Новомиколаївку на Херсонщині звільнили у жовтні минулого року, після восьми місяців окупації. Російські війська грабували та залякували людей, не випускали із селища, розповіли Суспільному місцеві жителі.Під час окупації у селі не було комунікацій, магазинів та медичної допомоги. Зараз у населеному пункті відновлюють життя: є електрика, вода, працюють магазини та фельдшерський пункт. Також повернулося близько пів тисячі людей, до повномасштабної війни було майже 600.
"Зараз добре, коли їх нема. Було страшно, дуже страшно. Коли ходили по вулицях, БТР стояли з обох боків, а їх по вісім чоловік у кожен двір заходило", – говорить жителька Новомиколаївки Людмила.
Людмила у власному городі. Фото: Суспільне Дніпро/Юрій ТиннийЖителі села садять городи та займаються тваринництвом. Також фермери потрохи виходять у поля попри те, що території навколо населеного пункту заміновані.
"Хлопці на свій страх і ризик їдуть самі в поле, бо вже другий рік поспіль вони не можуть нічого посіяти, не можуть прибрати, не можуть обробити землю, а землі необробленої дуже багато у людей. І просимо, щоб хлопці не виїжджали, бо ніхто не розміновував поля. Селу треба жити: люди живуть, люди тримають сільське господарство, тримають курей, свиней, корів, яких треба годувати", – говорить староста села Юлія Борух.
Юлія Борух. Фото: Суспільне Дніпро/Юрій ТиннийЛюдмила також тримає власний город. Жінка каже: минулоріч під час обробки землі знаходила уламки від російських снарядів.
"У мене на городі був ще торік уламок. Минулого року там усі боялися, а потім все огородила, помітила, садили і зараз садимо. У степу, ось у мене зять фермер – не виходить, бо по його полях якраз їздили, закидане повністю", – розповідає вона.
Людмила прибирає у своєму городі. Фото: Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Людмила прибирає у своєму городі. Фото: Суспільне Дніпро/Юрій ТиннийІнша жителька Новомиколаївки – Ольга, каже: якби не гуманітарна допомога, не знали б як жити.
"Техніка стоїть, у полі не працюють, бо заміновано – не пускають. Якби не гуманітарка, ми б не знали, як жити. Зараз у мене дохід з корівки, здала молоко – оце я маю. А так роботи немає, сидимо вдома", – говорить вона.
Ольга. Фото: Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Ольга. Фото: Суспільне Дніпро/Юрій ТиннийПід час окупації, розповіла жінка, російські військові забирали в людей продукти та техніку.
"Росіяни були, якути були, буряти були, кадирівці були. Спочатку техніку, машини забирали, потім почали автобуси… Дістали десь автобуси – почали їздити по вулицях картоплю, закрутки. А щоб не заходили у двір, бо вони тоді дебоширили, то просто люди почали виносити їм свої продукти", – розповідає Ольга.
Фермери не можуть працювати у повному обсязі, адже поля навколо села заміновані. Фото: Суспільне Дніпро/Юрій ТиннийДіти Людмили намагались виїхати з Новомиколаївки тричі, розповідає жінка. Втім війська РФ просто не випускали їх за межі населеного пункту.
"Намагалися виїжджати тричі – не випускали, так і залишилися. Ні школи ж не було, нічого, усе було під забороною. Не магазинів, хліб пекли самі, хто міг, коржі. Дерть мололи навіть, просівали, бо борошна не було. Дякую місцевому фермеру, зміг перемолоти зерно якось, роздав людям пшеницю борошном", – каже жінка.
Гуманітарна допомога для жителів Новомиколаївки. Фото: Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Гуманітарна допомога для жителів Новомиколаївки. Фото: Суспільне Дніпро/Юрій ТиннийЖителі села допомагали одне одному, розповідає місцева жителька Поліна. Ходили до колодязя та набирали одне одному воду.
"Ми жили вісім місяців без води, без світла. Ходили де колодязь є у селі. Дякую, мені ось сусід там, у нього троє діток, то він удома був. То він поїде, та й мені бочок води привезе, на п'ять літрів чи на три", – каже вона.
Поліна (праворуч). Фото: Суспільне Дніпро/Юрій ТиннийНаразі у населеному пункті відновлюють комунікації. Також відновлювати свої будинки повертаються й жителі села.
"Уже з’явилося світло, є центральне водопостачання. Люди відновлюють, повертаються до села, починають жити заново. Волонтери приїжджають до нас дуже часто, лікарі, роздають гуманітарні ліки людям", – розповіла Юлія Борух.
Роздача гуманітарної допомоги у Новомиколаївці. Фото: Суспільне Дніпро/Юрій Тинний"Дай Боже, щоб так і було вже, що скоріше вигнали їх, і все це закінчилося. Хочеться нормального життя, хочеться просто жити вже. Не кажу що так, як раніше. Як раніше ми не зможемо, бо вже це все не забудеться ніколи", – говорить жителька Новомиколаївки Людмила.
Суспільне Дніпро