ВІД ХЕЙТУ – ДО ДОПОМОГИ
Пухнасті вихованці Центру адопції привітали нас дуже гучно. Усі тварини – у вольєрах, по троє-четверо в кожному. У притулку – чисто й прибрано, у клітках – свіжа тирса, неприємного запаху не відчувається. Кожен хвостик намагається привернути нашу увагу: хтось висовує мордочку, щоб його погладили, хтось підскакує аж до стелі чи гарчить на сусіда, щоб той відійшов, а увага гостей дісталася забіяці. У центрі тепер – 47 собак.
Починав свою роботу Центр адопції чотири роки тому. Тоді у розпорядженні волонтерів були лише земельна ділянка, кілька вольєрів та безмежна любов до тварин. За словами Яни, для неї та її колег ніколи не було проблемою вилікувати тварину, але складність у тому, щоби потім знайти господаря. Після ветклініки собаки, якими опікувалися волонтери, потрапляли на платну перетримку, а це впиралося у 3–4 тис. гривень на місяць за одного пухнастого носа.
Землю під притулок волонтери отримали за меморандумом із міським Центром екологічної безпеки, який підпорядковується Департаменту екології Одеської міськради. Поступово центр адопції розбудовувався, тварин і вольєрів ставало чимраз більше.
- Спочатку люди ставилися до нас із недовірою, вважали, що під виглядом притулку ми захопимо землю і тут розпочнеться будівництво. Нам ламали паркан, зривали банери, кидали їжу, що могла бути отруєною. Словом, хейту було багато. Але згодом пристрасті згасли, люди почали приходити і приносити нам корм, іграшки та повідці для тварин. Якщо хтось мав змогу та бажання допомогти більше, ми просили долучитися до будівництва нових вольєрів, – розказує Яна.
У центрі адопції нині є вода, світло, технічний будиночок і своєрідний «лабіринт» із огорожі, щоб під час вигулу не перетнулися тварини, які не товаришують між собою. Є навіть камери спостереження та сигналізація.
- Завдяки камерам ми завжди бачимо, що роблять наші собаки. Це дуже важливо, адже всі вони дуже гостро реагують на вибухи. Через страх може початися бійка у вольєрі, тоді ми маємо швидко відреагувати. У дні, коли лунають вибухи, вони дуже неспокійні, сваряться між собою, до людей не йдуть. Видно, що це впливає на їхню психіку. Коли у березні був подвійний удар балістикою по рекреаційній зоні, що поруч із нами, для тварин це було надпотужно, тому що в них органи чуття більш розвинені, ніж у людей. Собаки дуже сильно перелякалися, металися по вольєрах, намагалися втекти. Вони просто панічно бояться вибухів. Це одна з причин, чому ми кажемо, щоб люди забирали чотирилапих додому. У родині собака почувається впевненіше, – розповідає Яна.
Центр почав значно розширюватися після підриву Каховської ГЕС. У першу ніч після катастрофи волонтери привезли до притулку дуже багато тварин, потім було ще кілька ходок. Яна пригадує, що тоді прихисток поповнили понад 200 «херсонців».
ХЕРСОНСЬКИЙ БОНЯ-МОРЕПЛАВЕЦЬ ЗНАЙШОВ РОДИНУ В ПОЛЬЩІ
Видатний «херсонський випускник» центру – літній пес Боніфацій, який приплив в Одесу на дереві після підриву дамби. Волонтери вилікували собаку та знайшли йому нову родину, і тепер Боня живе у Польщі. Дивлячись на свіжі фото Боніфація, неможливо впізнати того напівживого, знесиленого, хворого собаку, яким він потрапив у центр. Яна каже, що це – чи не єдиний випадок, коли волонтерам вдавалося знайти нову родину 10-річному собаці.
ФІШКА ЦЕНТРУ – ВИГУЛ СОБАК
Перед тим як потрапити до центру, собаки проходять карантин, їх обов’язково стерилізують. Тварин також обробляють від паразитів, щеплять, кожна з них отримує свій медичний паспорт, що для більшості чотирилапих є першим у житті офіційним документом.
За порядком у центрі стежать волонтери. Є графіки чергування, вигулу тварин тощо.
