Модульне житло для внутрішньо переміщених осіб. Ці будинки мали стати для них тимчасовим прихистком, натомість дехто мешкає тут третій рік. Виїжджати люди не планують, кажуть — немає куди й не хочуть їхати далеко від дому. Тому адаптуються до життя без електрики й побутових зручностей. У матеріалі — як живуть ВПО в одній з громад на правобережжі Херсонської області.Тимчасовий дім, що став постійним
Катерина Марченко вже понад рік живе в модульному будинку, який їй надали як тимчасове житло. У кімнаті — ліжко, шафа, стіл і трохи безладу, як сама каже. За цей час вона власноруч добудувала кухню, коридор і невеличку ванну кімнату."Оце ванночку собі зробили, як могли. Ванни немає, звичайно. Ну, зайти й помитися можна — з відра, з ківшика. Якщо будемо тут жити й далі, то планую поставити щось типу ванночки", — розповідає жінка.
Катерина Марченко понад рік живе у цьому модульному будинку. Вже облаштувала власний город. Суспільне Херсон/Ольга ЛяшенкоКатерина Марченко — переселенка. Вона почала облаштовувати модульний будинок одразу після заселення. Каже, що вже звикла до нового місця і не хоче знову переїжджати.
"Вже тут обжилася. Все своє, вже не хочеться їхати. Знову все починати з нуля — поки залишимось тут", — розповідає Катерина.
У модульному будинку немає електрики, і це сильно ускладнює життя. Жінка каже, що хотіли підключити світло, але енергетики не дозволили — конструкція будинку дуже вогненебезпечна. "Ми світло хотіли, а РЕС не дозволяє. Кажуть, будинок дуже займистий — не дай Боже, ще згоримо. На ньому написано, що горить за три хвилини. Тобто, якщо щось трапиться — треба втікати миттєво. Боїмося зими. Світла немає. Те, що нам зробили — вистачає тільки на холодильник", — додає вона.
Взимку будинки опалюються буржуйками, дрова людям надає благодійний фонд. Суспільне Херсон/Ольга ЛяшенкоПоряд зі своїм модульним будинком Катерина облаштувала город, посадила 40 фруктових дерев, тримає кролів і птицю. Каже, що хоче зробити це місце трохи затишнішим і зеленішим. "І садочок посадила. Кажу: "Хай росте". Бо тут нема ні дерев, нічого. Навіть заховатися нікуди". А якщо я тут і не залишуся, то нехай буде сад. Невеликі гроші, але хай щось залишиться після мене", — розповідає жінка.
Переселенка Катерина Марченко ліпить пельмені. Суспільне Херсон/Ольга ЛяшенкоКатерина переїхала з села Львове, яке постійно обстрілюють російські війська. За її словами, населений пункт перетворився на руїни, і повертатися їй нікуди. "Я виїхала рік тому, а от сусідка — нещодавно. Каже, що лишився тільки шматок сараю. Я вже тоді поїхала, коли в мене все було зруйноване. А те, що ще залишалося — добили. Я чекала, чекала, думала, може завтра все закінчиться…", — говорить жінка.
Жити поруч із домом, якого більше немає
Поруч із Катериною живуть Тетяна та Юрій — переселенці з села Тягинка. Вони переїхали сюди 30 травня 2024 року. Юрій розповідає, що в рідному селі від їхніх будинків залишився лише фундамент. "У Тягинці почали обстрілювати з боку річки, а потім — усе далі. Хат немає, село зруйноване. Нам дали модульний будинок — ну, якось переживемо", — каже чоловік.
Будинок Юрія зруйнували російські снаряди. Тепер він з дружиною знайшов прихисток у модульному будиночку. Суспільне Херсон/Ольга ЛяшенкоТетяна зізнається, що починати життя з нуля було непросто. Зараз уже трохи звикли, але без електрики дуже важко. Попри це, переїжджати не хочуть — хочуть бути ближче до рідного дому. "Додому тягне, і все. Хоч там і руїни — а все одно хочеться назад", — говорить жінка.
Дружина Юрія Тетяна говорить, що спочатку було важко. Тепер звикли до таких умов. Суспільне Херсон/Ольга ЛяшенкоНазавжди — додому, навіть у руїни
Василь переїхав із села Львове разом із дружиною. Каже, що було важко наважитися на переїзд, хоча вдома вони жили в укритті й майже не виходили на вулицю. Найбільше лякала невідомість. Зараз потроху звикають до нового життя. "Ми півтора року жили в бомбосховищі, дев’ять місяців — удвох у селі. А тепер живемо на поверхні — це вже щастя. Там були постійні обстріли, не можна було ні генератор увімкнути, ні просто вийти надвір. Тут трохи легше — звикаємо до більш нормальних умов", — розповідає Василь.
Василь разом з родиною півтора року прожив у бомбосховищі. Тепер оселився у покинутому будинку у Тягинській громаді. Суспільне Херсон/Ольга ЛяшенкоПодружжя Василя переїхало з села Львове у липні 2024 року. Разом із собою вони забрали чотирьох собак — двох своїх, двох чужих, і ще одну паралізовану, яка цілий рік чекала на свою господиню, не виходячи з двору.
"Ми її забрали — вона дуже віддана. Назвали Малиш. Підлікували, і тепер це справжній пес. До речі, він тут навіть врятував людину — підняв нас серед ночі, коли дідусь замерзав на вулиці. Все в природі пов’язане", — розповідає Василь.
