“Давегліс А. С., будучи громадянином України, за завданням іноземної розвідки та особи, що діяла в її інтересах, збирав і передавав відомості для використання їх проти безпеки Російської Федерації”. Так починається мотивувальна частина вироку Ростовського обласного суду у справі Артура Давегліса.Молодого херсонця російські силовики викрали у вересні 2022-го. За словами його матері Ольги, чоловіка змусили здатися, погрожуючи вбити її — пістолет приставили до скроні. Відтоді жінка не залишала Херсон і вже майже три роки чекає на повернення єдиного сина.
Війна прийшла в дім
Ми зустрічаємося з пані Ольгою в Херсоні. Під звуки прильотів і повітряних тривог вона розповідає, як її син із перших днів повномасштабного вторгнення долучився до спротиву. Вранці 24 лютого 2022 року саме Артур повідомив матері, що почалася війна і що він вирушає до військкомату. Близько 12:00 зателефонував ще раз, сказав, що їм дозволили взяти речі й вирушити у передмістя, де вже видавали зброю і по 60 патронів. Після цього звʼязок із сином обірвався, до наступного дня жінка нічого не знала про нього.“25 лютого мені зателефонували з лікарні, — згадує Ольга. — Я почула його голос і зрозуміла, що він живий. Я знала, що відбувалося під Антонівським мостом, тому вже й не сподівалася”.
Антонівський міст — єдина переправа через Дніпро на Херсонщині. 24 лютого 2022 року там висадився російський десант, який взяв його під контроль.За її словами, Артур разом із групою оборонців потрапив під авіаудар. Частина бійців загинула, хлопець отримав важкі поранення голови й нирки, втратив свідомість і до тями прийшов вже після операції.
Пізніше він згадував, як намагався витягнути побратима з палаючого авто і не відразу зрозумів, що тримає лише частину тіла. У лікарні хлопець попросив матір допомогти з бинтами, антисептиками, ліками, закликав зібрати тих, хто може здати кров, принести одежу.
“Мамо, хлопці лежать у закривавленому одязі, навіть переодягтися нема в що. Збери все, що можеш”, — розповідає жінка. У Херсоні люди масово відгукнулися: черги в аптеках розступалися, щойно дізнавались, кому потрібна допомога. Уже за день Артур повідомив мамі: “Все місто мобілізувалося, нас буквально завалили одягом і їжею. Тут стільки людей під лікарнею, ти собі не уявляєш, тому вже нічого не треба, просто приїжджай”.
Окупація, спротив, викрадення
Після того, як російські війська зайшли в місто, місцеві жителі почали ховати поранених оборонців у власних домівках. Пані Ольга згадує, як разом із сином забрала до себе військового, якого той врятував біля Антонівського мосту.Попри поранення, Артур невдовзі повернувся до активної діяльності: разом із товаришем постачав продукти й воду на позиції ЗСУ. Згодом вирішив, що найбільше користі принесе як “очі й вуха” в тилу окупанта. За словами матері, вночі хлопці “виходили на полювання”, збирали дані. Кому конкретно їх потім передавали жінка не знає.
У ніч на 5 вересня 2022 року до помешкання Ольги увірвались озброєні силовики в масках. Жінці вдягли мішок на голову, закували в кайданки і повезли до будинку, де мешкав Артур. Коли колона з бетеерів і “Тигрів” під’їхала до будинку, жінку вивели з автомобіля, зняли мішок із голови та приставили до скроні пістолет. Вона побачила, що на порозі під’їзду стоїть її син. Хлопець був без одежі.
“Вони приставили до моєї скроні дуло і гукнули йому: “Один рух — і мізки твоєї мами зараз же розлетяться по асфальту”, — згадує Ольга.
Хлопець здався. Його кинули на землю і почали бити. Пані Ольгу двоє силовиків повели в квартиру до сина і змусили відчинити всі шафи і столи, пояснюючи це тим, що в квартирі можуть бути розтяжки і в разі чого загине вона. Увесь цей час вона чула, як на подвірʼї катували Артура. “Напевно, близько години мене тягали по цій квартирі. Кілька разів прикладом по голові отримала”, — каже вона.
Тортури і вирок
Артура вивезли. Пошуки тривали тижнями. Родина об’їздила всі можливі місця утримання, допоки не дізналась, що він перебуває в будівлі колишнього ІТТ на вул. Теплоенергетиків — одному з найстрашніших ізоляційних пунктів в окупованому Херсоні. Черговий відмовився прийняти харчі і одяг для сина, заявивши, що Артуру “не положено”, бо він себе погано поводить і має спати голими нирками на холодній підлозі.
Камера у Херсонському ІТТ, де, ймовірно, могли катувати людей. Фото: СуспільнеПізніше стало відомо, що хлопця регулярно катували. Очевидець, якого приводили на слідчий експеримент, згадував про шапку на голові Артура, що прикривала гематоми, сліди від шокера і тремор рук.
Перед звільненням Херсона Артура вивезли до Чаплинки, а згодом — у невідомому напрямку. Лише 4 квітня 2023 року адвокат повідомив родині, що хлопець перебуває у Ростові-на-Дону, де за тиждень має відбутися так званий суд. Справу слухали майже рік.
За деякий час на Ольгу вийшли шахраї, яким жінка пів року скидала кошти “для Артура” і лише згодом, коли вдалося поговорити з сином, з’ясувала, що жодних коштів він не отримував.
Артур Давегліс за ґратами під час судового засідання над нимУ вироку російського суду зазначено, що Давегліс “передавав інформацію з метою знищення військовослужбовців та техніки РФ“. Суд спирався переважно на свідчення, надані під час слідства, а також на свідків, яких не викликали до зали засідань. Частину доказів не оприлюднили, оскільки вони стосувалися роботи ФСБ.
Результат передбачуваний — 10 років і 6 місяців колонії суворого режиму. Примітно, що термін рахували лише з квітня 2023 року, хоча затримали Артура ще у вересні 2022-го.
Очікування
За рік родина дізналась, що Артур перебуває в колонії у місті Батайськ. Адвокат надіслав фото його листа.Попри відсутність офіційного статусу військовополоненого (у військкоматі йому не встигли поставити відмітку про мобілізацію), у вироку згадується його участь в обороні Херсона. Пані Ольга, згадуючи перший день повномасштабного вторгнення Росії, зазначає:
“Над Херсоном літала ворожа авіація, треба було діяти. І ті, хто був у військкоматі, повинні були у військовий квиток Артура поставити відмітку про мобілізацію. Та все відбувалося так швидко, що було, як кажуть, не до документів, не до печаток”.
Ольга Давегліс у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненимиПроблема з отриманням статусу військовополоненого не єдина, з якою стикається родина. Під час останнього обміну пані Ользі зателефонували: “Якісь покидьки сказали, що для того, аби потрапити до списків на обмін, треба заплатити 100 тис. гривень. Я їх заблокувала, бо переконана, що життя і воля наших хлопців вартує набагато дорожче”.
МІПЛ закликає родини не довіряти подібним маніпуляціям і не переказувати кошти невідомим особам. Наразі історія Артура Давегліса — лише одна з багатьох у довгому списку викрадень, тортур і судилищ над українськими громадянами в окупації.
Медійна ініціатива за права людини
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст необов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.