Ситуація в Херсоні щодня стає все гіршою, адже росіяни лавиноподібно нарощують інтенсивність обстрілів міста. Якщо раніше окупанти застосовували здебільшого снаряди, міни й реактивні ракети, то останнім часом все частіше накривають людські домівки запалювальними боєприпасами, йдеться в ТСН.
До війни тихі вулички Херсона нині звучать вибухами і вдень, і вночі. Після останніх вибухів жінка в німому горі схиляється до накритого ковдрою чоловіка, кілька разів її підіймає, ніби хоче пересвідчитись, що там - не він, не її син. “Єдиний мій син, мені більше нікого не треба, ані чоловіка, лише мій син, а його немає, ось для чого мені далі жити”, - з відчаю каже вона.
Цей район міста рашисти настільки щільно накривали від самого ранку, що на кожній вулиці свіжі вирви. Просто після запису одного із інтерв’ю, і знімальній групі ТСН довелося тікати від обстрілу. Фіксують, що на людей кидають запалювальний снаряд. Останнім часом нелюди все частіше застосовують ці пекельні боєприпаси. “Вони використовують все - касетні, фосфорні, все чим можна”, - розповідають люди.
Під ногами хрустить скло з вибитих вікон. Кожен той вибух - це чергова знищена будівля, кількість яких в Херсоні вже й порахувати складно. Повноцінний геноцид українського народу очевидний - росіяни цілими квадратами зрівнюють з землею вулиці Херсона.
Кажуть, що двічі в одне місце снаряд не падає, але це спростовує один із будинків. “Двічі, добре що людей не було. Зранку о 9-й перший раз, а потім вдруге, вже сьогодні зранку”, - показують місцеві.
В сусідньому ж будинку люди - були, й вижили дивом. Пані Вікторія, коли гахнуло, сиділа в спальні. Жінка разом з чоловіком роками доводили до ладу помешкання. Самій будівлі понад сто років. “Це поліція каже, що це мені Боженька сорочку надягнув. Цей дім, він з дня заснування Херсона, він пережив усе, і першу війну, і другу, і революцію, і через ці покарання”, - обурюється жінка.
Через покидьків кілька кімнат зруйновано повністю, жити тут більше неможливо.
Росіяни своєю божевільною тактикою випаленої землі намагаються зробити з Херсона пустку. Щодня на вулицях все менше перехожих і все більше карет “швидких”. “Страшно дуже, я на вулицю взагалі не виходжу, я не знаю, дуже боюся і сподіваюсь, що скоро це закінчиться просто”, - кажуть місцеві.
Як саме це все закінчиться, в жодного херсонця немає навіть найменших думок. І попри всі ці жахіття, попри обстріли, попри руйнування, попри смерті і поранення цивільних, херсонці кажуть, що найголовніше - що український прапор можна сміливо вивішувати на вулиці.
