6 травня під час розмінування території Херсонщини бригада піротехніків потрапила під російський артилерійський обстріл. Того дня загинули шестеро саперів, троє були поранені. Серед загиблих саперів – Ігор Соловйов, Олександр Ходаковський, Андрій Орлов, Володимир Погорєлий, Микола Шолох, Роман Каленик. Історії трьох загиблих рятувальників розповідає «Суспільне».
12 травня 2023 р., Миколаїв. Рятувальники вшановують пам’ять своїх загиблих колег. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
«КОХАНА, ПЕРЕДЗВОНЮ. ЇДЕМО ПРАЦЮВАТИ»
«Кохана, передзвоню. Їдемо працювати. Все буде добре». Це була остання телефонна розмова Орисі Орлової з чоловіком Андрієм зранку 6 травня.
Рятувальник Андрій Орлов, Херсон. Фото надала Орися Орлова
Андрій Орлов залишався працювати в окупованому Херсоні. Росіяни тиснули переходити на їхній бік. Тоді наприкінці літа рятувальники, які залишилися вірними Україні, виїхали на підконтрольну територію.
«Він продовжував гасити пожежі, рятувати людей. Він дуже любив цю роботу. Потім десь у серпні вони ледве-ледве усі виїхали з Херсона», – розповідає дружина Андрія Орлова Орися.
Рятувальник Андрій Орлов, Херсон. Фото надала Орися Орлова
На підконтрольній території Андрій разом з іншими херсонськими рятувальниками продовжив виконувати службові обов’язки. Куди б не спрямовували команду – у Запоріжжя, Кривий Ріг, Кропивницький – Андрій і колеги ліквідовували наслідки російських обстрілів, розміновували, гасили пожежі. Дуже чекали, каже Орися, визволення Херсона.
«Коли звільнили Херсон, вони сиділи вже тут, топталися. Уся група тільки й говорила: “Коли вже їхати в Херсон?”. Їм вже треба було працювати… За кілька місяців після того, як Херсон звільнили, рятувальники повернулись до домівок», – розповідає дружина загиблого.
Андрій Орлов разом з дружиною. Фото надала Орися Орлова
Родина останні 4 роки жила в селищі Іванівка Генічеського району, до цього весь час – у Херсоні. Андрій став до лав служби з надзвичайних ситуацій після строкової служби. Близько двох десятків років займався улюбленою справою.
«Він був добрий, спокійний, турботливий, він усім допомагав, він нікому в проблемах не відмовляв. Що б не сталося, він завжди біг на допомогу. Дуже хороша людина була», – згадує Орися Орлова.
Андрій Орлов із сім’єю на відпочинку до повномасштабного вторгнення РФ. Фото надала Орися Орлова
Зараз Орися і 10-річний син Даниїл живуть у Кам’янці-Подільському. Там же й поховали Андрія Орлова.
«Андрій мріяв, щоб скоріше закінчилася війна, жити разом, у спокої, у мирі, дитину поставити на ноги, виростити, оженити», – каже Орися Орлова.
ПРИСВЯТИВ ЖИТТЯ БЕЗПЕЦІ ЛЮДЕЙ
Він майже 15 років служив у ДСНС. 6 травня начальник групи частини піротехнічних робіт, майор служби цивільного захисту Ігор Соловйов загинув разом з 5-ма рятувальниками під час обстрілу військових РФ, розміновуючи деокуповані населені пункти. Про покликання, родину та останню розмову з чоловіком розповіла дружина Ігоря Соловйова Софія.
Вибухотехнік ДСНС Ігор Соловйов. Фото: ДСНС України
У квартирі безліч пам’ятних речей. Записка до коханого чоловіка та тата, нагороди, світлини щасливої родини. Тепер це все, що лишилось у Софії Соловйової. Вони дуже любили фотографуватися, щаслива родина тепер тільки на фотокартках.
Родинні фотографії загиблого вибухотехніка Ігоря Соловйова. Фото: Суспільне Херсон
Ігор Соловйов народився у Великій Олександрівці на Херсонщині. Його батьки – вчителі, так само як і бабуся, говорить дружина. Але Ігор з дитинства обрав інший шлях. Після школи – одразу до Національного університету цивільного захисту. Під час навчання захопився справою свого життя – піротехнікою.
«Дуже любив свою роботу і багато часу присвячував їй. Він завжди вдосконалював свої знання, щось вивчав, щоб він та його команда була в безпеці», – розповідає дружина.
