Восени 2022 року мешканець Білозерки Олександр Шульга вирішив їхати на окуповану територію Херсонщини. Не просто рушити у справах або ж навідатись із короткостроковим візитом. Ні, він свідомо перебирався туди на невизначений період часу. На той момент правобережну частину Херсонщини вже звільнили. Хлопцю не було чого боятися, бо він не співпрацював із окупантами. На відміну від його дівчини, яка впродовж перших місяців повномасштабної війни видавала українцям російські виплати на кшталт пенсій і допомоги на дітей (події викладені зі слів матері Олександра — Розалії Шульги).
Дівчина переживала, що українська влада визнає її колаборанткою. Тож пара наступного дня після деокупації, 12 листопада, виїхала в селище Новотроїцьке Генічеського району, яке було під російським контролем.
Та вже за два дні після переїзду до нового помешкання до молодої пари прийшли російські силовики. Дівчину чіпати не стали, а от Сашка забрали.
Разом із Олександром окупанти викрали ще одного хлопця — його друга Миколу Щербину, який перебував із парою в одному будинку.
З тих пір рідні їх більше не бачили, вони до сьогодні перебувають у російському полоні у місцях позбавлення волі.
Сашко
Олександр Шульга, якому в 2022-му виповнилось 25 років, до великої війни жив звичайним життям: заочно навчався в Херсонському національному технічному університеті, паралельно підпрацьовував чорноробочим. Був у шлюбі й мав дитину, але з дружиною розійшовся.Разом із новою дівчиною винаймав окреме житло в Білозерці. Не забував і про батьків: намагався допомагати їм грошима.
Батьки намагалися відмовити сина від поїздки на окуповану територію. “Не їдь, — просила мати, — нащо воно тобі треба?” Але він уже ухвалив рішення, переконати хлопця не вдалося.
Олександра Шульгу росіяни затримали 14 листопада 2022 рокуВідразу після переїзду в Новотроїцьке пара орендувала помешкання. Коли окупанти затримали Сашка, дівчина не стала звʼязуватися з його батьками, у подальших розмовах приховувала від них правду про те, що хлопця забрали.
“Його дівчина мені місяць брехала, — розповідає Розалія Шульга. — Я ж переживала, хотіла з сином побалакати. А вона мені каже, що він десь “у глухому селі”, де начебто немає зв’язку”.
Про викрадення сина росіянами батьки дізналися в грудні: Розалію в соцмережах знайшла Валентина Щербина, мама Миколи, якого забрали разом із Сашком. Вона й розказала про те, що сталося 14 листопада.
Свідками затримання хлопців стали сусіди — вони бачили, як їх виводили з будинку з мішками на голові.
Микола
“Він мені весь час допомагав, — розповідає про свого сина Миколу Валентина Щербина. — Завжди був моєю підтримкою. Щодня телефонував, навіть якщо був на відстані. Скаже: “Мамо, в мене все гаразд”. На момент повномасштабного вторгнення 20-річний херсонець Микола Щербина жив із батьками, був студентом Херсонського вищого професійного комерційного училища, навчався на спеціальності “Підприємницька діяльність”. У майбутньому мріяв відкрити власну справу.У Новотроїцьке ще під час окупації правобережної Херсонщини його відправила сама мати. Валентина сильно переймалася безпекою свого чоловіка, який ще до 2022 року був учасником бойових дій. Родина знала, що росіяни прискіпливо розшукують українських військових, які потім безслідно пропадають. Тож сімʼя намагалась поменше зʼявлятися на людях, хвіртка завжди була замкнена на ключ.
Миколу Щербину затримали разом з ОлександромУ жовтні Валентина вирішила, що сину буде безпечніше поїхати подалі з міста. У Новотроїцьку жила її мама, тож Микола рушив до бабусі. Коли ж туди приїхав його друг Сашко з дівчиною, то херсонець зупинився у них.
Після затримання хлопців бабуся Миколи відразу пішла в окупаційну поліцію, але там відмовились надавати інформацію про викрадених українців.
“Вони тільки сказали, що затримали їх для фільтрації, — розповідає МІПЛ Валентина. Спочатку казали, що це на пʼять днів, потім — на 10, потім — на 15, а потім — на місяць. Врешті мамі сказали, що Миколу вивезли в Крим і назад він уже не повернеться”.
Пошуки
Після деокупації Херсона Валентина звернулась у поліцію, написала заяву. Також жінка знайшла російського адвоката і правозахисника Романа Кісєльова, який допомагає викраденим українцям звʼязуватися зі своїми рідними. В інтервʼю російському опозиційному виданню “Вьорстка” у лютому 2023 року він говорив, що всі затримані на окупованих частинах Запорізької та Херсонської областей перебувають у правовому вакуумі: про них майже нічого неможливо дізнатися, а окупаційна влада дуже важко йде на контакт навіть із російськими юристами.“Він [Кісєльов] допомагав [з пошуком Миколи]. Але зараз припинив виходити на зв’язок”, — уточнює Валентина.
