4 серпня херсонському фотожурналісту, художнику, краєзнавцю та одному з постійних авторів газет «Гривна» й «Суботній випуск» Анатолію Андрєєву виповнилося 75 років.
Читачі газет добре пам’ятають його як автора цікавих фотосюжетів про життя простих людей Херсонщини довоєнного часу. Він також багато писав про спортивні події та спортсменів області.
Із часом в архіві Анатолія Георгійовича накопичилося декілька сотень плівкових фотографій, які він зробив на Херсонщині в різні роки, подорожуючи велосипедом. За словами автора, якось він підрахував: щоб добути цікавий факт, вартий газетної публікації, йому доводилося подолати майже 100 кілометрів доріг Херсонщини.
Зараз мені сняться мої дороги та подорожі, моя рідна Бериславщина та вся Херсонщина. Я не був лише в Генічеському районі, а так об’їздив на велосипеді всю область, у деяких районах бував по декілька разів. Крім того, проїхав майже весь Снігурівський район Миколаївщини.
Я зустрічав сотні цікавих людей, записував їхні історії, а інколи й ставав частиною їхнього життя. Як приклад – історія Георгія Лахновського, який став батьком у 87 років, а мене запросив стати хрещеним батьком для новонародженого сина. І все це закарбувалося на моїх фото, – розповідає Анатолій Андрєєв.
Сьогодні фотоархів Анатолія Андрєєва став основою вже для нових публікацій на сайті «Гривна». З ними можна ознайомитися в рубриці «Так ми жили» та в розділі «Спецпроєкти Історія».
Цінність архіву в першу чергу полягає в тому, що на фотографіях – Херсонщина довоєнного періоду. На жаль, чимало історичних пам’яток, міських та сільських будівель та краєвидів, закарбованих на знімках, наразі зруйновані безжальним ворогом. Як немає в живих і багатьох героїв фотосюжетів…
Самого ж Анатолія Андрєєва можна вважати живою енциклопедією з краєзнавства Херсонської області. Він досі пам’ятає деталі кожного свого знімка та навіть імена майже всіх людей, про яких писав для «Гривни» та «Суботнього випуску».
На жаль, усі мої цифрові фото, зняті в останні роки перед повномасштабним вторгненням, втрачені. Це величезний доробок за майже 7 років моєї роботи. Вони зберігалися в редакції «Гривни», і під час окупації міста ворог знищив усі архіви газети. Залишилися лише плівкові світлини, які охоплюють період з кінця 1990-х років до середини 2010-х, – розповідає фотожурналіст.
На початку цього року з’явилася можливість оцифрувати ці плівкові фото, тож автор поступово викладає їх на загал на окремій сторінці в соцмережі, яка так і називається: «Фотофонд Анатолія Андрєєва». Наразі там є світлини з 300 плівок, і це ще не всі – далі буде!
Робота з наповнення сторінки, а також спільна робота із сайтом «Гривни» над створенням нових публікацій у рубриці «Так ми жили» – це неймовірне щастя, те, що надає мені сил триматися сьогодні. Переглядаючи нові плівки та фото, я настільки втягуюсь у спогади, що інколи забуваю навіть прийняти ліки. Значить, почуваюся добре. Мені приємно, коли під фото люди пишуть свої спогади щодо певних сюжетів, коментують, розповідають щось нове про героїв на знімках.
От нещодавно на плівках було фото Василя Михайлова. Сьогодні це один із найтитулованіших українських борців вільного стилю, який двічі брав участь в Олімпійських іграх. А я фотографував його ще в юному віці, він навіть соромився перед фотооб’єктивом. Написав про нього сюжет, дуже талановитий був хлопчина. Закінчив Херсонське вище училище фізичної культури. І от нещодавно тренер борця Роман Павлов відшукав мене й розповів, що цього літа Василь одружився, прислав фото.
Багато інших спортсменів, тренерів теж пишуть мені, коментують свої давні фото. Після того як ворог знищив льодовий палац у Херсоні, мене просили повторно виставити знімки його будівлі, щоб залишилася пам’ять. Таке спілкування дуже підтримує мене нині, – каже фотожурналіст.
Анатолій Георгійович зустрічає свій ювілей у Херсоні, звідки не виїжджав ні під час окупації, ні після того, як ворог почав обстрілювати місто.
Нині ми живемо удвох із котом Марсом. Якось, уже під час війни, мені розповіли таку історію. Молода родина з двома дітками виїхали з міста, із собою забрали собаку, а кота шотландської породи лишили. Тварина жила в їхнього родича в покинутій будівлі, чоловік його підгодовував. Але через деякий час ворожа міна зруйнувала цей будинок, і чоловік вирішив, що кіт загинув. Однак він вижив, і понад тиждень голодний вештався по вулицях. Коли я дізнався історію тварини, знайшов і забрав до себе. Отак ми удвох і тримаємося, – розповів нам журналіст.
Бажаємо Анатолію Георгійовичу ще довгих років життя, здоров’я і лише приємних спогадів.
На знімках: Анатолій Андрєєв, фото з особистого архіву автора
Джерело – Гривна
