Він розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» детальніше про те, що відбувалось з в’язнями під час російської окупації та після депортації у РФ.
Дмитро Никифорук з міста Снятин Івано-Франківської області. Після служби в армії працював на пташиній фабриці. Украв автомобіль і був засуджений на 6 років ув’язнення. В коломийській в’язниці чоловік захворів на туберкульоз, через що його відправили у туберкульозний табір на Херсонщині, де він лікувався і відбував покарання. Там же його застало повномасштабне вторгнення РФ в Україну.
«У мене лікування якраз закінчувалось, коли вже почалось повномасштабне вторгнення. Через три місяці мало закінчитися лікування і я мав переїхати назад у Коломийську виправну колонію №41 відбувати покарання. Але вже були в окупації», – каже чоловік.
«Багато хто «перевзувся» і почалось пекло»
Никифорук згадує, як після початку вторгнення РФ прийшов начальник колонії і оголосив, що їжі у виправному закладі вистачить лише на кілька місяців.«Сказав, що у нас їжі тільки на два місяці. Якщо не буде ніякого постачання, то відкриє ворота і випустить нас. Але минув місяць – і він просто сам виїхав, тому що не хотів переходити на бік РФ. Він забрав свою родину і виїхав з Херсону. Ми так і залишилися там. Потім дуже багато, хто там працював, вже «перевзулися» на російський лад і почалося пекло», – розповів він.
Після того, як прийшла російська окупаційна влада, над в'язнями почали знущалися, каже чоловік.
«Нас били дуже сильно в колонії – десь годину безперервно. Ще як знущалися? Били дубинками, ставили на розтяжки. Я був повністю синій: від грудей аж до колін, я був повністю синій і десь приблизно неділю ходив кров’ю в туалет», – згадує українець.
Російські окупанти годували в’язнів лише гречкою, каже Дмитро.
«На сніданок, обід і вечерю гречку давали. І то це не одразу було. Ми два місяці приблизно майже їли одну воду. Навіть дріжджів не було, щоб хліб зробити. Гречка з’явилася ближче до літа», – розповів колишній в’язень.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
«Спочатку Крим, потім Росія»
За його словами, у в’язниці перебували півтори тисячі осіб. Окупанти вивозили засуджених з правобережної Херсонщини у 2022 році перед деокупацією – щодня по 250 осіб.«Тоді вже приїхали російські автозаки, нас завантажили і вивезли на територію РФ без нашого дозволу, ніхто нас не питав взагалі. Коли вантажили в автозаки, нам одразу казали: «Нам головне не якість, тобто кого ми веземо, а кількість», – розповідає Дмитро.
Через окупований Крим українських в’язнів везли далі до РФ, а потім розвозили по різних областях: Краснодар, Волгоград тощо, каже він.
«Їхали, туди всю дорогу били, знущалися з нас, називали «нацистами». Якщо дізнавалися, що хтось із західної України, то ставлення було в рази гіршим. Вони ж думають, що ми – найгірші люди, які є у світі. Були випадки, що хлопців били дубинками, а одному ногу прострелили. Ставилися як до свиней, не як до людей. Усюди голову вниз, усюди били по плечах, по голові, ставилися дуже погано», – розповідає колишній в’язень.
За словами Дмитра, понад рік українських в’язнів тримали окремо від інших засуджених на території РФ, примушували до певних робіт, приміром, вчили шити.
«Схиляли до російського громадянства»
Чоловік перебував у колонії у російському Волгограді до 31 січня 2025 року. Українських в'язнів там схиляли до отримання російського громадянства, каже Никифорук. Але не всіх.
«Привезли в Волгоград, приїжджало ФСБ, почали говорити, якщо ми вам тут після того, як закінчиться термін, дамо гуртожиток, ви б взяли російське громадянство? Кажу, ні в якому разі, тому що, кажу, у мене дома родина, у мене є свій дім. Тобто неодноразово пропонували російське громадянство, але не всім.
Хто з західної України, категорично не пропонували, тому що вони нас найпершими ворогами вважають. А деякі люди з Херсонської області отримували громадянство РФ. Хто хотів, той брав. Кожен думав за себе, щоб йому там легше було», – пояснив він.