До повномасштабної війни Василь вирощував зернові культури. Каже, що раніше город не садив — біля дому були тільки квіти. А зараз, у новому місці, облаштували город, зробили крапельне зрошення і вирощують овочі. "Мені це цікаво, бо я все життя займався сільським господарством — вирощував зерно. Вкладав у це всі сили. А овочі раніше просто купував, бо часу не вистачало. Зараз цікаво, але думаю, що це тимчасово — просто спосіб вижити", — розповідає Василь.
Раніше Василь займався фермерством й вирощував зерно. Тепер зайнявся вирощуванням овочів. Суспільне Херсон/Ольга ЛяшенкоВасиль із дружиною оселилися в покинутому будинку в селі. Зв’язалися з власником — той дозволив жити. В одній із кімнат зробили ремонт. "У цьому будинку ніхто не жив 15 років. Стеля була обвалена. Ми тут усе відновили — зробили пічку, грубку. Потроху облаштувалися. Навіть забрали з собою наш образ — він нам теж допомагав", — розповідає Василь.
Василя грає на гітарі. Для нього — це спосіб заспокоїтись і відволіктись. Каже, що коли грає, мріє про повернення додому. "Це не просто заспокійливе. Коли граєш, думаєш, як усе буде після війни. Як будемо зустрічати людей, як накриватимемо стіл. Ми тут ближче до дому, і коли все закінчиться — будемо першими, хто повернеться", — ділиться Василь.
Будинок Василя та Наталі був зруйнований одним із перших у їхньому селі — ще 30 березня 2023 року. Відновити його неможливо, але подружжя все одно планує повернутися. "Наш будинок повністю зруйнований, не просто пошкоджений — його немає. Але ми все одно хочемо повернутися. Якщо нічого нового не збудуємо, будемо жити в бомбосховищі — це буде наш дім. Головне, щоб закінчилася війна", — каже Василь.
Жити в очікуванні змін
У Високівському старостинському окрузі зараз проживає 271 внутрішньо переміщена особа. Частину людей поселили в приватні будинки, інших — у пластикові модульні будиночки. Таких будинків на території — 16. У всіх немає електрики та ванних кімнат. Є лише спільні душові кабіни, розповідає староста округу Олександр Піхоцький. "Люди живуть тут уже по два-три роки — з 2022-го, коли почалися обстріли. Вони поступово звикають до нових умов. Але ви ж самі бачили ці модульні будиночки — влітку там спека, взимку — холод. Так, дають дрова, гуманітарну допомогу, але це тимчасове житло. А люди живуть у ньому роками", — каже староста.
У людей, які живуть в модульних будинках, є павербанки, які підзаряджають від сонячних батарей, але їх потужність замала. Суспільне Херсон/Ольга ЛяшенкоУсі модульні будинки в громаді були закуплені за донорські кошти. Вони мали слугувати тимчасовим прихистком для людей, які евакуювалися з небезпечних територій. Але, як розповідає начальник Тягинської сільської військової адміністрації Микола Яценко, багато хто відмовився їхати далі. "Ці модульні будинки не призначені для постійного проживання. Там немає належних санітарних умов, немає утеплення, бо їх створювали для теплих країн. Люди мали б переїхати в інші місця — були домовленості з фондами, які готові були прийняти їх, надати допомогу, оформити виплати, забезпечити медичні чи психологічні послуги. Але люди вирішили залишитися. І живуть у цих умовах уже кілька років", — пояснює Яценко.
Всі, хто проживає у модульних будиночках отримують гуманітарну допомогу. Суспільне Херсон/Ольга ЛяшенкоЗараз ведуться перемовини з донорами щодо закупівлі нових модульних будинків типу A-frame. У них вже передбачені санвузол, кухня та спальня. Але, як каже начальник Тягинської СВА Микола Яценко, через небезпечну ситуацію знайти благодійний фонд, який готовий працювати в громаді, дуже складно. "Ми вже говорили з кількома організаціями, які могли б допомогти з будівництвом. Але, наприклад, фонд “Солідарність” не зайшов до нас — через ризики. Ми зверталися до Міжнародного Комітету Червоного Хреста, і вони проявили зацікавленість. Надіслали їм повторний лист. Можливо, вдасться реалізувати проєкт із більш зручними модульними будинками — хоча б у віддалених селах. Бо багато фондів просто не заходять на територію громади через небезпеку", — пояснює Яценко.
У селі, де розташовані модульні будиночки, почали реалізовувати проєкт “Ранок відродження” — планують встановити 40 теплиць. До робіт залучать переселенців. Суспільне Херсон/Ольга ЛяшенкоПаралельно з планами встановити нові модульні будинки, у громаді запускають проєкт самозайнятості для переселенців і місцевих жителів. На території тимчасового поселення планують встановити теплиці. "Ми зараз ведемо перемовини з донорами, щоб побудувати більш зручні модульні будинки. І хочемо, щоб поруч із ними люди могли працювати — або мати власну справу. Наприклад, у селі реалізується проєкт “Ранок відродження” — планується встановити 40 теплиць. Також ми звернулися до Міжнародного Комітету Червоного Хреста з пропозицією побудувати 40 нових модульних будинків типу A-frame. Це дасть людям не тільки дах над головою, а й можливість працювати", — каже Яценко.
Він розповів, що люди зможуть вирощувати овочі не лише для себе, а й на продаж. Зараз триває виготовлення теплиць. До цього процесу також залучають внутрішньо переміщених осіб.
Суспільне Херсон
