Війна глибоко вплинула на психічне здоров’я дітей у Херсоні, всі уроки у них відбуваються вдома онлайн, але, незважаючи на небезпеку, вони чіпляються за одну пристрасть – футболНа їхніх малюнках зображені танки й трупи. Деякі діти навіть бояться говорити. У Херсоні вони постійно живуть під загрозою щоденних авіанальотів та артилерійських обстрілів, але чіпляються за одну пристрасть – футбол. Про це йдеться у спецрепортажі Sky News, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.
Російські військові з піднятими руками і наляканими обличчями тонуть у річці у прифронтовому Херсоні, а український солдат спостерігає за ними з піднятою гвинтівкою. Це опис малюнку, який намалювала дитина і він ілюструє втрачене дитинство України після майже 2 років повномасштабної війни.
Шестирічний хлопчик Іван Розсоха у зимовому пальто та вовняній шапці, дивлячись на ескізи, каже, що полюбляє великі українські танки, але йому страшно, коли російські війська завдають артилерійських, безпілотних та ракетних ударів по його рідному місту.
«Коли падають ракети, я намагаюся сховати голову під іграшки», – розповідає Іван, жестикулюючи руками.
Він мріє стати солдатом, коли виросте, і вважає, що Росія погана, промовляючи: «Вони знищують Україну, і я знаю, як їх знищити».
На одному малюнку, намальованому дитиною, український солдат спостерігає, як російські солдати, позначені літерою «Z», яка стала символом їхнього вторгнення, тонуть у воді внизу.Його 67-річна бабуся Зіна Розсоха засмучується, почувши такі слова від онука. На питання, як вона почувається, просто відповідає: «Сльози».
Шкільний психотерапевт Анастасія Андрющенко закликає дітей виразити себе через мистецтво, малюючи сумні та щасливі обличчя, а потім пояснити, чому вони обрали саме ці вирази.
За її словами, у дедалі більшої кількості дітей у Херсоні спостерігаються проблеми з мовленням.
Дехто взагалі більше не розмовляє, заляканий бойовими діями і має обмаль шансів на спілкування.
На іншому малюнку трактор відвозить російський танк і це стало справжнім символом опору України російському вторгненню
На іншому малюнку трактор відвозить російський танк і це стало справжнім символом опору України російському вторгненню«Війна глибоко вплинула на їхнє психічне здоров’я. Минулого уроку ми малювали з дітьми ялинки. Кожен мав намалювати ялинку зі своєї уяви. Багато дітей малювали ялинку з вибухами, з гранатами. Була навіть ядерна ялинка, яку захищали солдати», — каже терапевт.
Втрата невинності
Втрата невинності не дивна з огляду на все, що довелося пережити українським дітям з того часу, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року.Російські війська окупували Херсон на півдні України з перших днів війни. Українським збройним силам вдалося визволити місто через 8 місяців.
Проте, спроби прорватися глибше на територію, контрольовану Росією, зазнали невдачі, і лінія фронту залишається на східному березі річки Дніпро, яка позначає південну околицю міста.
Сирени повітряної тривоги та артилерія є саундтреком для кількох тисяч дітей, які ще мешкають у Херсоні, а їхні батьки не хочуть чи не можуть виїхати.
Школи та дитячі садки у Херсоні зачинені, тому всі уроки проходять вдома онлайн, коли є електрика та підключення до Інтернету.
У маленькому одноповерховому будинку на скромній житловій вулиці шестирічна Єва Лихенко грає одна зі своїм ляльковим будиночком у спальні.
Світловолоса дівчинка із сором’язливою усмішкою не любить онлайн-навчання і рідко має можливість спілкуватися з іншими дітьми.
«У неї немає дитинства. Його просто відібрали», — каже її мати, 37-річна Емма Лихенко.
Ночами Єві часто не дають спати часті вибухи.