«Піднімаєш голову – удар електрошокером»
Після того, як 31 січня 2025 року закінчився термін ув’язнення, Дмитра за рішенням російського суду перевезли до Центру тимчасового тримання іноземних громадян. Його, як і інших українців, які там перебували, звинуватили в незаконному перетині російського кордону.
«Їсти давали три рази на день таке, що маленький котик більше їсть. Можна сказати, давали стільки, щоб не умерти. Я за весь період перебування там схуд на 30 кілограмів. Я важив 115 кілограмів, зараз я важу 86», – розповів українець.
Про обмін тих, хто перебував у міграційному пункті, також ніхто не попередив.
«Та ж сама в’язниця для мігрантів. Ми там заповнювали анкети, що погоджуємося на депортацію через третю країну. Я там пробув чотири місяці. 21 травня вночі до нас зайшли в кімнату, сказали: «Збирайтеся, ви через годину переїжджаєте». Не сказали, куди нас везуть, взагалі нічого не сказали. Просто сказали, що на другу міграційну службу переїжджаєте. Відвезли нас до Москви, теж у таку саму службу міграційну. Там ми пробули десь годин 9. Трошки відпочили після дороги.
Побачили, що заїжджають автобуси. Почали нас знову жорстко приймати, заходили одразу головою до землі повністю, били, знущалися, закидали в автобус, наручники на руки і на ноги. Всю дорогу ми їхали – голову вниз, хто піднімав голову хоч трохи, одразу били електрошокером. Я за всю дорогу до білоруського кордону разів десять шокером отримував», – розповів Дмитро.
Чоловік каже, що з 2022 року, аж допоки його не повернули в Україну, вважався зниклим безвісти.
«90% повертаються із туберкульозом»
Юридична консультантка громадської організації «Захист в’язнів України» Ганна Скрипка розповіла «Новинам Приазов’я», що всі цивільні, які повернулися під час цього обміну, перебували у російських Центрах тимчасового тримання іноземних громадян.«Це люди, яких Росія вважає, що вони незаконно перебувають на території Росії. Вони були поміщені в цей центр за порушення міграційного терміну перебування в Росії. Хоча їх вивезли. А росіянам їх нема куди дівати, тому що центри переповнені не тільки цими громадянами, а й іншими громадянами України. І тому вони таким чином вирішили їх видворяти», – каже вона.
Більшість із в’язнів мають захворювання, що потребують спеціального лікування, каже правозахисниця. У Росії вони його не отримували.
«Вони всі повернулися з відкритою формою туберкульозу, таких приїхало 90%. Не тільки в’язні, які були депортовані, а й інші люди. Це мені сказала лікар. Друга проблема – це те, що їм не видавали АРТ-терапію (антиретровірусна терапія – ред.) для ВІЛ-інфікованих. Ця терапія вимагає безперервного вживання АРТ (комбінація медичних препаратів, що використовуються для лікування ВІЛ-інфекції – ред.).
На жаль, в Росії, а особливо в центрах утримання тимчасових іноземних громадян не передбачена медична допомога. Тому хто пів року, хто три місяці, хто рік, дивлячись скільки людина сиділа в цьому центрі, вони сиділи без АРТ-терапії. Зараз в цих центрах залишаються люди, в тому числі наші депортовані в'язні, яким не надають медичну допомогу і вони так само перебувають без АРТ-терапії», – зауважила вона.
«В Україну без будь-яких документів»
Крім того, люди повернулися з Росії майже без документів, розповідає Скрипка. В Україні ними опікуються переважно громадські організації.«Немає ні паспортів, ні ідентифікаційного коду або будь-яких документів. Навіть тих документів, які давали в Росії, наприклад, довідка про звільнення, які росіяни позабирали, або якісь рішення суду. Тобто людина залишилась без нічого. Вони були дезорієнтовані. Добре тим, кому було куди їхати, ми їм купили квитки. В цьому нам також допомагали Офіс уповноваженого з прав людини та благодійний фонд «Право на захист», – розповіла Скрипка.
