії, жительки Херсона:
«У 2021 році ми востаннє зустріли Новий рік удома, всі разом. У 2022 році, напередодні деокупації Херсона я виїхала до Львова. Це був перший рік, коли я не змогла поїхати до батьків, які живуть на лівобережжі Херсонщини. Новорічного настрою тоді не було, але дуже хотілося бодай якогось декору. Тому купила звичайну маленьку живу ялинку, збиту з гілок піхти.
Якимось дивом вона не осипалася, тому викидати її після свята було шкода. Тож так і стоїть тепер у коридорі! Уже на носі – 2026-й, а вона досі тримається: вже не зелена, трохи жовтувата, зате безмежно цінна.
Для мене вона – символ стійкості. Так само як тримається ця ялинка, так тримається і моя мрія знову зустріти Новий рік разом із родиною. І здається, з часом ця ялинка справді стане нашою сімейною реліквією».
Ялинка херсонки Вікторії стала символом стійкості. Фото надане «Гривні» читачкою
Новорічні забави й традиції
Новий рік і Різдво жителі Херсонщини святкували, як і всі, переважно з рідними, ходили в гості одне до одного, дарували подарунки, запускали феєрверки…
Спогади Оксани, жительки Херсона:
«У нас була традиція – увечері 31 грудня разом із дітьми їхати до головної ялинки, там робити фото, а потім – до батьків, їх вітати. Щороку ми попереджали: ніяких столів – вітаємося, обмінюємось подарунками, ми забираємо якийсь салатик, що для нас спеціально готували, й – додому святкувати. Але ж ні – кожного разу були накриті столи і в моїх батьків, і в чоловікових. Звичайно, додому ми приїздили вже добре нагодовані, а там – свій стіл.
Зараз про таку «подорож» можу тільки згадувати… Батька вже немає, мама – зі мною, а батьки чоловіка – в Херсоні. Їх привітати можемо лише телефоном та через «Нову пошту». Дуже не вистачає тих моментів».
Спогади Наталі, жительки Херсона:
«Ми із сестрою і нашими сім’ями завжди їздили на Новий рік до батьків у село. Не поїхати, залишитися святкувати в Херсоні – означало зіпсувати свято й собі, і батькам. Ми збиралися великою родиною, обов’язково ставили ялинку, разом накривали щедрий стіл і святкували до ранку. Головний момент – відправити всіх рівно о 00:00 на вулицю запускати свої феєрверки й перевіряти, у кого із сусідів «салюти» були кращими. А в цей час ми ховали під ялинку подарунки, і коли всі радісні знову всідалися за стіл, починалося найцікавіше – розгортання упаковок, приміряння подарованих речей, щасливі очі дітей…
Зараз село батьків – під щільними ворожими обстрілами, мами вже немає, і відчуття дому теж немає. Тому й ялинку вже четвертий Новий рік ми не прикрашаємо».
Спогади Сергія, жителя Херсона:
«Нещодавно моя 8-річна донька сказала, що мріє побачити справжній «салют»… Перші 4 роки її життя вона була надто малою, щоб чекати 00:00 і феєрверків. А інші 4 роки, відколи триває велика війна, звісно, про жодні «салюти» не може бути й мови. Мене це її бажання розчулило. Малим я обожнював цю мить на Новий рік і завжди чекав із нетерпінням. А сьогоднішні діти позбавлені цього. Хочеться вірити, що їх чекає набагато краще майбутнє – без сліз та страху в мирній, сильній, розвиненій європейській Україні».
Новорічні свята – час шкільних канікул, тож для дітей це завжди найбажаніший період у році, коли можна вдосталь пограти в сніжки, наліпити сніговиків, покататися із санчат. Звісно, якщо сніг був.
На цих світлинах – дитячі зимові забави в Таврійському мікрорайоні. Сніговика зліпили в парку, який херсонці називали Дубками, біля автовокзалу. А гірку місцеві дітлахи знайшли на пустирі біля льодового палацу «Фаворит-Арена» – насип землі утворився, коли у 2008 році будували палац і торговий центр поруч.
Спогади Олени, жительки Херсона:
«У Херсоні сніг – явище зазвичай короткострокове, але коли вже бували сніжні дні, то це була казка. Тоді для дітей було справжнє свято. Я коли малою була, то в такі дні бігала з подружками на Таврик. Там неподалік від «Таврії В», тоді ще «Оскара», були такі пагорби великі. І от біля них у сніжні дні була черга дітвори, щоб зʼїхати на санчатах. А хто їх не мав, той мусив проявити фантазію. От ми з подружкою з’їжджали з тих гірок на шматках лінолеуму! І повірте, було не гірше!
Як ми тоді сміялися, якими щасливими й вільними себе почували! Скочувались з тих гірок, часто падаючи, після чого розпочинали гру в сніжки. Я тоді так загралася, що впала й порвала куртку, мабуть, чимось зачепила. І для мене малої то було найстрашнішим нещастям, бо мама вдома насварить.
Коли думаю про ті дні, стає неймовірно боляче за наших дітей. Їхнє дитинство проходить у війні. Які спогади про дитинство, про юність, будуть у них? Мама, до речі, за куртку мене не насварила)».
Головне фото надане «Гривні» херсонкою Вікторією
Джерело – Гривна
