Понад 70 учасників зібрав 11 грудня правозахисний онлайн-форум «Судилища над свободою слова в Криму: ціна журналістської роботи», організований Національною спілкою журналістів України у співпраці зі шведською правозахисною організацією «Civil Rights Defenders». Захід об’єднав правозахисників, представників національних та регіональних медіа, академічної спільноти, родин полонених журналістів.«Кожен наш колега має бути на свободі!»
Голова НСЖУ Сергій Томіленко, відкриваючи захід, представив онлайн-версію збірки «Судилища над свободою слова в Криму: 20 історій журналістів», в якій викрито механізми, котрі росія застосовує для надання видимості законності судовим процесам проти медійників.– Ми вимагаємо негайно звільнити журналістів, яких окупаційна влада утримує в неволі. Кожен наш колега має бути на свободі, а не утискуватись і шальмуватись сфабрикованими судилищами та сфабрикованими судовими вироками, – наголосив Сергій Томіленко.
Він відзначив особливу активність університетів та журналістських кафедр, які цікавляться тематикою Криму та правозахисною тематикою, зокрема подякував Луганському національному університету імені Тараса Шевченка та Маріупольському державному університету за підтримку заходу.
– Ми дуже раді, що в цьому році двоє журналістів зрештою дихають повітрям свободи в Україні, в Києві. Це, зокрема, і Наріман Джелял, і Максим Буткевич, які зараз є амбасадорами привернення уваги до долі незаконно засуджених цивільних і військовополонених українців, – підкреслив голова НСЖУ.
Засуджені й катовані
Секретар НСЖУ, кримський журналіст Микола Семена, який сам зазнав переслідувань з боку окупаційної влади, детально проаналізував еволюцію репресій проти журналістів у Криму. За його словами, період репресій складається з двох етапів.– Спочатку журналістів переслідували як власне журналістів. Наприклад, моя справа і справа Ільмі Умерова полягала в тому, що нас переслідували за «заклики до порушення територіальної цілісності російської федерації». Тобто, це стосувалося безпосередньо нашої журналістської діяльності, – розповів Микола Михайлович. – Коли ж окупанти зрозуміли, що журналістика – не злочин, і за журналістику судити дуже важко, і тим більше аудиторія, як правило, встає на захист журналістів, то у справі Нарімана Мемедимінова претензія вже кваліфікувалася як виправдання тероризму. І поступово переслідування журналістів прийшло у напрямок звинувачення їх у тероризмі, в екстремізмі.
Микола Семена наголосив, що жоден із фігурантів справ не є терористом.
– У них немає ані зброї, ані замислів проводити які-небудь терористичні акти. Їх «вина» полягає тільки в тому, що вони висвітлювали ті воєнні злочини, які здійснювала окупаційна влада на території Криму і домагалися свободи слова, – підкреслив журналіст.
На цей момент ми знаємо про 18 заарештованих журналістів у Криму. 17 з них, на жаль, вже етаповані з Криму і утримуються у в’язницях і колоніях, розкиданих по всій Росії. 15 уже засуджено до тривалих термінів позбавлення волі, наприклад, до 19 років ув’язнення.
Вражаючу статистику щодо репресій проти кримських медійників – професійних і громадських журналістів – представила кримська журналістка та правозахисниця Лутфіє Зудієва. Вона докладно розповіла про кожного із колег, які перебувають у неволі. Так, Азіза Азізова та Рустема Османова, заарештованих у в березні 2024 року, зараз утримують у Ростові-на-Дону. У тамтешньому СІЗО нині перебуває і Вілен Темер’янов, який поступово втрачає зір і через погане харчування має проблеми зі шлунком. Ірина Данилович повністю втратила слух на лівому вусі, перенесла мікроінсульт. Владислава Єсипенка утримують у Керчі, де адміністрація перешкоджає його умовно-достроковому звільненню. Асан Ахтемов перебуває у Володимирському централі, має серйозні проблеми зі здоров’ям. Осман Аріфмеметов – у в’язниці Мінусинська, схуд на 22 кілограми. Ремзі Бекірова утримують у Хакасії, схуд на 15 кілограмів.
– Більшість незалежних журналістів у Криму дуже часто продовжують працювати анонімно, щоби уникнути переслідувань. Російська федерація не може офіційно заборонити роботу журналістів на державному рівні. Проте шукає різні способи тиску на свободу слова, – наголосила правозахисниця.
Тетяна Печончик окремо зупинилася на систематичному тиску на газету «Къырым».
Також вона розповіла про нещодавній випадок тиску на головну редакторку кримськотатарського дитячого журналу «Арманчик» Едіє Муслімову, яку співробітники ФСБ у грудні утримували та допитували протягом 36 годин.
