Проблеми з проституцією в наших краях були ще понад 200 років тому. Наприкінці XVIII – на початку XIX століття царська влада намагалася їх вирішити, але постійна потреба підданих Російської імперії в цій «найдревнішій професії» зламала всі державні перепони. У 1843 році імперським очільникам довелося легалізувати «продажну любов», почавши «еру розквіту борделів».Херсон також не залишився осторонь від цих процесів. На початку XX століття діяло декілька борделів, які одним приносили радість, а іншим створювали певні проблеми. Такі заклади розміщувалися на Потьомкінському бульварі, Тракторній, Колодязній вулицях. Згодом з’явилося ще кілька «непристойних вертепів» на нинішніх вулицях Гетьмана Сагайдачного та Кузнецькій. Таке розміщення закладів хіті не дуже подобалося місцевим жителями, які постійно «штурмували» міську владу з проханнями перенести їх за межі міста. Чому так? Жриці любові постійно влаштовували дебоші в цих місцях. Прогулятися, наприклад, увечері Потьомкінським бульваром було неможливо, не потрапивши на напівголих та напівп’яних дам зі своїми кавалерами. Вони не тільки голосно обговорювали непристойні теми, а й влаштовували бійки. Думаю, не всі містяни хотіли в таких умовах прогулюватися бульваром та насолоджуватися музикою духового оркестру пожежної команди. Після довгих благань місцевої публіки мерія таки перенесла бордель з Потьомкінської на 1-шу Форштадську вулицю (зараз – вулиця Форштадська, раніше - Свердлова).
Жителі Північного передмістя також не були задоволені розташуванням публічних будинків у їх районі: «население, благодаря, имеющих развращающее влияние на выростающее здесь поколение, с последнего времени подвержено новым неприятностям… Речь идет о часто повторяющихся случаях дебоширства со стороны гостей, посещающих и возвращающихся из притонов поздно ночью и швыряющих камни, вышибающих стекла в окнах мирных обывателей...» (газета «ЮГ», № 624, 1900 рік).
Що ж собою представляли публічні будинки? Вони розділилися на 3 категорії. Візит до елітних борделів коштував відвідувачу 3-5 рублів (вартість 2 кілограмів червоної ікри) на годину або до 25 рублів (вартість 360 кілограмів телятини) за ніч. У Херсоні були переважно заклади середнього класу, послуги в яких коштували до 7 рублів (вартість 210 кілограмів білого хліба). Державна влада сформулювала певні умови для відкриття будинків терпимості:
кожен бордель-кандидат проходив спеціальну перевірку поліції;
публічним будинкам заборонялося розташовуватися поруч зі школами, церквами, державними установами тощо;
керівником цього місця розпусти могла бути тільки жінка віком від 30 до 60 років;
на фасадах та всередині приміщень заборонялося розміщувати портрети російських імператорів, реклами та афіш;
не дозволялося приймати відвідувачів у неділю та у святкові дні;
ліжка відділялися одне від одного якимись перегородками.
На початку XX століття «нічні метелики» розділилися на три категорії. До першої входили «білетні» повії, які отримували «жовтий білет» без права отримати колись справжній паспорт підданого Російської імперії. Тому дівчатам доводилося приймати зважене рішення щодо переходу до цієї професії. «Білетні» мешкали виключно у публічних будинках під наглядом своєї господарки та поліції. З’являтися у театрах, міських зборах або в інших таких закладах їм було суворо заборонено.
Двічі на тиждень вони проходили медичне обстеження, результати якого фіксувалися у їх «медичних білетах».
До другої категорії «жриць любові» належали «бланкові». Вони мали більш «елітний статус», бо мешкали у приватних квартирах або будинках. Хоча клієнтів дамам доводилося шукати на вулицях. Для цього у них був спеціальний бланк, який давав на це право. Їх «пошуки» проводилися не на всіх вулицях, а тільки на тих, які вказували органи правопорядку. У порівнянні з «білетними» повіями, «бланкові» проходили медичне обстеження тільки раз на тиждень.
Крім цих двох «офіційних» категорій була й третя – таємні або незаконні «нічні метелики». Вони не мали ніяких дозвільних документів, що давало їм «право» не відвідувати лікарів. Таких дам можна було знайти переважно у готелях, шинках або чайних. Ось з ними продовжила боротьбу поліція, бо такі «жриці любові» входили до групи ризику, що стало серйозною проблемою для лікувально-поліцейських комісій.
Діяльність «білетних», «бланкових» та «таємних» не припинялася навіть під час революції 1917-1921 рр. та період НЕПу. Тільки у 1926 році більшовики офіційно ліквідували цей соціальний інститут. З цього часу основним лозунгом став: «У нас в стране секса нет!». Хоча, кажуть, що у роки Другої світової війни в Херсоні німецьке командування відкрило два борделі на вулицях Соборна та Потьомкінська. Але вони проіснували тільки до приходу радянських військ. І «ера офіційних барделів» у Херсоні закінчилася назавжди… А може, й ні?
Сьогодні іноді говорять про легалізацію найдревнішої професії в Україні, як це зробили у свій час деякі країни Європи. Хтось виступає за, хтось - проти. Але це питання поки залишається питанням…
Єгop CИДOPOBИЧ, "Bгopу"