«Не питайте, бо буду плакати, не питайте», — Зоя Кудако, переселенка з Херсона.Так із сумом на очах говорить про рідний Херсон Зоя Кудако. Вона переїхала до Чернігова минулого року. Проте ще досі переживає той біль, який принесла на її малу батьківщину війна.
«У січні 2023 року забрав син, бо дуже почали бомбити. Сюди забрав, до Чернігова, тому що він тут звільняв, захищав ваш Чернігів. Молодший мій син. А старший у Херсоні зараз», — Зоя Кудако, переселенка з Херсона.
Її сини з перших днів повномасштабної війни стали на захист України. Молодший отримав поранення, захищаючи Чернігів. Пішов добровольцем, старший – захищав країну ще з 2014 року. Жінка пригадує, що коли до міста зайшли окупанти, вони ходили по квартирах і шукали родини військових.«Коли ці орки прийшли – 8 місяців під ними. Усі ці 8 місяців чекала, що прийдуть, бо документи всі вдома, а в мене два сини на нулі, в окопах. Але, дяка Богу, пронесло. Сусіди хороші. Ніхто нічого не сказав, ніхто нічого не показав. У жовтні звільнили і почали бомбити. А ми в Херсоні на острівці живемо. Там п’ять заводів корабельно-будівельних. Вони на лівий берег відійшли. А що там… І кілометра нема від нас. Так бомбили, просто жах», — Зоя Кудако, переселенка з Херсона.
Жахи війни позначилися на здоров’ї Зої Кудако. Вона інвалід першої групи, а під час війни ще й отримала інфаркт, коли – й сама не знає. Дізналася про нього вже в Чернігові.
«У той час це складно – чекати і не знати. Той там, цей тут. Як у вакуумі. Це гірше за все. Зараз бомблять страшно, але я вранці подзвонила, взяли трубку – «Мамо, все нормально». Все, слава Богу, живі, здорові. Старих людей не чіпали, а молодь… Уночі мішок на голову і повели кудись, із десяти міг повернутися один. Хто знає, де та куди. Все заборонили. Банків нема, а в нас пенсія на картку йде, виживати треба. Ми, двоє пенсіонерів, на пенсію тільки й жили. От і плести почала. Хоч на хліб якось», — Зоя Кудако, переселенка з Херсона.
Зараз Зою Кудако можна зустріти на одній із вулиць Чернігова неподалік від будинку, де оселилася. Там вона плете і продає килимки, аби заробити хоч якісь гроші на ліки.
«Я взагалі плету дуже давно, я з молодості заробляла. Двох синів на ноги ставила. У 80-х роках плела і пальто, і кардигани, і костюми спицями та гачком. Сама навчилася. Сама плела. Тоді був час такий, шерсті було повно, яку хочеш – бери. Я швидко в’яжу. А різати дуже складно. Водянки від ножиць. Різати дуже довго. А плести… Я ось три килимки вже за ранок сплела, підсковорідники. Ще ось один завершу, поки додому піду, великий. Я в Херсоні плела і зараз сюди приїхала, познайомилася з волонтерами, вони допомогли мені надіслати в Куп’янськ, Слов’янськ», — Зоя Кудако, переселенка з Херсона.
Багато килимів жінка передала нашим захисникам, аби їм було тепліше в холодних окопах. Вони її називають «мама Зоя», а вона завжди чекає від них повідомлення та радіє, коли вони пишуть, що в них усе добре і живі.
cheline.com.ua