Найстрашнішим місцем стала місцева дамба, яка вела в село і з нього.У колись мальовничій Олександрівці, що на Херсонщині, росіяни підірвали, побили бронетехнікою або просто розстріляли фактично кожен будинок, а це майже тисяча хат, а ще школа, садочок, будинок культури. Після звільнення люди лише починають повертатися у рідне село, яке не можуть впізнати, йдеться в ТСН.
Здається, російські військові поставили собі за мету повністю знищити мальовниче село на березі Дніпровського лиману і їм це майже вдалося.
Поміж спалених автівок нипає Анатолій Носенко. До війни у нього у селі було 2 магазини та СТО, тепер лише потрощені стіни. “Тут купа трупів, нещодавно, десь місяць назад наших пацанов знайшли, одні кісточки, в пакеті винесли”, - розповідає чоловік.
Але найбільша трагедія села Олександрівка сталася на дамбі. Навіть місцеві не знають кількості загиблих, вони кажуть про десятки людей. Тут гинули волонтери, які намагалися привезти допомогу, місцеві, які їхали до родичів, тут гинули військові, які звільняли це село. Тут з десяток цивільних авто, спалені броньовані машини, на іншому боці російський танк та кілька БМП. “Якщо було пекло, то воно було саме тут”, - кажуть люди.
Місцеві й зараз дивуються, як вони тоді змогли вижити. “Вони й "лімонки" кидали в погреби, вже не питали чи хтось там є. Ми під обстрілами, нас з автоматів розстрелювали, коли ми до садочка йшли, щоб виїхати, ми думали, що ми вже не виїдемо”, - каже мешканка села Олександрівка Світлана Хильченко.
Виїхали, а тепер повертаються, хоча жити у рідному селі практично неможливо, у селі немає ні світла, ні газу, ні води. “Я хочу кричати на весь світ про допомогу про відновлення електропостачання та газопостачання, адже це дозволить людям швидше повернутися в свої будинки і проводити ремонтні роботи”, - бідкається староста села Олександрівка Наталя Каменецька.
Хоч і без світла, але відновлювальні роботи в Олександрівці таки почали. Несподівано для місцевих до них заїхало понад 160 будівельників. Ці чоловіки з Рівненської області, привезли з собою кілька фур дощок, крокв, колод і одразу ж беруться за роботу.
Володимиру Кістіню ще до вечора накривають хату, хоч плівкою, але вже не капатиме на голову. “Наше основне завдання трошки допомогти людям, десь і стіни підладжуєм, стелі, але перше - дах, бо як немає даху, то нема сенсу”, - каже організатор будівельної бригади Володимир Бричка.
Зорганізував усю цю будівельну бригаду пастор Володимир Бричка. У цього чоловіка 12 дітей і понад 40 онуків, але дідусь не сидить вдома, він зібрав людей і поїхав за тисячу кілометрів відбудовувати село, про яке раніше ніколи не чув.
