Родина Гордових виїхала з Каховського району Херсонської області. Жили на Тернопільщині, потім оселилися на Сумщині. Пані Любов розповіла Суспільному, як тікали зі своєї домівки, шукали нове місце і як з трьома доньками живуть зараз.
Любов і її троє доньок від п'яти до 14 років нині мешкають в одному з сіл Роменського району. Приїхали сюди близько року тому. Сільська рада виділила родині будинок. За словами Любові Гордової, тут майже п'ять років ніхто не жив. Не було води, а газ і світло вимкнули через борги. Спочатку обживалися тут разом з чоловіком, але потім розійшлися. Тож тепер жінка облаштовується сама.
Папуги, коти, дров'яне опалення
"Були колоди, я їх перерізала пилочкою, забила цвяхи, зверху накрила і зробили столик. З чого було, з того і зробила. Квітів понасаджувала. Дуже люблю квітами займатися, це якось заспокоює. Підлогу перефарбувала. Була яскраво-жовтого кольору. А так поки немає за що робить. Дуже хотілося б переклеїти шпалери. Через сільську раду питала, де можна купити хоча б елементарні стіл, стільчики. Нам порадили місцеву жительку, яка допомогла нам", – розповіла пані любов, показуючи свою нову домівку.
В хаті дров’яне опалення. Сама будівля дерев'яна, швидко охолоджується, тож котел необхідно постійно топити. В стелі діра. Як сказали сусіди Любові, в будинку був камін, який попередні власники розібрали. Вода з місцевої вежі, але брудна, потрібен фільтр. Жінка його купила, але встановити нікому.Господарства у родини поки немає, розповіла пані Любов. Вдома не було потреби тримати, а тут, можливо, заведуть птицю. Зараз із живності в родині є папуги і коти.
"Кєша (папуга – ред.) дуже грайливий хлопчик. Іншого мені подарувала дівчинка з Ромнів. У нас три коти. На дорозі забрали котика, ми пару раз їздили в Ромни і бачили, як воно сидить. Воно маленьке було таке, грудка на долоньку. І викормили. Іншого котика ми взяли також маленьким з попереднього місця проживання. Ну виріс тепер такий в нас кабанчик, як ми на нього кажемо. І ще одну кішечку нам підкинули. Дівчатка назвали Люською".
Сни про війну та спогади про окупацію
Майже увесь час Пані Любов з доньками. На роботу влаштуватися не може, бо дівчатка бояться залишатися самі."Бояться виходити надвір. Вони зі мною більш ходять, на майданчик дитячий. Менша чує навіть шум машини – вона боїться. Ходили до психологів, які допомагали. Дуже часто сниться, що біжить, наприклад, сусідка і каже: "Люба, за вами приїхали вас убивати". І ми ховаємося. Дуже часто сниться. І дітям часто сниться війна. Єва часто розказує, як ми їдемо на машині, а за нами ракета летить. Тому що ракети бачили кожен день. Від нас недалеко стояла їхня (російських військових – ред.) ракетна установка, де вони запускали кожного ранку, до 5 години ранку запускали ці ракети", – загадала пані Любов.
Розповіла, що 24 лютого 2022 року були вдома, у селі Чорноморівка Каховського району Херсонської області:
"Ранок почався з того, що почули, як труситься земля. О 04:23 пролунали перші вибухи. Вийшли – а воно повністю небо все червоне. Всі все зрозуміли, і почали їхати машини з цивільними людьми. До Нової Каховки доїжджали і назад верталися, бо там вже прорив був. О 09:23 у нас вже біля будинку їхала російська техніка з їхніми гімнами. Діти були налякані. Всі боялися, спали одягнені. Були періоди, коли зовсім не було що їсти. Сухарі їли з цвілого хліба. З забитими вікнами сиділи 3 місяці, потім я почала потрошку на терасу виводити дітей, щоб вони хоча б сонце побачили. Ну а потім почали виїжджати в сусідні села, де можна було купити продукти. Чоловік працював у фермера, там, де працював і до вторгнення".
Родина вирішила виїхати у вересні 2022 року, коли почастішали обстріли. Чоловіка росіяни забирали на перевірку.
"По дорозі на балках лежали міни у шаховому порядку, і водій їхав. Їхали без світла, тому що "сіра" зона і не можна було світло вмикати. Коли ми проїхали ці міни, відкриваються в автобусі двері, світло не вмикається. Всі замовкли. Ми думали, що вже все, вже нас немає. Вмикається світло і нам кричать: "Слава Україні!" І ми зрозуміли, що ми вже на нашій території. Ми падали, ми цілували землю".
Привітання по-херсонськи у селі на Сумщині
Спочатку родина евакуювалася в Тернопільську область, де прожила кілька місяців. На Сумщині, розповіла Любов, відчула себе наче вдома:"Дивлюся, люди йдуть. Усім же ж цікаво, заглядають. Я кажу: "Добрий день", а мені відповідають: "Здрасьтє". І це щось таке натхнення було. Це наше, херсонське, оце "Здрасьтє".
У селі, де вони зараз живе родина, неспокійно."Упав "шахед" у село. Дуже перелякалися. Не знали вже, як поводитися, тому що оці вибухи, воно все згадується. Страшно і тут, і з мамою розмовляю в Києві – і в Києві страшно. Я навіть не знаю, куди можна було б поїхати. За кордон я не хочу, я хочу залишатися в Україні".
14-річна Богдана пише вірші про війну, про Херсон і про домівку. Дівчата навчаються онлайн та мають свої захоплення, розповіла пані Любов:
"Богдана в нас любить манікюром займатися. Сашуня любить малювати, гратися в будиночку. Єва з трьох років самостійно займається в нас. Дуже хоче гімнастикою займатися. Тут немає можливості. Плануємо, якщо все стане гаразд, як раніше, десь будемо ближче до міста шукати. Можливо, робота якась знайдеться".
"Російські військові живуть у нашому будинку"
Зараз родина живе на соціальні виплати. Фінансово допомагає мама та іноді – колишній чоловік."Дуже хочеться додому. Якби це було вдома, мені б вистачило рідних стін. Зараз там живуть російські військові в нашому будинку. Дуже хочеться на могилки. Якби я знала раніше, що я туди не зможу повернутися, я хоча б землі набрала, щоб тут зробити поховання", – поділилася Любов Гордова, переселенка. З людьми, які залишилися вдома, пані Любов, майже не спілкується.
На стінах нової оселі – дитячі фотографії з мирного життя. Тільки їх та документи взяли з собою, коли тікали з дому. Зараз жінка займається волонтерством, допомагає біженцям і військовим. Донька Єва передає малюнки для захисників.
Родина поступово наводить лад в будинку і на подвір’ї, яке було заросле бур’янами у людський зріст, коли вони сюди приїхали. Є свій город, тому мають смачні домашні овочі, а ось херсонських фруктів не вистачає."Дуже хотілося б винограду, персиків наших. Ми тут купували персики, навіть вони були переспілі, ну того запаху і того смаку, що в нас там – я знайти не можу".