Окупанти посилюють обстріли Херсона і жодного безпечного району у місті, вулиці чи будинку вже немає. Стріляють з важких гармат та реактивної артилерії хаотично, цілять у лікарні, багатоповерхівки і приватні обійстя. Щодня гинуть місцеві, бо у місті ще лишається багато людей - одні не мають фінансів, щоб виїхати, інші - не хочуть кидати оселі і рідне місто, йдеться в ТСН.
У діда Володимира частина будинку від влучання снаряду згоріла. “Постійно і вдень і вночі гатили, від і до, але такого не було, що одразу пряме потрапляння і загоряється. Ні, я буду тут до кінця, нікуди я не поїду, я вже тут 30 років живу, як я можу кинути та кому кинути, розтягнуть все”, - розповідає чоловік.
Окупанти щільно і вже цілодобово хаотично обстрілюють Херсон. Нині в місті не залишилося жодного безпечного району, прилетіли може за Дніпра в будь-який момент і будь-куди.
72-річна Людмила Олександрівна ще кілька днів тому жила у маленькому приватному будиночку, зараз він знищений. Її врятували покійна дочка, каже жінка. Снаряд влетів просто у дах її помешкання і вибухнув над головою. “В самому епіцентрі каструлька стоїть на плиті, я готувала поминальний обід, сьогодні 14 років як пішла моя дочка в інший світ, я чула звук ракети, що летить, я благала, Наталочка, не забирай мене і пішов удар”, - каже жінка.
Пенсіонерку витягнув незнайомець, який проходив вулицею. Він побачив наслідки вибуху і витяг стареньку з-під завалів, тепер Людмила Олександрівна живе у родичів. Таких людей, що втратили житло, за добу по кілька десятків. Найстрашніше, кажуть самі містяни, що починають звикати до смерті, яка завжди поруч. “До обстрілів звикається, діватися нікуди. Страшнувато, бігаєш по тих кімнатах, ніде сховатися, бо не знаєш звідки прилетить, падає з усіх боків”, - кажуть люди.
Відлуння вибухів від ворожої артилерії котиться усім містом, дрижать ще подекуди вцілілі шибки. Серед цього хаосу дві жінки з дітьми йдуть по гуманітарну допомогу, їжу не має за що купувати. У Херсоні Олена лишилася з своєю мамою і двома маленькими дітьми: хлопчику - 7, а дівчинці - 5. “Діти реагують, пішов у хлопчика тремор рук, і дівчинка боїться, і я теж боюсь”, - розповідає бабуся дітей.
Від кожного звуку вибуху у місті діти підскакують. У їхній багатоповерхівці лишилось з десятка два людей, але попри щоденні ризики жінки поки відмовляються виїзджати.“Ми тут для того, щоб місто жило. Якщо нас не буде, тоді нічого не буде взагалі, буде дике поле”, - переконана Олена.
Так думають і інші, тому побиті скалками вікна нашидкоруч закривають дерев'яними плитами, десь самотужки латають дах. Комунальники вивозять бите скло і цеглу, яка валяється біля осель, і засипають вирви на дорогах. Все це під артилерійську канонаду окупантів, яка розриває місто на шматки. Херсон бореться.