Редактор газети «Новий день» Анатолій Жупина, виступаючи на форумі, привернув увагу до переслідування журналістів на окупованій частині Херсонської області. Він розповів про викрадення журналіста Сергія Цигіпи, згодом засудженого в Криму, а також згадав про викрадення кореспондента Олега Батуріна, якого згодом вдалося звільнити, та про переслідування інших херсонських журналістів, зокрема колишньої редакторки газети «Каховська зоря» Жанни Кисельової.
Важливість міжнародної підтримки
Кримський журналіст Наріман Джелял, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, якого нещодавно було звільнено з російського полону, на підставі особистого досвіду розповів про важливість підтримки ув’язнених.– Розуміння того, що ти робив правильну справу, що ти докладав зусилля до чогось доброго, справжнього, того, що має значення для людей – це велика підтримка для тебе. А зрозуміти це допомагає якраз зовнішнє звернення до тебе людей, які підтверджують, що ми поділяємо твої погляди, ми поділяємо те, що ти робив, – сказав Наріман-бей. – Це надає просто колосальної сили для того, щоб триматися там за ґратами, плекати надію на звільнення. Відчуття того, що ти не сам, що про тебе пам’ятають не тільки рідні, а твоя свобода, твій стан здоров’я, та ситуація, в якій ти опинився, цікава і важлива багатьом іншим людям – це надає колосальних сил.
Правозахисниця Дар’я Свиридова з коаліції «Україна. П’ята ранку» надала глибокий аналіз юридичних аспектів переслідування журналістів.
– Журналісти є ідеальною мішенню, – сказала вона. – Їх переслідування дає росії доволі багато переваг. По-перше, це інструмент залякування всього населення окупованих територій. По-друге, через публічну діяльність журналістів їх переслідування одразу стає широковідомим, і це справляє серйозний охолоджувальний ефект на всіх, хто не хоче мовчати.
Президент центру «Стратегія 21» Михайло Гончар зосередив свій виступ на необхідності політичного тиску на рф. Він окремо привернув увагу до долі своїх колег по Севастопольському центру «Номос» і редакції журналу «Чорноморська безпека» – Дмитра Штиблікова, який відбуває 24,5-річний термін у колонії суворого режиму в Омську, та Олексія Бесарабова, засудженого до 14 років колонії суворого режиму.
– З боку міжнародного співтовариства потрібний механізм примусу, в тому числі політичного, – переконаний Михайло Гончар. – Зараз знову багато говорять про припинення вогню, перемир’я. Якраз потрібно нам звертатись по різних каналах до тих, хто пам’ятає, чи нагадувати тим, хто забув на Заході про проблему політичних бранців Кремля.
Михайло Гончар запропонував активізувати роботу з Європарламентом, Конгресом США та Держдепартаментом США щодо вимог звільнення українських журналістів.
Досвідчений головний редактор лиманської газети «Зоря» Олександр Пасічник у своєму виступі також наголосив на важливості підтримки ув’язнених медійників.
– Життєвий подвиг наших кримських колег надихає нас – журналістів як прифронтових, так і всіх медіа України – на ще сильнішу, ще плодотворнішу роботу. З російським злом ми боролися і будемо боротися. І здаватися ніхто не буде, – сказав журналіст.
Голос родин ув’язнених
Катерина Єсипенко, дружина ув’язненого журналіста Владислава Єсипенка, розповіла про довгі чотири роки, які її чоловік провів у російській в’язниці після жорстоких катувань електричним струмом та погроз вбивством. Усе це робилося лише для того, щоб сфабрикувати звинувачення у перевезенні вибухових речовин.– Зараз у колонії Владислава постійно піддають психологічному і моральному тиску з боку адміністрації, а також деяких ув’язнених, які, діючи за наказом адміністрації, слідкують за Владиславом, за тим, з ким він спілкується, які теми обговорює, – розповіла Катерина.
Вона нагадала, що її чоловіка затримали після зйомок акції на честь дня народження Тараса Шевченка в Сімферополі.
– Влад – патріот своєї країни, він любить Україну і кримчан. В одному зі своїх останніх репортажів із Криму він запитав простих людей, як змінилося їх життя за сім років після вторгнення росії. Але, як ми побачили, ФСБ вважає, що свобода слова в Криму є неприйнятною, – сказала Катерина.
– Чесно кажучи, я не знаю, яких ще ми маємо докласти зусиль для повернення українських цивільних з російського полону, але я точно знаю, що ми не маємо зупинятися на цьому шляху, тому що ми – їхня надія, ми – їхня підтримка, і мені дуже не хотілося б, щоб вони зневірилися, – наголосила Катерина Єсипенко.
Перша секретар НСЖУ Ліна Кущ, підбиваючи підсумки заходу, наголосила на стратегічному значенні постійного привернення уваги до переслідування журналістів у Криму.
На форумі було представлено конкретні механізми підтримки ув’язнених журналістів, зокрема через листування. Учасники заходу висловили слова підтримки колегам, які перебувають за ґратами, та їхнім родинам.
Інформаційна служба НСЖУ