24.02.2022
Початок російського вторгнення Олена згадує так:"Почули вранці вибухи. Через деякий час побачили в стороні Чорнобаївки дим, горів аеропорт (о шостій ранку 24 лютого у Херсоні вже чули вибухи й бачили стовпи диму зі сторони аеропорту в Чорнобаївці та військових частин – ред.)".
22 березня 2022 року, згадує жінка, російські війська зайшли в Білозерку.
"У нас у селі люди почали одразу виходити на мітинг. Їх розігнала армія РФ пострілами. Потім вони (росіяни, – ред.) почали їздити по Білозерці, заходити до будинків, записувати скільки людей живе, дітей".
Олена Романюк у селі Бірківка. ФОТО: Суспільне Чернігів
Одного дня прийшли й до її родини:
"Обшукали весь будинок. Перевіряли документи. Питали, де, хто живе, щоб зайняти той будинок".
За вісім місяців окупації, каже Олена Романюк, ціни на продукти виросли.
"Хліб був 50 рублів. Пенсію давали людям теж російськими рублями. У тих, у кого на карточці була пенсія – отримували у гривнях. Це страшно було".
Також росіяни людям з Білозерки пропонували евакуюватися у російський Ставрополь. Дітей теж пропонували віддати до табору у Крим.
"Ми деякий час ховали навіть дітей, не пускали на двір, на вулицю. Так і жили".
"Нам не було, де жити"
О 6:00 6 серпня 2023 року, згадує Олена, її розбудило повідомлення на телефоні."Прийшло повідомлення, що вода вже почала потроху прибувати. Я розбудила дітей. Ми зібрали одразу необхідні речі: документи, речі. Води спочатку не було, та вона починала потроху прибувати й прибувати. Цілий день і вечір ми спостерігали, як вода прибуває, та нічого з цим подіяти не могли".
За її словами, люди з Білозерки робили дамбу, щоб вода не так швидко прибувала.
Відстань між Каховською ГЕС та Білозеркою — 87,85 кілометра.
Відстань між Каховською ГЕС та Білозеркою — 87,85 кілометра за картами Google Maps. ФОТО: скриншот Google Maps
"До дев’ятої години вечора 6 червня вода була вже на сусідній вулиці. Звідти почали евакуйовувати людей. Всю ніч ми зі старшим сином Євгеном спостерігали за рівнем води, ставили мітки. Ближче до четвертої ранку (7 серпня 2023 року – ред.) вода вже була у нашому дворі".
Будинок Олени Романюк у воді. ФОТО: з особистого архіву Олени Романюк
Олена розповідає, що близько дев’ятої ранку їх будинок впав на очах дітей.
"На жаль, ми не встигли врятувати одну собачку. Чоловік намагався це зробити, поки стіни не впали. Після того, як вода почала спадати, ми почали розбирати те, що залишилось від будинку. Старший син Євген сказав тоді мені: "У нас немає тепер сенсу життя".
Те, що залишилось від будинку Олени Романюк. ФОТО: з особистого архіву Олени Романюк
Після того, як вода почала сходити, родина почала розчищати будинок.
"Найняли техніку: трактор, машину. Молодший син, Толя, навіть попросився в трактор, щоб допомагати (сміється – ред.) потім сказав мені:
"Мамо, у мене були моторошні відчуття. Мені не вірилось, що це наш будинок".
Молодший син Олени – Толя допомагає розбирати залишки будинку, в якому він жив у Білозерці. ФОТО: Іван Антипенко
Сусід Олени Романюк допомагає жінці вивезти залишки будівлі на сміттєзвалище. ФОТО: Іван Антипенко
Сусід Олени Романюк допомагає жінці вивезти залишки будівлі на сміттєзвалище. ФОТО: Іван Антипенко
Переїзд на Чернігівщину
Відстань від Білозерки на Херсонщині до Бірківки на Чернігівщині — 751 кілометр.Відстань від Білозерки на Херсонщині до Бірківки на Чернігівщині — 751 кілометр за картами Google Maps. ФОТО: скриншот Google Maps
Як розповідає Олена, сусіди з Білозерки відкрили збір на будинок.
"Ми почали шукати варіанти через Інтернет. Спочатку дивилися на Херсонщині, Миколаївщині, потім і по всій Україні. Так і знайшли будинок в селі Бірківка".
Також, додала Олена, з собою перевезли все, що вдалося врятувати, у тому числі собак, котів.
Будинок в Бірківці в який переїхала родина. ФОТО: Суспільне Чернігів
Собака, яку родина привезла з Білозерки на Херсонщині. ФОТО: Суспільне Чернігів
Тепер родина починає життя на Чернігівщині.
Люди в Бірківці, каже Олена, дивуються, коли дізнаються звідки вони приїхали.
"У нас переїзд був вже в холодну пору року (осінь 2023 року – ред.). Не звично після теплого півдня. Ми звикли до спеки, а тут дощі часто. Ліс є. Нам все це нове, незвичне. З сусідами теж потроху роззнайомилися. Діти в школу вже тут пішли".
Суспільне Чернігів