25-річний боєць 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Віталій родом з Херсонської області. Коли йому виповнилося 18, пішов працювати прикордонником. За два роки вже був у десантних військах, повномасштабну війну зустрів у Галицькій бригаді. Чоловік з нині тимчасово окупованого Чонгара, його батьки й досі живуть в окупації. Історія бійця з Херсонщини, який несе службу в Донецькій області та брав участь у звільнені Харківщини — у матеріалі Суспільного.З прикордонників — у десантники
Віталій служив у прикордонних військах близько двох років — стояв на пункті пропуску Чонгар."Окупанти були десь за сто метрів. Виходиш на міст, ти їх бачиш, спокійно собі, але не було ніяких супер конфліктних ситуацій. Вони інколи робили провокаційні дії, приїжджали на техніці, групами, якісь навчання проводили. Але на це наші нормально реагували. Ми знали всі їхні точки, ми знали, де вони знаходяться, знали, де в них стоїть техніка. Вони її не ховали, все було відкрито", — згадує військовий.
КПВВ "Чонгар" з окупованим Кримом, Херсонська область. КПВВ "Чонгар" з окупованим Кримом, Херсонська область фото: УНІАНЗ прикордонних військ чоловік пішов у десантники, спочатку була 79-та бригада — із нею був біля Мар'їнки та Щастя. Так десантником і зустрів повномасштабну війну, розповідає чоловік.
Віталій (перший зліва) із побратимами. Фото з особистого архіву ВіталіяОкупація села Чонгар у Херсонській області
Віталій згадує, як після початку повномасштабного вторгнення змінились погляди жителів Чонгара."До того часу, як почалась повномасштабна війна, я думав, що майже все населення, вірить в Україну, і знає, що Україна ніколи від них не відійде, їх не кине, і буде все робити для того, щоб цього не сталося. Але після того, як пройшов деякий час, як почалася повномасштабна війна, я зрозумів, що є відсоток населення села Чонгар, які не є проукраїнські люди", — говорить чоловік.
Згадує, як російська пропаганда впливала на людей в окупації: "Мені батьки, брат, мої близькі розповідали про те, що на телебаченні постійно крутяться, розповідаються зовсім інші історії, протилежні нашим історіям. А людям краще не казати взагалі. Тому що, не дай Господь, ти це скажеш десь, не дай Господь ти, почнеш думку проявляти — за Україну — воно вилізе дуже боком. І це стане дуже сумно, як для родини, як для її близького кола".
"Вони, наприклад, почали приїжджати по хатам їздити, збирати людей, збирати тих, хто служив раніше в АТО. Повністю всіх "пакувати", то вони приїхали до моєї хати і хотіли зайти. Але там заходити не було до чого. Бо хати, як по собі, такої немає вже. Бо на початку вторгнення вони зробили пару пострілів по селу зі ствольною артилерії і влучили в хату, де знаходилася сім'я. Слава Богу, чудом всі залишилися живі-цілі".
Військовослужбовець 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Віталій, Донецька область. Кадр з відео Суспільне ДонбасВійськовий каже, з села передають: люди вірять в те, що Збройні сили України прийдуть.
"Але потрібно розуміти, що люди вже знаходяться з самого початку повномасштабної війни в окупації. З самого початку", — додає він.
Рух спротиву "Жовта стрічка" малює графіті на стінах у Генічеськ, Херсонська область. Рух спротиву "Жовта стрічка" малює графіті на стінах у Генічеську Фото: Рух "Жовта стрічка""Коли звільняли Херсон — емоції не передати словами"
Згадує він і свої враження, коли звільняв села на Херсонщині та Харківщині і те, як місцеві радо зустрічали і допомагали інформацією про сили окупантів."Люди приходять чесно розповідають, що, як, куди, де вони поїхали, де вони стояли, що робили. Ми, як були в Херсоні, хай найперші дні, коли ми там потрапили в оточені, то повністю допомагали люди. Після цього, як ми вийшли ближче до Олександрівки, ти просто міг йти вулицею, а люди зупиняють тебе — дають поїсти. Тебе можуть так просто взяти, затягнути в хату — йди купайся", — говорить чоловік.
"Коли звільняли Херсон, я коли побачив, як люди зустрічають, то аж за душу взяло. Не передати ті емоції. Теж саме, коли ми заїжджали в Харківську область: люди плачуть, просто плачуть від того, що побачили український прапор. Це вже було якраз в Ізюмі".
Ізюм після деокупації, Харківщина, вересень 2023 року. Ізюм після деокупації, Харківщина, вересень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків"Як так: з танка вистрілити в хату?"
Під час того, як підрозділ звільняв Ізюм у Харківській області, Віталя вразили діти та дорослі, які раділи їжі, що нею ділились із ними військові."Ми їм віддали все, що там у нас було, все, що залишилось. Ми дізналися, що в тій багатоповерхівці проживали десь 80 людей, із них там, десь зо тридцять дітей. І ми поїхали до нас на базу, набрали там продуктів, все-все. Коли ми приїхали назад, от щойно ми дістали хліб вони протягнули руки. Я вперше таке побачив. Вони почали кричати: "хліб!". Вони так раділи хлібу", — ділиться спогадами боєць.
Жителі міста розповідали, як поводились окупанти: з танку стріляли по хатам.
"Люди розповідали, як на виїзді з Ізюма просто окупанти виїжджали на танку — і просто почали знищувати хати. Як? Ну як так? Ти просто взяв собі, вирішив з танка вистрілити в хату? Я не знаю, це неадекватним повністю треба бути. Я розумію, якби йшов там бій, були війська. Але людей би до цього якось евакуювали, — а так, просто. І я ніколи не міг зрозуміти, як люди, які знаходяться в окупації, як вони без тиску на них підтримують Росію", — говорить Віталій.
"Країна починається з нас"
На думку Віталія, наразі у війську потрібні ті, хто має велике бажання звільняти українські території.
Віталій (другий справа) із побратимами. Особистий архів ВіталіяВ будь якому разі потрібно захищати свою країну. Це стовідсотково. І потрібно розуміти, що потрібно все робити для цього. Потрібно розвиватися, знати свою історію України. І потрібно підтримувати Україну, ніяк з неї не виїжджати. Я розумію, що комусь щось там не подобається, але нічого не зробиш, потрібно якось змінювати країну. А щоб почати її змінювати, потрібно почати з себе. Країна починається з нас.