«Коли дуже гучно, я завжди підходжу до неї і говорю: «Не бійся, мама з тобою. Я намагаюся не показувати, що хвилююся чи нервуюся, але всередині я просто молюся», — каже мати.
Вона не хоче їхати з Херсона, частково через високу вартість, але також і тому, що немає жодної гарантії, що інші міста будуть у повній безпеці.
«Я весь час кажу собі: ще трохи, і перемога буде за нами», – додає вона.
Острів – найнебезпечніша частина Херсона. По суті, це лінія розмежування між українськими та російськими військами, хоча деякі українські збройні сили зуміли перебратися на східний берег в умовах запеклих боїв.
Однак, тут досі живе кілька сімей з маленькими дітьми.
Ми наближаємося до похмурих на вигляд бетонних багатоквартирних будинків, які обрамляють порожній ігровий майданчик із іржавих лазалок та гойдалок у житловій частині острова.
На дев’ятому поверсі одного з будинків живе молода сім’я із двома маленькими доньками — дворічною Варварою та півторарічною Аріною.
Їхня крихітна квартира, наповнена ковдрами та подушками, щоб зігрітись, коли немає електроенергії.
Анастасія Татаринова та її донька АрінаМати, Анастасія Татаринова, якій на вигляд близько 20 років, каже, що життя тяжке та загроза з боку російських збройних сил зростає.
«Відбуваються дуже сильні вибухи. Вчора над головою пролетів дрон. Це справді тривожно. Ми весь час у стресі», – каже вона, сидячи на дивані та притискаючи до себе на колінах свою молодшу дитину.
Анастасія була вагітна, коли почалося повномасштабне вторгнення. Маленька дівчинка, волосся якої зібране у невеликий хвіст на маківці, не знала нічого, крім війни.
«Вона чула вибухи з мого живота, тому ніколи не бачила нормального життя. Ми боїмося грати на дитячому майданчику, тож залишаємося вдома. На вулиці дуже небезпечно, бо постійно тривають обстріли», – підкреслює Татаринова.
На запитання, чи поїде сім’я, якщо ситуація погіршиться, вона відповідає:
«Якщо так триватиме, то, звісно, навіщо нам тут залишатися? Тоді у нас не буде вибору», – зазначає Анастасія.
Футбол «надто важливий», щоб здаватися
Незважаючи на небезпеку, деякі діти, які повернулися до центру Херсона, ще чіпляються за одну пристрасть – футбол.Хлопчики ціляться у ворота всередині спортивного залу у металевому ангарі з вигнутим дахом, розташованому між житловими кварталами і пустельними ринковими прилавками.
Тренер дає свисток, доки діти бігають, штовхаючи футбольні м’ячі.
Спортивний залСидячи у роздягальні та натягуючи спортивні шкарпетки, 12-річний Ростислав Семенюк каже, що його мрія – «стати другим Ліонелем Мессі».
Він також хотів би стати політиком, коли виросте.
Хлопчик ледве пам’ятає, яким було життя до війни.
На запитання, чи може він згадати щось, чого йому не вистачає, він відповідає: «Більше футбольних матчів. Зараз матчів менше».
Головний тренер з футболу каже, що його хлопчики та дівчатка, у яких завтра тренування, не зможуть проводити матчі на Херсонщині, бо це надто ризиковано.
Натомість, вони вирушають у райони, розташовані подалі від лінії фронту, аби боротися з іншими командами.
Тренер з футболу В’ячеслав Роль зазначає, що можливість тренуватися – «дуже важлива».
«Діти страждають від війни, тому їм потрібно відволікатися. Єдина можливість для них поспілкуватися один з одним – це наші тренування», – вважає він.
Хлопчик у темно-бордовій формі каже, що футбол – це його життя.
Кирило Цивільський«Я люблю тренуватися. Я хочу, щоб мої друзі повернулися, щоб війна закінчилася і щоб всі ці росіяни ніколи не існували», — резюмує 12-річний Кирило Цивільський.