Мешканця Херсонщини 20-річного Миколу Щербину разом з його другом Олександром окупанти викрали з будинку в селищі Новотроїцьке Херсонської області. Пізніше їх вивезли до Сімферопольського СІЗО, а звідти до – СІЗО № 2 міста Камишин Волгоградської області Росії.Про це ZMINA розповіла мати Миколи Валентина Щербина.
Микола навчався в Херсонському комерційному училищі на продавця продовольчих товарів. Одночасно зі здобуттям освіти юнак працював у приватній торговельній компанії.
Після повномасштабного вторгнення частина Херсонської області, де проживала родина Щербини, потрапила під окупацію. Валентина боялася звідти виїжджати, оскільки її чоловік був колишнім атовцем. Щоб його не забрали окупанти, він весь час переховувався.
“Тому що це квиток в один кінець, і ми не знали, що буде в дорозі. Я також боялася за чоловіка, бо він учасник бойових дій. Про нього могли бути дані в їхній базі”, – вважає жінка.
До будинку Щербини росіяни приходили тричі. Зазвичай це було близько 20 озброєних військовослужбовців у масках. Вони перевіряли документи та телефони членів родини. Під час одного з таких “візитів” окупанти змусили Миколу роздягнутися. На тілі юнака вони побачили два татуювання: на плечі чоловіка з крилами та вороною, а на руці – зламаний годинник. Також вони оглянули його спину, шукаючи сліди від носіння бронежилета.
“Один з них розпитував нас, двоє перевіряли сараї, а інші стояли за воротами. Питав у нас, скільки людей проживає в хаті, чи є в нас їжа, чи працюємо, чи хтось служив тощо. Інколи вони їхали на конкретну адресу зі списком. У нас був випадок, коли побили людину. Витягнули її на дорогу й забрали, але потім відпустили. У нас другий раз шукали якогось чоловіка, бо він, як вони казали, “погана людина”, – розповідає Валентина.
Якщо когось не було вдома, окупанти просто вибивали хвіртку, щоб зайти на подвір’я.
Селом росіяни їздили на крадених автівках з літерами Z або V, а також на “уралах”, які вони привласнили на підприємстві “Народні вікна”. Крім того, з перевірками до людей окупанти приїжджали ще й на БТРах.
Валентина пригадала, що сина ледве не затримали на одному з блокпостів, коли вони їздили до свекрухи в сусіднє село. Тоді деенерівці вимагали від Миколи показати їм паперовий додаток до українського паспорта, бо в нього із собою була лише ID-картка. Також вони запитували, чому в родини Щербини не було російських сім-карток.
“Деенерівці були жорсткіші за росіян. Вони по-різному перевіряли всіх: одних могли просто пропустити, а інших зупиняли, вишиковували в шеренгу та роздягали. Я бачила, як з блокпоста тричі забирали людей “, – пригадує жінка.
У жовтні 2022 року, після інциденту на блокпосту, Валентина відправила Миколу на лівобережжя Херсонщини. Перебуваючи там, юнак поїхав у гості до друга Олександра, який жив у селищі Новотроїцьке.
14 листопада 2022 року сусіди розповіли брату Валентини, що окупанти забрали Миколу та Олександра. З мішками на головах їх вивезли в невідомому напрямку.
“Ввечері я спілкувалась із сином. А зранку, коли я його набрала, у нього вже був вимкнений телефон. Хто ж знав… Наше село вже було звільнене, а син не встиг виїхати й залишився в окупації”, – каже мати.
Після викрадення Миколи його бабуся подала заяву до окупаційної “поліції”. Пізніше жінка їздила до ефесбівців у Генічеськ, але там їй порадили “чекати”. Також вона зверталася до окупаційної “прокуратури”, однак її “працівники” відмовилися спілкуватися з жінкою. Згодом хтось із призначених окупантами новотроїцьких “правоохоронців” сказав бабусі, що Миколу нібито вивезли до окупованого Криму і він більше не повернеться. До цього “поліцейські” говорили, що він проходить “фільтрацію” і його скоро відпустять.
Валентина зі свого боку почала надсилати запити до всіх окупаційних органів. Але їй усюди відповідали, що в них такого немає.
“Зараз новотроїцьке “МВД” очолює колаборант Сергій Ляшко. Він “перевзувся”. Якось від його імені надійшов рапорт. У ньому було написано, що Миколу та Олександра затримали працівники контррозвідки з позивним Рапіра. Що вони (хлопці) нібито були причетними до передання координат розміщення військових сил РФ. І їх перевезли до Сімферопольського СІЗО”, – розповідає мати.
Згодом жінка дізналася від колишніх військовополонених, що росіяни незаконно утримують її сина в СІЗО № 2 міста Камишин Волгоградської області.
Валентина наголошує на тому, що перебування її сина в полоні підтвердив Міжнародний комітет Червоного Хреста.
“Я пишу в усі інстанції, які тільки можна, щоб повернути свого сина. Це єдине, про що зараз думаю”, – каже мати.
Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує насильницькі зникнення, затримання та викрадення цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях. Якщо ваші рідні зникли або ви маєте побоювання, що їх могли викрасти, – напишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу [email protected]. Наш представник зв’яжеться з вами.
Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, а також міжнародних організацій для внесення ними інформації до періодичних звітів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, Міжнародного кримінального суду тощо, для документування та подальшого розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні й притягнення винних до відповідальності.
На фото: Валентина Щербина з портретом Миколи. Фото: фейсбук матері