Правозахисниця каже, що колишніх в’язнів, якими вона опікується і консультує, відправляють до слідчих для надання показів про депортацію, аби їх визнали потерпілими й вони могли отримати статус людини, яка була позбавлена особистої свободи.
Координаторка програми правової допомоги ВПО та постраждалим від воєнних дій благодійного фонду «Право на захист» Христина Захарова розповіла «Новинам Приазов’я», що організація надає юридичний супровід у відновленні особистих документів в'язням, які повертаються в результаті обмінів.
«Під час позбавлення волі у них вилучаються особисті документи. Враховуючи, що є процеси окупації, ці документи залишаються на територіях, які зараз недоступні. Відповідно, коли люди повертаються в Україну, у них перша складність – це довести, що вони є певною особою, і відновити ці документи.
Тому що тримання під вартою – воно досить тривале, і дуже часто такі люди не можуть підтвердити свою особу, тому що вони паспорт отримували у 2000 роках, відповідно, відомості про них відсутні в сучасних реєстрах. Тоді треба застосовувати спеціальні процедури ідентифікації, які дуже тривалі. Відновлення паспорта та його отримання – процедура не безкоштовна», – зауважила вона.
В таких випадках фонд допомагає або за власні кошти, або звертається до інших організацій, які можуть покривати ці витрати.
Про право на соціальні гарантії
Категорія в'язнів, які були засуджені за кримінальні злочини, потім депортовані до Росії і повернені в Україну, не підпадає під спеціальні соціальні гарантії, що передбачені для цивільних полонених, каже Захарова. Цей статус їм отримати зазвичай досить складно, втім, можливо.
«Держава не завжди визнає, що вони є цивільними полоненими. Вони були в'язнями, вони опинились на цій території, як правило, їх достатньо швидко обмінюють або вони можуть виїхати самостійно. І в такому випадку держава не вважає, що вони несуть надзвичайні складнощі, пов'язані саме зі статусом полону.
Але вони також можуть звертатися до відповідних комісій з заявами, і інколи їм також надається такий статус, який передбачає додаткові майнові, грошові гарантії. Це непогана допомога для категорії цих громадян, які зазвичай опиняються в скрутному становищі після звільнення», – зазначила правозахисниця.
- Росія та Україна регулярно проводять обміни полоненими та повертають тіла загиблих. З 23 по 25 травня 2025 року проходив найбільший з початку війни обмін військовополоненими та цивільними ув'язненими за формулою 1000 на 1000. Домовленість про нього була досягнута на переговорах у Стамбулі 16 травня. Це були перші прямі переговори двох країн за останні три роки. В Україну повернулися 880 військовополонених та 120 цивільних заручників, серед яких були українські в’язні, яких окупанти перевозили з захоплених територій в РФ.
- З початку повномасштабного вторгнення з російської неволі вдалося звільнити 295 цивільних українців. Це 249 чоловіків і 46 жінок, наводить статистику речник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко. За приблизними підрахунками правозахисників, Росія продовжує тримати ще близько 2000 цивільних заручників.
- Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомив, що станом на грудень 2024 року в російському полоні перебували понад 16 тисяч цивільних громадян України. Це разом із затриманими з 2014 року на території Криму, Донецької та Луганської областей, а також після початку повномасштабної агресії у 2022 році.
- Ініціатива «Цивільні в полоні» дає цифру у 18 тисяч утримуваних цивільних у РФ.
- Росія в принципі не визнає, що вона утримує цивільних в полоні, зауважує журналістка й документаторка Медійної ініціативи за права людини (МІПЛ) Марія Климик.
- Повідомлення про вбивства, тортури й жорстоке поводження з українськими військовополоненими надходять регулярно. У листопаді 2024 року Незалежна міжнародна комісія з розслідування в Україні опублікувала доповідь, в якій стверджувала, що російська влада і військові багаторазово застосовували і продовжують застосовувати тортури щодо українських військових і цивільних осіб на територіях України, які перебувають або побували під російським контролем.
- еневські конвенції зобов’язують воюючі сторони забезпечити нормальне утримання полонених, забороняють жорстоке поводження, зобов’язують надавати зв’язок із родичами і можливість звернення в міжнародні гуманітарні організації.