Сім’я вимушеної переселенки з Херсонщини Олени Богданової приїхала до Чернівців із селища Дніпряни, що під Новою Каховкою. Жінка згадує – 24 лютого 2022 року прокинулася близько 5 ранку від вибухів, які спочатку сприйняла за грім.
«Потім через 5 хвилин ми зрозуміли… і так було цілий день. Об 11 ранку вже все – їздили танки, БТРи, ми були окуповані. Півтора місяці боялися навіть вийти з двору. Поки був інтернет ми читали, і нас попередили, що в Херсоні, коли вони заїхали – уже дівчат насилували, у нас доньці 12 років ще не було», – згадує Олена Богданова.
Жінка додає, що боялися не лише жінки, небезпека загрожувала й місцевим чоловікам. Особливо тим, що були в АТО.
«З перших хвилин, як вони заїхали, ми дізналися, що в Новій Каховці чоловік на велосипеді злякався, їхав бігом і його розстріляли. Потім в 10 метрах від нас їхало купа техніки, вибачте, ну як фашисти заїхали й почали їздити великими колонами, це було страшно», – розповідає вимушена переселенка
Як тільки смеркалося, мешканці вимикали світло, щоби не привертати увагу загарбників, – згадує жінка.
«У мене дитина служила. У грудні місяці, перед війною, один встиг виїхати із жінкою в Прагу на заробітки, а другий тільки з армії приїхав, він служив у президентських військах. Казали – ого навіть форма є, ремень. А він перед цим тільки забрав форму і дзвонив казав – закопуй. Перевіряли телефони, хлопців забирали за заставку на телефоні із гербом України», – каже Олена Богданова.
Український зв’язок у населеному пункті був лише перші три дні.
«Поки ще був інтернет, поки був зв’язок, то ми дізналися, що Шилова балка Бериславський район – там йшли бої, але українська армія відступила, щоб не постраждало мирне населення. Люди там три дні сиділи в підвалах, ми теж готувалися», – пригадує жінка.
Виїхати з окупації Олена Богданова разом із чоловіком та трьома неповнолітніми дітьми змогла лише 3 липня.
«В цей день, коли ми виїжджали – це була неділя. Нас забрав перевізник о 4 ранку, й о 8 ранку ми вже були в степу в селі Василівка. Там ми стояли в спеці до 5-ї вечора, чекали поки дадуть добро проїжджати. Але сам водій сказав, що так швидко ми ще не проїжджали. Складно було – багато блокпостів, майже кожні 100 метрів. Також йшли бої, літали над нами ракети», – додає переселенка з Херсонщини.
За те, щоби потрапити на підконтрольну Україні територію, довелося заплатити чимало. З грошима допомогли старші сини, які виїхали раніше.
«Ми платили перевізнику, а він уже з ними домовлявся. Ми чули, як вони там робили йому замовлення – мовляв будеш їхати назад і що ти повинен привезти. Тобто за кожну людину, чи маленька дитина, чи дорослий чоловік, ми заплатили по п’ять тисяч, але до цього, у перші місяці окупації, ми чули, що треба було заплатити півтори тисячі доларів, тому ми не могли виїхати», – ділиться Олена Богданова.
Нині сім’я живе в модульному містечку в Чернівцях.
«Тут дуже тепло. Менша дитина навіть встає і каже – мама виключай, бо нема чим дихати. Тут дуже тепло. Вони не такі маленькі, не повзають, тому підлогу ми не відчуваємо, що холодна. Стараємося робити домашній затишок, доньку відділили, хлопців відділили. А так – тепленько, школа поруч, донька ходить у художню школу», – каже жінка.
У Херсонській області в Олени Богданової залишилося багато родичів. Каже, що вони зараз у справжньому пеклі, виїхати звідти не можуть, тож чекають на Збройні Сили України.
«Коли вони звільнили Херсон, вони почали так само з Нової Каховки все вивозити. Вони давно вивезли лікарні, школи, дитячі садки, музеї, у нас дуже багато цінностей там було. І вже скільки місяців у нас така надія, що все ж таки раз вони обікрали, то ось-ось мають звільнити й ми вже декілька місяців чекаємо. Там сіра, страшна, мертва зона», – зазначає переселенка.
c4.com.ua