Ця історія про дівчину, яку в херсонських творчих колах добре знають як талановиту майстриню-вишивальницю і поетку. Під час війни Тетяна знайшла втіху й розраду в малюванні. Розповідаємо, як нове захоплення змінило її життя.
Малювання – спосіб творчої реалізації та порятунок від війни
Тетяна завжди захоплювалася роботами художників, вважаючи, що вони бачать світ глибше за інших. Її любов до малювання розпочалася зі спостереження за вуличними художниками, дивилася, як вони працюють на пленерах. Пізніше спробувала займатися вітражним розписом – малювала на склі. Каже, виходило непогано, але якісь інші справи витіснили це захоплення.Повернулася до малювання Тетяна у 2018 році, коли отримала в подарунок на Новий рік прості акварельні фарби. Спочатку це було просто хобі, але згодом Тетяна з властивою їй жагою до самовдосконалення почала вчитися й відпрацьовувати майстерність. Ще до війни брала участь в онлайн-марафонах для новачків, які проводила одеська художниця Мар’яна Брюханова, навчалася на онлайн-курсі основам акварельного скетчингу (техніка швидкого малювання) та графіки.
Навіть у перші дні війни, коли ми сиділи під обстрілами, я малювала, щоб хоч трохи абстрагуватися від тих вибухів, від того гуркоту війни, який постійно чули, – розповідає Тетяна.
Та згодом стало геть не до малювання, будинок буквально здригався від вибухів, ворог влучав у сусідні будівлі, і Тетяна та її рідні падали на підлогу й молилися. Щойно з’явилася можливість виїхати до безпечнішого місця, вони поспішно залишили свою домівку. А після виїзду дізналися: їхній дім потрапив у епіцентр обстрілу й згорів дощенту. Якийсь час Тетяна з мамою та батьком жила у Збаражі, але дуже сумувала за південним теплим п'янким повітрям і переїхала до Одеси, щоб бути ближче додому.
Вона втратила дім, але не силу духу та бажання творити. Вивезені з дому блокнот з графікою, лінер та олівці повернули Тетяну до рівноваги, а малювання виявилося найкращим способом переживати важкі моменти. На відміну від вишивання, яке, за поясненням майстрині, було більш технічним заняттям, під час нього в голові продовжували роїтися думки, малювання захоплювало всю її увагу.
Допомога тваринам, нові горизонти та перші успіхи
Коли російські окупанти підірвали греблю, Тетяна переглянула свій невеличкий доробок, відібрала вісім найкращих малюнків на продаж, хотіла вторговані кошти передати волонтерам, які допомагали постраждалим від затоплення тваринам. Опублікувала допис, запропонувала друзям та знайомим долучитися до її акції, ціну на малюнки виставила символічну, але Її ініціатива знайшла відгук у багатьох людей. Вони переказували кошти часто більші за вказану вартість робіт.Мені завжди була шкода тварин, бо люди можуть самі собі раду давати, якщо це не старенькі, чи малі діти, а тварини – беззахисні. Я сама, після того, як ми виїхали й не мали зв'язку з селом, кілька місяців не знала, чи живі мої собака і кіт. Потім вивезти їх з фронтової зони допомогли волонтери, тому ця тема дуже мені близька, – пояснює Тетяна.
Після першої зібраної суми попит на малюнки не згасав. Тетяна продовжила малювати й виставляти роботи на продаж. Доволі часто малювала те, що просили. Проводила для цього опитування на своїй сторінці у фейсбуці.
За збігом, саме в цей час художниця-акварелістка Олена Дробишева, майстриня з великим досвідом, чиї роботи виставляються за кордоном, і за творчістю якою Тетяна стежила вже не один рік, набирала учнів для онлайн занять з акварелі. Звісно, навіть не роздумуючи, Тетяна долучилася і сумлінно навчалася близько пів року.
Коли почала займатися з Оленою, це був зовсім інший рівень, ніж під час навчання акварельному скетчінгу. Вона вчила нас живопису, якимось технічним азам. Вчила відчувати акварель. Не боятися її. Бути експресивними, не перемальовувати, а створювати оригінальне, – захоплено ділиться враженнями Тетяна.
Я створила 9 таких листівок AСЕО. Малювала Херсонщину, за якою я сумую. Ті місця, де колись побувала. І так, як вони мені запам'яталися. Наші плавні. Набережну в Херсоні. Залізний порт. Станіслав. Лимани.
Не маю багато інформації, але в лютому там відкрилася виставка в новому офісі благодійного фонду, який допомагає українцям. Це такий сучасний простір, мої роботи зараз прикрашають його стіни, – з гордістю розповідає художниця.
Історія Тетяни – це приклад того, як мистецтво може принести в життя нові сенси, допомогти пережити трагедію та надихнути на нові звершення. Її творчість – це свідчення стійкості українського духу та віри в краще майбутнє.
Ганна Щидловська, Вгору