І сама жінка, і її мама зверталися, куди тільки можна, щоб дізнатися про долю Миколи. У 2023 році вони отримали відповіді на свої запити за підписом так званого “тимчасово виконуючого обовʼязки начальника Новотроїцького місцевого відділу Головного управління МВС РФ у Херсонській області” старшого лейтенанта поліції Сергія Ляшка. За даними Центру журналістських розслідувань, Ляшко — колаборант, народився на Херсонщині й працював дільничним у Генічеському районі до вторгенння країни-агресорки. Після 24 лютого перейшов на бік Росії. Місцеві свідчать, що він причетний до викрадення та катування своїх колишніх колег-поліцейських. 7 жовтня 2024 року українські партизани підірвали його автівку, внаслідок чого Ляшко втратив ногу.
За даними МІПЛ, Росія утримує щонайменше 1861 цивільного українця, яких затримали на окупованих територіях після початку повномасштабного вторгнення РФ в УкраїнуЗ відповіді, що отримала від Ляшка Валентина, стало відомо, що Миколу Щербину та Олександра Шульгу затримали співробітники російської контррозвідки з позивним “РАПІРА”. Їх обох звинувачували в тому, що вони нібито “були причетні до передачі координат розташування ЗС РФ” українським військовим.
Також уточнювалось, що затриманих вивезли у Сімферопольське СІЗО, але при цьому не вказувалось, в яке саме.
У листі на адресу матері Валентини від 13 лютого 2023 року зазначалося, що Микола Щербина “утримується під вартою на території РФ”. Про Олександра інформації не було.
Відповідь за підписом заступника начальника Головного управління військової поліції Міністерства оборони Росії генерал-майора Віталія Коха від 4 червня 2024 року підтверджувала, що Микола Щербина “затриманий” і перебуває на території РФ. Також повідомлялось, що прохання жінки про включення її сина у список на обмін затриманих осіб “враховано”.
Серед іншого, в листі уточнювалось, що родичі затриманих осіб мають можливість направити письмове звернення до Міжнародного комітету Червоного Хреста “для встановлення долі особи, що їх цікавить”.
СІЗО № 2
У травні 2024 року Валентина стала гостею програми “Звільніть наших рідних” на Громадському радіо, де розповіла історію викрадення росіянами свого сина. Після ефіру їй зателефонувала незнайма жінка і повідомила, що нещодавно звільнений під час обміну чоловік бачив Миколу у лютому 2023 року у Волгоградській області.Таку ж інформацію жінка отримала раніше через приватний Telegram-канал, де публікуються дані про бранців Кремля (назву каналу МІПЛ не розкриває на прохання Валентини). В особистій переписці їй розказали, що Микола перебуває у СІЗО № 2 міста Камишин Волгоградської області.
СІЗО № 2 міста Камишин Волгоградської областіНа Розалію Шульгу своєю чергою вийшов звільнений із полону українець, який їй розповів, що Олександр також перебуває в Камишині.
“Його [співрозмовника Розалії] звільнили у травні 2024 року, а Олександра він бачив за п’ять місяців до цього”, — уточнює жінка.
Пізніше Розалія змогла поговорити з іншим військовослужбовцем, своїм земляком, який обороняв Маріуполь. Чоловік провів у полоні понад два роки і був звільнений під час масштабного обміну на День Незалежності України.
“Я знайшла його контакти, зідзвонилася, і він мені розказав, що до самого кінця, поки його не звільнили, був із Олександром в одній камері”, — ділиться звістками жінка.
Чоловік повідомив, що Сашка лікують, але він не знає, від чого саме. За його словами, лікар приносив хлопцю якісь ліки.
Від звільненого з полону Розалії стало відомо, що Олександра після викрадення вивезли в Генічеськ, потім у Крим, де тримали в таборі для військовополонених, а звідти етапували в Камишин. Миколу Щербину військовий під час свого утримання не бачив — їх із Олександром тримають окремо.
Раніше МІПЛ повідомляла, що у 2022 році це СІЗО повністю звільнили від російських арештантів, щоб утримувати тут українських полонених.
Звільнений із полону військовий на імʼя Олег, що перебував у Камишині, розповідав про вкрай жорстоке поводження з українськими бранцями у СІЗО № 2. Він згадував безкінечні побої з будь-якої причини, а також застосування до людей електрошокерів.
“Тебе починають душити, бити електрошокерами, застосовують тапік, на додачу тебе бʼє спецназ. Ти починаєш задихатися, вони приводять тебе до тями. І так повторюється кілька разів по колу. Потім вони дають закурити і кажуть: “Якщо брехатимеш, то все повториться”, — розповідав у розмові з МІПЛ Олег.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст необов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
Євгенія Корольова, Медійна ініціатива за права людини