Нагороди загиблого вибухотехніка Ігоря Соловйова. Фото: Суспільне Херсон
Після закінчення навчання Ігоря розподілили до аварійно-рятувального загону Керчі, де він працював до анексії півострова. У 2014-му, коли Крим був окупований, Ігор виїхав у Херсон. Другу в житті окупацію він зустрів із початком повномасштабного вторгнення. Родину одразу вивіз, а сам лишався на робочому місці у підрозділі ДСНС, допоки це було можливо.
«Вони працювали до травня. Потім окупанти почали заходити до загону, брати документи. Оскільки він був учасником АТО, і вся команда, вони поїхали. Деякий час були приписані до інших частин», – згадує Софія.
Як тільки Херсонщину почали звільняти, Ігор розміновував деокуповані території, а зі звільненням обласного центру повернувся до Херсона.
«У них не було вихідних, не було відпусток. Вони працювали, намагалися розмінувати якомога більше території. Він розповідав, що розміновували маленьку частинку, а вивозили стільки боєприпасів, і це дуже важко. В основаному він працював у полях, а поля дуже заміновані», – говорить жінка.
Вибухотехнік Ігор Соловйов на розмінуванні. Фото: ДСНС України/Telegram
Під обстрілами Ігор з командою піротехніків був усюди, але завжди вдавалось сховатися, розповідає Софія. Напередодні загибелі, 5 травня, дивно почала поводити себе донька. Дівчинка плакала й просилась до тата, а заспокоїлася лише коли побачила його по відеозв’язку.
«Я злякалась, у мене промайнула думка якась така, якщо я подзвоню, а він не візьме трубку. Я подзвонила – він узяв слухавку, дочка одразу заспокоїлась, почала показувати як вона катається на скейті», – розповіла дружина Ігоря.
Свою маленьку Адеаліну Ігор дуже любив, розповідає Софія. Завжди мріяв саме про доньку.
«Коли ми познайомились, одружились, я завжди хотіла хлопчика, а він дівчинку. І ми домовились, коли завагітніємо, він називає дівчинку, а я хлопчика. Він назвав її Адеаліна Ігорівна на честь бабусі», – говорить Софія.
Їхнє кохання було взаємним. Донька обожнювала батька і не відходила від нього. Побути усією родиною востаннє їм вдалось на Пасху, коли Софія з донькою приїздили до тата в Херсон з Кривого Рогу, де тимчасово проживають через обстріли.
У кінці червня майору служби цивільного захисту, начальнику групи частини піротехнічних робіт Ігорю Соловйову мало б виповнитись 32 роки. Поховали чоловіка у Великій Олександрівці.
«У БАТЬКА ДУЖЕ НЕБЕЗПЕЧНА РОБОТА»
Дружина загиблого херсонського рятувальника Романа Каленика Анна дізналася, що Роман готував свого 13-річного сина до самостійного життя, уже після похорону чоловіка. Жінка розповіла про те, як Роман Каленик став рятувальником і чим була для нього ця робота.
Роман Каленик на місці знищеного російського вертольота. Фото надала Анна Каленик
У листопаді Роману Каленику мало б виповнитись 39 років. Усе життя працював на землі. Родина – із Федорівки Дар’ївської громади. Для нього настав час очищувати рідну землю від російських снарядів.
«Він сам собі землеробством займався, гектари обробляв, людей возив на поля, коли сам на себе працював. Влітку цього року мав бути рік, як він став рятувальником. У 2022-му році навчався. З Київської області перевівся сюди. Його тягнуло додому», – розповідає дружина.
Роман Каленик (посередині) разом із колегами. Фото надала Анна Каленик
У Херсоні Роман встиг попрацювати півтора місяця. Він із захватом описував дружині роботу й колег.
«Йому так сподобався цей колектив, ці хлопці. Він каже: “Ми тут, як сім’я. Кожен один за одного стоїть. Мені так приємно потрапити сюди”. Він на роботу, як на свято, летів», – продовжує Анна.
Роман Каленик разом з дружиною і сином
13-річного сина Данила батько навчав всього, що може знадобитись у житті. Про те, що його робота пов’язана з великим ризиком, теж колись сказав синові.
«Він навчав сина всього, чого тільки можна, що встигав. Із собою завжди брав, все показував. Якщо чесно, можна сказати, він його і готував: у батька дуже небезпечна робота, може статися, що ти з мамою можеш лишитися один. Дуже ризиковий був. Він у мене найкращий. Таких чоловіків просто не існує», – каже Анна Каленик.
Таміла Іванова, «Суспільне»
Джерело – Гривна
