Зображення: Вгору
Журналістка Заріна Забріскі, провівши три тижні в інтенсивних поїздках між європейськими столицями та Києвом, повертається до Херсона, осмислюючи досвід адвокації допомоги для міста та виклики, з якими зіткнулася. Своїми думками та спостереженнями вона поділилася 8 травня 2026 року, готуючись знову документувати воєнні злочини.
Дорога додому: сирени та небезпеки на Херсонщині
Перебуваючи в Одесі та готуючись до повернення у Херсон, Заріна Забріскі фіксує повітряну тривогу через дрон «Шахед», про який повідомляють місцеві телеграм-канали. Ситуація на Херсонщині залишається вкрай небезпечною: нещодавно друг журналістки з Херсона розповів про дрони зі штучним інтелектом, які не лише залітають у місто, а й чатують обабіч доріг, вичікуючи моменту для атаки. Напередодні, за його словами, безпілотники скидали над містом фальшиві українські гроші з надрукованою на них російською пропагандою. Забріскі зізнається, що сумує за рідним містом та звичною репортерською роботою, фотографію Херсона за березень 2026 року зробив Олександр Андрющенко для “Вгору”.
Три тижні активної адвокації: Брюссель, Київ та документальний фільм
Останні три тижні журналістка провела у постійних переїздах, змінюючи готелі кожні два-три дні, майже не маючи часу на відпочинок чи осмислення подій. Її шлях пролягав через Брюссель та Київ, де вона спілкувалася з дипломатами, політиками, бізнесменами та колегами-журналістами. Головною метою цих зустрічей був показ її документального фільму про Херсон, а також спроби домогтися конкретної допомоги як для міста, так і для всіх окупованих територій. Забріскі зауважує, що така робота для неї значно важча, ніж звичайне інформування про факти, і висловлює щире захоплення тими, хто здатен займатися цим постійно.
Байдужість Європи та пошук однодумців
Під час своїх поїздок Заріна Забріскі зробила невтішне спостереження: більшість жителів Європи майже не обізнані з реаліями війни дронів, такими явищами як «сафарі на людей» чи облоги за допомогою безпілотників. Вони мало знають про тих, хто голодує, мерзне, кого катують і вбивають. Дехто навіть вважав, що війна в Україні вже завершилася. Багато хто уникав розмов про це, оскільки тема викликала дискомфорт. Журналістка зустрічала українських біженців, які не дозволяли їй обговорювати загиблих українців. Забріскі замислюється, чи не провалюють журналісти свою місію перед світом, не достукуючись до широкої аудиторії.
Водночас, журналістка зустріла багато палких та небайдужих людей з усього світу, які виявили емпатію, волю та щире бажання боротися зі злом. Вона потоваришувала з багатьма однодумцями, з якими тепер спільно шукає шляхи допомоги Херсонщині та Україні. Ця співпраця стала для неї джерелом натхнення та сил.
Перші результати та виклики байдужості
Завдяки спільним зусиллям вдалося зробити перші вагомі кроки: Міністерство закордонних справ України оприлюднило потужну заяву, Уповноважений Верховної Ради з прав людини вислухав пропозиції та поділився інформацією про вже розпочату роботу, а журналісти й продюсери зосередили увагу на цій трагедії, допомагаючи донести її до світу. Заріна Забріскі висловлює глибоку вдячність кожному, хто підтримував її на цьому шляху.
Проте, на цьому шляху зустрічається й байдужість, з якою, за словами Забріскі, дуже важко стикатися. Вона наводить приклади: «Нецікаво» – така була відповідь від редакторів на пропозицію матеріалу про тисячі людей, приречених на голодну смерть. «Немає часу» – чула вона від гуманітарних організацій у відповідь на прохання допомогти літнім і хворим вибратися з місць, де відсутні їжа, питна вода, світло та тепло. Журналістка зазначає, що легко перекласти це на совість кожного, але осуд не приносить користі, адже невідомо, які травми та захисні механізми виробили ці люди. Вона наголошує на необхідності єдності, а не суперечок.
Віра у власні сили та боротьба за зміни
Наостанок Заріна Забріскі висловлює непохитну віру в здатність однієї людини впливати на обставини. Вона вважає, що якщо їй досі не вдалося їх змінити, то це означає, що вона працює недостатньо або діє нерозумно. Тому журналістка має намір працювати ще більше і розумніше, бо, як вона прямо заявляє: «Чорт забирай, мені остогидли ці криваві обставини».
За матеріалами: Вгору
Коментарів ще немає