Дійсно, Центр адопції відрізняється від інших притулків тим, що тут є можливість просто погуляти з собакою. Так тварини отримують більше уваги, бачать світ за межами притулку. До того ж, каже Яна, такий формат спілкування спонукає людей зрештою забирати тварин додому.
- Так до нас приходило одне подружжя. Гуляли, гуляли із собакою, а потім усвідомили, що він – уже член їхньої родини. Хоча спочатку в них і думки не було забирати когось до себе, – наводить приклад Яна.
РОЗКІШНИЙ МАЛАМУТ МОНА ЧЕКАЄ НА ГОСПОДАРЯ
Волонтерка сподівається, що така доля зрештою чекає на улюбленицю центру – маламута Мону. Її колишній господар прив’язав собаку до паркана центру і втік. Волонтери бачили його зі спини, просили повернутися, на що чоловік лише махнув рукою. Мона була знесиленою та худою, ребра виступали навіть через густе хутро. Тепер вона пухкенька й весела, але так потребує «своєї» людини…
На Мону з «одиначки» гавкає Цезар. Його до центру привезли небайдужі, собака також із «херсонської партії».
ФІНІК ПРИБИВСЯ ДО ВІЙСЬКОВИХ ІЗ ПЕРЕЛОМАМИ ЛАП
У Центрі адопції також перебувають 10 собак, яких волонтери привезли від військових із Донецького, Запорізького та Херсонського напрямків. Одного з псів звуть Фінік. Він молодий і гарний, має руду шерсть і добрі золоті очі, які так і виблискують на сонці. До військових Фінік прибився з важкими переломами задніх лап. Рятувати собаку та одночасно знищувати ворога хлопці не могли, тож на допомогу поспішили волонтери. Чотирилапого прооперували в Одесі, тепер його кінцівки тримають сталеві пластини, і Фінік знову може бігати.
НЕЗВИЧНА ПРІТТІ ТА ЇЇ ПОРЯТУНОК
Скалічені собаки і спінальники, які потрапляють до волонтерів, не можуть жити в Центрі адопції, адже потребують особливого догляду. Їхньою долею опікується волонтерка Оксана Станіславчик, що облаштувала прихисток «сімейного типу» у дворі приватного будинку.
- У неї живуть дуже важкі та старі собаки, зокрема відома Прітті, якій відстрелили морду. Прітті знайшли у лимані під Одесою. Вона намагалася напитися води, але не мала частини морди. Люди привезли її до лікарів, щоб приспати. Ми дізналися і доставили Прітті до іншої клініки, де лікарі вирішили поборотися за її життя, адже собака була молодою. Я навіть не можу сказати, скільки операцій їй зробили. Довелося пересаджувати м’язи, щоб рухався язик, – розказала Яна.
Яна Титаренко каже, що, на жаль, людської жорстокості стосовно тварин побільшало. Волонтерка додає, що люди часто викидають небажане потомство своїх улюбленців просто на смітник.
- Саме в холодний період на вулицях з'являються багато тварин. Люди не розуміють, що дуже важко навіть одного чотирилапого прилаштувати, якщо він безпородний. Це просто космічні зусилля. Ти маєш його прищепити, обробити від паразитів, перетримати десь, зробити купу «няшних» фотографій, написати море постів перед тим, як його хтось забере. А є інші ситуації, коли їх ніхто не забирає, і вони виростають «лосями», – каже Яна.
- Як би ми їх не любили, скільки б ми про них не дбали, та не можемо їм замінити повноцінну родину. Уже за тиждень після того, як тварину забирають додому, з нею відбуваються феноменальні зміни. Залякані, боязкі собаки стають просто шикарними, вони відчувають, що в безпеці, що в них є родина. Це – наше прагнення. Ми вже давно зрозуміли, що можемо їх прогодувати, мити вольєри, носити воду і прибирати сміття. А от проблема з прилаштуванням –основна. Тому якщо у людей є можливість, є будочка і двір, а в серці – місце, то хай приходять і беруть, – закликає Яна.
Ганна Бодрова, Укрінформ
Фото Ніни Ляшонок